— То що? — ще лагідніше всміхнулася Жанночка. — Хай Катя поки в нас поживе. Я не проти.

— Сонечко, ти — свята! — видихнув Крупка-молодший. І тільки тепер до нього дійшло:

— Сонечко! Ти ліпиш вареники? Але ж це… — Крупка згадав усі розмови про здоров'я Жанноччиних рук і нігтів, яким суворо заборонено займатися домашнім господарством.

— Заради тебе я… — Жанночка цьомкнула Крупку у щоку й помчала на кухню.

— Катя! — почув Крупка з кухні. — Чому ти ліпиш такі великі вареники? Маленькі варенички їсти набагато приємніше. Ет, ну одне слово — село…

— Та село ж і є, — почулося у відповідь.

Крупка обережно зазирнув на кухню: Катерина ліпила вареники. Жанночка сиділа поруч, ложкою робила ямки у борошні, потів засипала їх і знову копала нові ямки.

Катерина побачила Крупку, всміхнулася:

— Доброго дня! Їсти хочете?

— Вареників — із задоволенням! — відповіла замість Крупки його виразка.

— То ж скоро…

— Добре, добре…

Крупка пішов до вітальні. Упав на диван. Дивні дива почали відбуватися… Жанночка — на кухні. І не проти, щоби Катя трохи пожила у Крупки. Де пастка? У чому каверза? Крупка крутився, крутився, та відповіді так і не знайшов.

А тут і вареники та столі. Апетит витіснив думки, і Крупка-молодший так смачно прицмокував, спустошуючи тарілку, що навіть Жанночка здивувалася. — Ігорчику! Ти ніби три дні не їв…


Професор Богдан Крупка з дружиною, «клятою москалькою» Анастасією, повернувся до міста за три дні. Він був у розпачі.

Манго повсихали. Замість дерев із землі стирчали сухі стовбурки сантиметрів із сорок заввишки.

— Это поражение, Тася! — тремтів професор. — Это крах! Я этого не переживу!

— У меня есть валидол, Богданчик, — відповіла завбачлива дружина і вже полізла була до аптечки, аж тут професора сяйнула думка:

— Тася! Мы купим на рынке росток киви. Хорошо?

— Хоть баобаб, Богданчик, — погодилася Тася, аби тільки чоловік не рвав серце.

Професор попхався на Куренівський базар того ж дня. Ківі не знайшов, натомість завмер перед тіткою, яка продавала цуценят мопса. І чогось такими бідолашними та пригнобленими здалися професору ті цуценята…

— Как моя Украйна! — патетично вигукнув професор, коли припер додому рудувате собача.

— Богданчик… — урвався терпець професорській дружині. — Это живое существо, а не игрушка. Его кормить нужно, выгуливать… Кто это будет делать? У меня ноги болят. Ты тоже едва ходишь…

— Тася! Ты бессердечная… — Професор хотів сказати «женщина», але протест дружини надто вже роздратував, і він вирішив Тасю не жаліти: — Ты бессердечная… старуха!..

Мопсеня у дискусії участі не брало, але й часу не гаяло.

Поки професор проводив паралелі між цуценячою долею та долею занедбаної України, мопсеня вчепилося у професорський черевик і встигло відгризти чималий шмат шкіри.

— Тася! Тася! — заволав професор, побачивши скривджений черевик, але дружина образилася на «старуху» і зачинилася у спальні.

Професор Богдан Крупка лишився наодинці із «занедбаною Україною». І невідомо, чим би усе скінчилося, та до батьків нарешті добувся Ігор Крупка.

Професор довгу годину плакався синові на Тасю, яка «совсем — вот парадокс! — обмоскалилась в Украине и теперь изуверскими методами хочет свести меня в могилу». Потім показав Ігорові цуценя, яке ховалося серед професорських архівів.

— Сын! Твоя мать не имеет жалости! Она не христианка! Бусурманка! Требовала, чтобы я избавился от этого милого создания! Я этого не переживу…

— Батьку, ви вже немолоді. Вам важко, — завів своє Ігор. — Вам треба помічницю… Щоб куховарила, прала… І з твоїм песиком гуляла. — І де мені взяти таку помічницю? — професор так розчулився, що перейшов на рідну мову, що з ним бувало вкрай рідко.

— Я вже знайшов її для вас, — обрадував Ігор професора. — Зараз маму гукну і все вам розкажу.

«Клята москалька» Тася вислухала сина і знизала плечима:

— А где она будет жить?

— Мамо, у вас чотири кімнати…

— Столовая исключается, наша спальня — тоже, остается рабочий кабинет отца и твоя комната, Игоречек! — перерахувала Тася.

— От свою кімнату я й пропоную виділити Катерині, — відповів Ігор.

— А как же ты? — розхвилювався неспокійний професор, притискаючи до грудей мопсеня.

— Тату, в мене є квартира, і я не збираюся повертатися під ваш дах, — нагадав Ігор.

— Как возмужал мальчик! — захитав головою професор.

Вони з Тасею ще б довго товкли воду в ступі, та втрутилося мопсеня. Нахабно надзюрило професору на коліна і побігло гризти усе, що втрапить ув око.

— Я согласна, — аж підскочила Тася.

Професор поспішно приєднався до дружини, і Крупка-молодший метнувся до дверей.

— За півгодини помічниця буде у вас!

— А откуда она взялась? У нее есть рекомендации? — вигукнув професор синові услід.

