З думкою про маму на серці приємно защеміло.

Антон відчув її настрій. Повільно нахилився. Легенько торкнувся губ.

Емілія не заперечила. Волошин зрозумів — він на правильному шляху. Головне не схибити. Ще раз солодко глянув у її прекрасні очі, кольору моря, обережно погладив м’яке волосся і взяв у свої обійми…

— Ой не подобається мені це все, — ділилася своїми побоюваннями Зоя Павлівна з колегою Лідою Шаповаловою, спостерігаючи з вікна, як Емілія сідає в машину Антона.

Наречений приїхав, щоб забрати кохану на обід. Жінки були ровесницями, ще й обидві розлученими. Дякуючи житейському досвіду, на стосунках з чоловіками розумілися добре.

— Чому? — здивувалася Ліда. — Здається, він серйозно закоханий. Навряд чи обмане.

— Вона не закохана, — не відриваючи очей від вікна, задумано відповіла Зоя. — Думає, його любові вистачить на двох. Але ж…

— Ти впевнена? — насторожилася Шаповалова.

— Я не сліпа.

— А що каже Ірина? — поцікавилася Ліда, адже знала, що Черкасова з Макаровою з Полтавщини. Знайомі ледь не з дитинства. Колись саме Черкасова допомогла подрузі влаштуватися у Києві.

— Радіє за дочку, — важко опустилася в м’яке крісло Зоя. — Волошин — завидний жених: власна квартира у новобудові на лівому березі, престижна робота, достаток. Та й сам Антон — красень, що й казати. Емілія не відчуває до нього неприязні. Симпатизує, тепло відноситься. Але ж не кохає! Сліпому треба бути, щоб це не бачити!

— Ти говорила з нею про це? — насторожилася Ліда.

— Пробувала, — зітхнула Зоя. — Все заперечує. Антона любить. Дала згоду на одруження. А те, що не засліплена коханням, то це тому, що їй уже не п’ятнадцять. Розумієш? Досвідчена наша! — боляче скривилася.

— У неї подруги є? Що вони радять? Вона ж точно спілкується з ними на такі теми, — намагалася знайти вихід Шаповалова.

— А що сьогоднішня молодь може порадити? — сердито пробурчала у відповідь керівниця служби. — Якщо дорога машина, житло та ще й гроші…

— Ясно, — зрозуміла натяк Ліда. — Але, якщо Емілія сама вирішила зв’язати свою долю з Антоном, може, не слід втручатися? Скільки пар так одружуються й потім щасливі у шлюбі. Одна справа, коли зовсім нелюб. Інша, коли в душі горить теплий вогник. У такому випадку, лише від чоловіка залежить: грітиме він чи згасне…

Черкасова замислилась. Ліда правду каже. Емілія може й не палає пристрастю, але ніжність до Волошина відчуває, це точно. Зважаючи, що Антон все розуміє й цінує — з них може вийти прекрасна сім’я. Може Зоя й справді даремно переживає?

* * *

— Боже, яку жару ви тут розвели, — незадоволено бурчав Тимур Батурін, заходячи в розпечену до дев’яносто п’яти градусів сауну, де вже парилися його друзі Денис Долгаєв та Олег Суворін.

— Медицина тут в більшості, тому бажання меншини до уваги не приймаються, — весело пожартував Олег.

Денис з Олегом працювали в приватному медичному центрі пластичної хірургії. Суворін — хірург, Долгаєв — психолог.

41-однорічний Тимур — юрист. Очолював своє приватне адвокатське бюро. Його клієнтами були бізнесмени й відомі люди. Практикував сімейне право й питання нерухомості. Крім того, мав великий досвід юридичної практики представництва інтересів фізичних та юридичних осіб у судах.

Колись розпочав свою діяльність на посаді юрисконсульта обласного військового комісаріату, куди прибув для проходження військової служби молодим лейтенантом. Та на грошове забезпечення молодого офіцера його сім’я ледь жевріла. А одружився Тимур рано. Йому ледь виповнилося двадцять два, коли народилася донька Діана. Тож ризикнув. Звільнився зі служби й подався у приватний сектор. Представництво солідної столичної компанії в обласному центрі на заході країни, де проживав, запропонувало йому посаду юриста. Там Батурін показав, на що здатен. Не раз відстояв інтереси компанії в судах у, здавалось би, безвихідних ситуаціях.

Такі люди непоміченими не залишаються. Керівництво фірми запропонувало йому роботу в центральному офісі. Так Тимур разом з дружиною Тамарою і донькою Діаною опинилися в Києві, де їх забезпечили житлом.

Спочатку все наче складалося непогано. Нова високооплачувана робота. Тимур відчув, що твердо стоїть на ногах. Та керівництво в компанії помінялося. Нові очільники бізнесу привели своїх спеціалістів. Батурін звільнився. Через непорозуміння з дружиною пішов із сім’ї, залишивши квартиру жінці. Адже вона виховувала його доньку. А то святе. З дитиною він тісно спілкувався. Тому забезпечення родини, як і раніше, було для нього на першому місці.

Про розлучення на папері поки не йшлося. Але щобільше часу минало, то ширша й глибша прірва розросталася між подружжям Батуріних. Тимур віддалявся. А коли в його житті з’явилася двадцятирічна Нора — жінка зрозуміла — вороття до минулого вже не буде. Офіційний розрив стосунків — питання часу.

Щоби знову відчути тверду землю під ногами — Батурін ризикнув і відкрив власне адвокатське бюро. У сфері бізнесу він уже був відомим юристом. Це зіграло йому на руку. Справа пішла.

