– Я мокрий весь. Я в душ.
– Рушник і халат поряд в шафці. – І я розвалилась на все ліжко, бігти в душ мені не хотілось, а полежати так ще й з задоволенням. І навіть думати не буду про даний низький старт в душ. Соломатін з душу показався через хвилину, обгорнутий у веселенький персиковий рушник на стегнах і з настороженим виразом обличчя.
– Нічого так, мені подобається. Виявляється тобі неабияк до лиця персиковий колір. – Розсміялась я перекотила на бік ліжка.
– У тебе лампочка перегоріла . Запасної немає?
– Лампочки немає. Ідея є. Правда доведеться поміняти душ на ванну. – По господарські я ввімкнула воду в ванну і пішла за свічками. Свічки я знайшла і з пачкою сирників повернулась в ванну. – Залишились за часів попередньої лампочки. – І я вправно запалила декілька свічок і з насолодою залізла в ванну.
– Ідеш до мене?
– Добре. – Якось невпевнено відповів він і обережно опустився в інший край ванни. Мерехтливий блиск свічок відбивав відблиски на його волоссі, шкірі, наповнював ванну тріскотом.
– Як бачиш, я цілком романтична натура. Особливо, що стосується вчасної заміни лампочки. Після того, як одного разу вкрутила лампочку, сталося маленьке замикання прибіг електрик дядя Вася довго і смачно так кричав на мене і лагідно вмовляв нічого своїми ручками не чіпати. Сказав, що сам прийде і все зробить.
– То ви небезпечна жінка Ганно Василівно? – Пробурмотів він.
– Іди до мене, я хочу тебе обійняти. – І я прилила його спиною до себе.
– Я тебе не давлю?
– Ні. Мені чудово. Якщо ти спробуєш розслабитися тобі теж буде добре.
– Ага. – І він затих, а потім додав. – Я чую, як в тебе серце б’ється.
– Це нормально. І цілком природно. От якби ти його не чув, тоді варто було б хвилюватись.
– Погані в тебе жарти. – Я відчула,як у нього знову напружились м’язи і стала обережно його погладжувати.
– Звичка молоти язиком. Не звертай уваги. Я дещо нервую.
– Чому ти нервуєш?
– Бо я з тобою. Я тебе хотіла. І тепер я не знаю, як ти себе поведеш. Тобто , що буде завтра, коли сонце зійде.
– А ти мене хотіла? – З усього сказаного виніс він тільки одну фразу.
– Так. – Не стала я лукавити . – І мене звичайно це не порадувало.
– Чому? - Він навіть дихати здається перестав.
– Ну, ти такий весь столичний, дієвий, що аж в очах рябить, у тебе паскудний характер, весь час на людей кричиш, чимось незадоволений, впертий і їдючий, як дим. Просто жах моїх мрій. – Йому терміново припекло розвернутись і заглянути мені в очі.
– І що?
– І я з тобою. – Я підняла руку і погладила його по щоці, потім обійнявши за затилок міцно його поцілувала. В ванній ми дещо затримались. Він заснув, як тільки ми дістались ліжка. Він спав. А мені не спалося і як тоді в селі я розглядала його. Чорні круги під очима і замордований вигляд і навіть у вісні міцно стиснуті кулаки.
Проснулась я від запаху кави.
– Привіт!
– Привіт!
– Ти ж любиш каву з ранку? – Сором’язливо запитав Соломатін.
– Люблю. Дякую за каву. – І він передав мені чашку гарячої, запашної чорної кави.
– Як ти себе почуваєшся? – Пильно заглядаючи мені в очі, запитав він.
– Моя м’язи ниють, а душа співає. – Розсміялась я. – А ти як?
– Я добре. Тільки мені потрібно на роботу. – Він забрав чашку і поставив на стіл, підсунувся до мене і зі смаком мене поцілував. – А мені ще страшенно хочеться тебе. Він пахнув кавою і собою.
– Ти спокусливо пахнеш. – Прошепотіла я, притягуючи його міцніше до себе. Він притулився до мого лоба.
– Так не хочеться, але потрібно йти. Я зайду до тебе після роботи?
– Так. Я буду чекати.
– Я тобі зателефоную. – Сказав він біля дверей і я залишилась одна.
– Все таки цього разу сплячою в ліжку він мене не кинув. – На заспокоєння сказала я собі. Життєві сили, якось враз повернулись, захотілось жити і творити, від минулого пригніченого стану і сліду не залишилось. То ж я швиденько зібралась і в готель на роботу до себе відправилась. Кабінет, оберемок паперу на столі і все стало, так як і раніше до появи Соломатіна, чи навіть краще. Я була закохана і вся така в передчутті прекрасного.
– Ганно Василівно, ти сьогодні вся сяєш. Закохалася? – Запитала Інна Анатолівна.
– Інна Анатолівна , сподіваюсь на краще. У нас просто завал, давай розберемося,а потім і каву поп’ємо. Моїх десять днів загулу починають даватись взнаки.
– Поїхали. – Підтримала вона мене.
День пролетів майже не помітно, я підписувала договори, проглядала звіти, дивилась прогнозування, очікувані доходи і витрати, аналізи і обговорення проблем сьогодення. Соломатін дзвонив двічі. Перший раз, він з незадоволенням відмітив, що я на роботі, другий, коли заявив, що уже виїздить до мене і якось з придихом додав, що ми ж домовлялись зустрітись.
– Я буду чекати.
– Щось привезти?
– Себе. І врахуй вечеря буде з мого ресторану.
– Я хочу тебе.
– Є….я тебе теж.
– Ти не одна?
– Ні.
– Добре. Тоді я за півгодини буду. Ти ж дочекаєшся.