— Найкращі рекомендації, тату, — відказав Ігор. — Мої!


Жанночка знову здивувала Ігоря.

— Наша Катя переселяється? — запитала спокійно. — Ну що ж…

— Може… — завагався скоріше не Крупка-молодший, а його виразка. Дуже вже смачні сніданки з обідами готувала Катерина, та й вечері незгірші.

— Як знаєш, Ігорчику! — ще покірніше відповіла Жанночка.

— Ну, тоді… Я вже батькам пообіцяв.

Катерина зібралася за п'ять хвилин. Потім іще півгодини пішло на акцію милосердя: Жанночка раптом забажала віддячити дівчині за добре товариство та лагідну вдачу. Розкрила шафу й почала перебирати своє далеко не дешеве лахміття.

У результаті несподіваної ревізії величезний поліетиленовий пакет наповнився старими Жанноччиними кофтинами, сукнями, спідницями й іже з ними. Катерині аж дух забило: таке багатство летіло простісінько у пакет, а пакет — для неї.

— Яка ж ви добра, Жанночко! — ледь вимовила.

— Пусте. Мені воно вже не потрібно, — розкрила таємницю Жанночка.

Крупці-молодшому — метелики перед очима. Устиг помітити: скажено дорога спідниця від Armani теж опинилася в пакеті. «Я цього не переживу!» — завив подумки — точнісінько, як батько-професор.

— Сонечко, не хочеш піти з нами? — прохрипів від порогу, коли врешті збори закінчилися. — Ігорчику! Я купила книгу з кулінарії. Буду вивчати, — відкараскалася Жанночка. — Після Катиних сніданків я почуваюся неповноцінною! Треба надолужувати.

— На все вам добре, — попрощалася Катерина. — Хай ваша краса радує людям серця… Дуже дякую за подарунки.

Жанночка розсміялася.

— От село! Такого нагородила… Може, жіночими романами захоплюєшся?

— Одним…

— Прошу? — не зрозуміла Жанночка.

— Одним Романом… — відповіла Катерина і сумно всміхнулася. — Він — у серці…

Крупка сіпнув Катерину — ходімо! І пішли.

Жанночка двері зачинила, хитро посміхнулася й полізла шукати мобільний. За хвилину вже розмовляла.


Тася начепила на носа окуляри — усе розглядала Катерину. Професор розпочав допит.

— Откуда явилась? — Із Шанівки я…

— Почему тут?

— Так мама веліла… — І Катерина розповіла б усю правду, та Ігор утрутився:

— Я Катерину добре знаю. Як були в експедиції з Денисом, то зупинялися в її батьків. Дуже порядна і привітна родина.

Повесні Катя до села повернеться, а зиму у вас поживе. Допоможе, чим зможе. Так?

— Звичайно, поможу, — усміхнулася дівчина, і Крупка-молодший потяг її оглядати кімнату — аби тільки припинити розпити.

— У мене буде своя кімната? — зашарілася Катерина.

— Ну, не всю ж зиму тобі на кухні спати, — зітхнув Крупка-молодший і вкотре пожалів, що дав свою візитку не якомусь дядькові у степу, а оцій дитині, яка наївно приїхала із села до столиці.

— Який же ви добрий! — вихопилося в дівчини.

— Та досить уже, — махнув рукою Крупка-молодший і застеріг: — Ти моїм батькам нічого про свої проблеми не розповідай. Зайве. Старі люди, ще щось не так зрозуміють. Просто кажи, що навесні додому поїдеш. І все. І додав:

— Гляди ж, допомагай їм.

— Та ви що, сумніваєтеся?

— Ні, — відповів Крупка-молодший.

Мить покрутився і каже:

— Чуєш, Катерино… Жанночка помилково тобі одну свою спідницю поклала. Оце щойно телефонувала… Каже, якщо Катя віддасть…

— Та хіба б не віддала?..

Катерина вивалила одежину з пакету на ліжко. Крупка-молодший порився та знайшов спідницю від Armani.

— Візьму, якщо ти не проти…

— Будь ласочка…

Крупка-молодший вийшов із батьківської оселі, озирнувся.

Онде і баки для сміття. Підійшов. Роздер спідницю навпіл. Укинув у бак.

— Пастка… пастка… — шепотів…

А ноги все одно несли до Жанночки.


Перші два тижні Тася і Богдан Крупки обережно придивлялися: що за особу підкинув синочок? А що як вона крадійка? Чи просто нехлюйка?..

Катерина вставала вдосвіта, водила мопсика у парк під кущі. У професорській оселі перестало тхнути собачим лайном — і знову запахло розмовами про національну свідомість. Особливо під час обідів, які справно і смачно готувала дівчина.

— Тася, я удивлен бескрайно! — нечітко, з переповненим ротом починав професор. — Украинское село совершенно деградирует! Ты посмотри на Катерину! Ей бы в школе учиться, книги читать… В университет готовиться, чтоб вернуться в свое село… И нести…

— Что ты несешь, Богданчик? — не зовсім розуміла професорська дружина. — В Украине — демократия. Каждый выбирает тот путь, который… — Тасі дуже кортіло сказати «хочет», але вона була реалісткою, — который может. Девочка прекрасно готовит. Из нее получится хорошая повариха.

— А-а-а-а! Ты мечтаешь, чтоб моя Украина, моя родина… погибла! — кричав професор, проковтнувши котлету.