З Долгаєвим і Суворіним познайомилися на полюванні, куди їх запросив спільний знайомий, клієнт Тимура — бізнесмен Ігор Мостовий. Відтоді «свята трійця», як їх називали знайомі, була нерозлучна. Адже ні Денис, ні Олег ще не були одруженими. Вони з цим ділом не поспішали. Розваги — одне, а втрата дорогоцінної свободи — інше.

— Ох, як добре! — крикнув Олег і з розбігу скочив у холодний басейн. — Клас! — потрусив мокрою головою, винирнувши з-під води.

— Я ще не готовий до таких екзекуцій, — ліниво простерся на шкіряному дивані Тимур.

— Ти якийсь зовсім млявий сьогодні, — помітив Денис. — На підбадьорся, — простягнув трішки коньячку.

— Та ну, — скривився Тимур. — Не хочу. Ще за кермо.

— Тут зовсім крапел…

— Не хочу, — твердо повторив Батурін.

— Що не так? — нарешті приєднався до товаришів Олег.

Освіжене водою тіло віддавало приємним холодком.

— Що? Молода красуня не задовольняє? — сміючись кинув Тимурові.

— Між нами майже двадцять років, — багатозначно усміхнувся у відповідь Тимур. — Скоро я її не задовольнятиму.

— Не прибідняйся, — весело нахмурив брови Олег. — Твої можливості й резерви нам відомі, — підмигнув Денисові.

— До речі, — підтримав розмову Долгаєв. — Ви з Норою вже два роки зустрічаєтеся, але разом не живете. Ти досі формально одружений. Що думаєш?

— Думаю багато, — підвівся Тимур. — Тільки руки не доходять щось робити. Треба починати процес розлучення з Тамарою. Нору… — задумався, — також відпускати треба.

— Відпускати?! — від несподіванки, аж скрикнув Олег. — Впевнений — дівчина очікує, коли покличеш її заміж. Як відпускати?

— Вона занадто юна, — зітхнув Тимур. — Ми зустрілися у дві тисячі дев’ятому, коли мені було тридцять дев’ять, на порозі сорокарічний ювілей, а їй ледь стукнуло двадцять. Думав — дівчинка на кілька ночей, не більше. Але чарівна леді вразила своїм світлим розумом, красою і молодістю. Ми говорили про речі, над якими я, досвідчений чоловік, раніше навіть не замислювався. З нею так легко. Наче тягар з душі знімаю. Аж не віриться, що вже два роки минуло.

— З душі знімаєш, а в душу не пускаєш, — якось по-філософськи закрутив Денис, що й сам не зрозумів, що бовкнув.

— Шкода дівчинку, — попиваючи смачний коньяк, мовив Олег. — Золоті роки на тебе марнує. Якщо плануєш класти крапку у ваших стосунках — не затягуй.

— Я розумію, — нарешті й сам потягся за своїм келихом Тимур. — Та якось сумно…

— Краса, молодість і розум — страшна сила, — знов вирішив помудрувати Денис. — Нора не набагато старша за твою доньку, — влучно підмітив. — Адже Діані вже дев’ятнадцять, якщо не помиляюся. Боже, як час летить.

— До чого тут моя донька?! — раптом зірвався Тимур.

Його вже давно дратували недолугі репліки Дениса. Але терпів, поки Долгаєв не торкнувся найсвятішого. За доньку Батурін нікого не пошкодує. Він береже її, як зіницю ока. То найдорожче на світі. Кров його крові і плоть його плоті. Те, що вони з Тамарою не живуть під одним дахом, ніяким чином не відображається на Діані. З батьком вона спілкується щодня. Він знає про неї більше, ніж власна мати. Криве слово про дочку, або невинний жарт могли за півсекунди розбудити в чоловікові звіра.

— Хлопці, ви що?! — підвищив тон Олег. — Денисе! — невдоволено нахмурив брови й розвів руками. Мовляв, хіба не знаєш, що такої теми торкатися не можна.

— Пробач, нічого такого, — знов пробелькотів якусь нісенітницю у своє виправдання Долгаєв. — Твоя дочка — свята. Я це вже зрозумів. Пардон, — піднявся й подався до парильні.

— Він же психолог, — скривився Тимур, наче оцту скуштував, коли залишились з Олегом наодинці. — Мав би якось благотворно впливати на психіку, а не знаходити найболючіші місця й давити на них. Який то, до біса, спеціаліст? Його пацієнти часом суїцидом не закінчують після консультацій з таким лікарем? Чи то якась нова методика зворотної дії?

Суворін відкинувся на дивані й голосно розсміявся.

— Я все чу-у-ю! — донеслося із сауни.

Олег від реготу аж за живіт ухопився.

— О-ох! — важко зітхнув Тимур. — Відпочинеш тут з вами, — незадоволено покрутив головою.

* * *

Зовні шлюб Антона й Емілії виглядав наче ідеальний. Щоранку він привозив її на роботу, щовечора забирав. Коли був зайнятий — знаходив можливість телефонувати по кілька разів на день.

У новенькій квартирі зробив дорогий ремонт. За тридцять шість кілометрів від Києва, в котеджному містечку «Лісове диво», придбав дачну ділянку з невеликим будинком. Дача знаходилася в оточенні лісу й прекрасного озера. Навіть на самій ділянці росли ялини. То було прекрасне місце для відпочинку.

Туди теж вклав немалі гроші. Адже мріяв, що його діти відпочиватимуть тут у вихідні дні подалі від міської суєти. А поки нащадків нема — привозив сюди Емілію. Це було одне з небагатьох місць, які його дружина обожнювала.