– З нетерпінням. – І я положила телефон, вловивши , загадкову посмішку Інни Анатолівни.
– Продовжимо завтра.
– Добре. Гарного вечора. – Проявила тактовність Інна Анатолівна і посміхаючись вийшла. А я швиденько зібралась і заскочила на кухню за їжею.
Декілька днів, ми провели просто чудово. Мені було добре, як ніколи в житті. Таки кохання то дійсно рушійна сила. Я була в ресторані, коли до мене підійшов незнайомий чоловік.
– Я б на вашому місці поцікавився, де провів позаминулий рік Дмитро Олексійович. – Це й лощений чоловік, мене дратував. Надто самовпевнений і пихатий. Я спробувала непомітно глибоко вдихнути і видихнути.
– На щастя, ви не на моєму місці. – Лагідно посміхнулась я.
– Ви подумайте , про свій бізнес. Для якого ви так наполегливо працювали стільки років. Навряд, чи потрібно нехтувати інформацією, яка може на нього вплинути.
– Даруйте, ми про що наразі розмовляємо? – Запитала я. А він посміхнувся з відчуттям переваги наді мною.
– Ганна. – Біля мене стояв Соломатін, а я навіть не помітила,як він підійшов. В його очах явно була паніка.
– Що ти їй сказав? – Накинувся Соломатін на нього.
– Сам виясни. – Презирливо скривши губи він повернувся і пішов далі. Соломатін нервував , відводив очі від мене.
– Я…я..- Намагався почати він говорити.
– Поїхали додому. – Сказала я. Ми мовчали майже всю дорогу. За кермо сіла я. А Соломатін, сидів стискаючи міцно зуби і кулаки. Я заговорили, як тільки ми зайшли додому, так і зрозумівши, що говорити він першим не почне.
– Звідки тільки в твоєму оточенні стільки «добрих» людей? – Його здивування, я відчула майже шкірою
– Що він тобі сказав?
– Ця «добра» людина, порадила дізнатись у тебе, де ти провів минулий рік. Пристрасно натякаючи , що це має відношення до бізнесу.
– Це не має відношення до справ. Це особисте. – Він обхопив себе руками і виглядав таким пригніченим. – Я не хочу про це говорити. – Я піднялась, він підхопився слідом.
– Куди ти? – Від його паніки у мене вже поколювало в затилку.
– Я чай поставлю. Добре? – Він пройшов слідом за мною на кухню і сів за столик, спостерігаючи, як я наливаю воду, вмикаю чайник, дістаю чай, вибираю заспокійливу суміш. По кухні розливається запах меліси і ромашки. Я протягую одну йому чашку іншу собі.
– Що він від тебе хотів? – Задала я запитання.
– Не має значення. – Я простягнула руку і він розтиснув свої руки і взяв мою руку.
– І ти зовсім не хочеш про це говорити. – Здалась я, підійшла до нього і поцілувала його. Спочатку не було навіть ніякої реакції, я запустила руку в його волосся і навіть відчутно його смикнула і він розслабився відповів на мій поцілунок і посадив мене собі на коліна.
– Я скучила за тобою.
– І я скучив. Я сьогодні зустрічався з Атик-груп, побачив тебе і навіть забув, про що з ним розмовляв, а той провів тебе поглядом і сказав, що Ганна Василівна дуже красива жінка. Про нас здається всі знають. Пробач.
– За що пробач? Ти збираєшся мене покинути?
– Ні. – Він навіть смикнув мене за коси. – Ніколи. Я хочу бути з тобою. А ти? – Він заглянув мені в очі.
– І я хочу бути з тобою. – Мій телефон наполегливо дзвонив. Я застогнала від незадоволення , та телефон довелось взяти. Родина. Звичайно, тільки сім’я не заспокоїться поки з нею не поговориш.
– Мама. – Прошепотіла я Соломатіну і вийшла в кімнату за записником і цінною інформацією. Коли я повернулась в кухню, Соломатін сидів і крутив в руках кружку.
– Я ще дещо повинен зробити. Я поїду години на дві, а потім повернуся.
– Дім…
– Я швидко добре. – Він піднявся поцілував мене і пішов. Я чортихнулась вслід і набрала номер Ярослави.
– Ти мені потрібна. Терміново.
– Я в перукаря. Приїзди до «Сірої маски».
– Буду за 15 хвилин.
В невеличкому кафе, але з цілком пристойною кавою, я взяла собі чашку і сіла за крихітний столик і тут же підійшла Ярослава з новою зачіскою.
– Привіт! А тобі личить.
– Дякую. Підозрюю, якби не прозвучало слово, що я у перукаря, ти б не помітила.
– Ти ж знаєш, я маю тягу до вічної внутрішньої краси. Тому ти для мене завжди прекрасна.
– Ага. – Ярослава замовила собі кусочок торта з чаєм. І тут же запитала.
– І що в тебе трапилося?
– Не знаю поки що, та підозрюю якась фігня. Сьогодні до мене підійшов чоловік, який раніше був знайомий з Соломатіним і сказав, що мені потрібно поцікавитись де той провів минулий рік. Соломатін, коли його побачив дуже рознервувався і відповів, що то особисте і він не хоче про це говорити. Після чого Соломатін заявив, що йому потрібно поїхати години на дві. Як думаєш мені варто хвилюватись?
– Ну, більшість часу він провів за кордоном.
– Видно саме цікаве це те, що він там робив.
"Чорна бузина (СИ)" отзывы
Отзывы читателей о книге "Чорна бузина (СИ)". Читайте комментарии и мнения людей о произведении.
Понравилась книга? Поделитесь впечатлениями - оставьте Ваш отзыв и расскажите о книге "Чорна бузина (СИ)" друзьям в соцсетях.