Ріголетто підвівся, взяв гроші і хотів був іти, та Тереса порухом руки затримала його.

— Стривайте, зробіть мені ще одну послугу — за цей час, поки мене не буде, загляньте до Ліліни і взнайте, що там нового. Адже Домінга сьогодні туди не піде…

— Як вона почувала себе вчора?

— Дуже погано. Мабуть, і тижня не протягне. А мати думає, що вона одужає. Який жах!

Ріголетто попрямував до дверей. Вона знов зупинила його.

— Стривайте, стривайте… — Кинулась до шухляди, в яку Домінга поклала гроші, і принесла ще два білети, — Ось візьміть, передайте Флорінді.

Вони стояли, мовчки дивлячись одне на одного і хвилюючись кожен по-своєму. Зворушений Ріголетто потиснув руку Тереси, яку вона довірливо подала йому.

— А ви? — раптову спитав він. — Коли ви самі підете до Ліліни?

— Я… я вже ходила… — Тереса почервоніла й опустила очі, соромлячись свого признання.

Ця таємниця, про яку не знав її єдиний друг, трохи скрашувала останні два місяці, що їх вона провела в самотині. Коли минула перша приголомшеність і прояснилися думки, мужня жінка згадала про покинуту сім'ю та хвору дитину й послала Домінгу довідатись, як вони живуть. Негритянка не лише розпиталася в сусідів, а, помітивши, що двері відчинені, рішуче зайшла до хати. Вона побачила жахливу картину: дівчинка лежала в ліжку, — коли вона ридала в розпачі, дізнавшись, що батько втік, у неї знову пішла горлом кров, — а мати металась, як божевільна, і рвала на собі волосся, проклинаючи бога та всіх чоловіків і без угаву повторюючи, що її дочку вбито. Стоїчна покірливість нещасної рабині обернулася на лютий гнів хижого звіра, дитину якого скривдили, і цей гнів лякав своєю справедливістю. Худюща, чорна та беззуба Флорінда виглядала на двадцять років старшою і скидалася на огидну відьму. Вона одразу впізнала Домінгу і прямо сказала, що давно про все знає. І нехай, мовляв, Домінга перекаже своїй сеньйорі, що вона, Флорінда, ніколи не мала проти неї зла. Крига скресла, і Домінга тепер допомагала Флорінді по господарству, а часом сиділа вечорами коло хворої дівчинки. Обидві жінки походили з простолюду і тому швидко поріднилися серцями. Потім Флорінда захотіла познайомитися з Тересою, і Домінга одного вечора привела її. Суперниці міцно обнялися і ховали очі, соромлячись своїх сліз. Ліліну одразу причарували доброта і врода сеньйори, і її щире сердечко розкрилося для дружби. Дівчинка не спитала в Тереси, хто вона така, навіть не показала, що давно все знає. Вона жадала від людей тільки ласки, а ця вродлива статна жінка лагідно усміхалась до неї, обдаровувала теплом і ніжністю. І Тересина прихильність до її нещасної дочки полонила серце матері, хоч у ньому під попелом пережитого ще тліли давні ревнощі.

Що ж до Домінги, яка непомітно єднала їхні, такі різні, душі, то вона ледве тамувала радість, що розпирала їй груди на саму згадку про те, що нарешті її донечка житиме сама, без Рохеліо. Коли на другий день після його втечі вона, як завжди, прийшла на вулицю Віртудес і побачила змарніле від горя обличчя Тереси та незаймане ліжко, на якому тієї ночі ніхто не спав, то майже одразу відчула, в чім річ, і спитала спокійно:

— Що сталося?

— Рохеліо пішов, — не глянувши, проказала Тереса глухим голосом.

— Пішов? Куди? Знов на оту свою плантацію подався? — перепитала негритянка, вдаючи, ніби не розуміє.

— Ні! Зовсім пішов… од мене…

Сльози бризнули з очей Тереси і тихо покотилися по щоках.

— Та грець із ним, нехай собі йде! — зневажливо кинула Домінга і знизала плечима.

Цими словами стара годувальниця сказала все, що вона думала про Рохеліо і про Тересине ставлення до нього. Зате тепер Домінга була спокійна за свою милу дівчинку й не сумнівалася, що її чекає щасливе майбутнє. Тому, так грубо висловивши свою щиру думку, вона заходилася втішати й пестити Тересу, наче малу дитину, що впала й забилась. Ласка, як бальзам, заспокоювала зранене серце бідної жінки й допомагала їй знести горе. Вона трималася з гідністю. Не раз думала, що коло неї довго Жила зрада, що скороминучі тяжкі підозри мали б насторожити її раніш, і зневажала себе за слабкість, через яку тепер не спала ночами, ридаючи в холодному ліжку. Всією силою волі намагалась поховати в душі образ Рохеліо… Це страшне випробування зміцнило її материнську любов, яка була не болісна, не хвороблива, а мужня і щира. Через неї Тереса ладна була довіку жити в самотині, якби цього вимагало щастя дітей. У перші ж дні після втечі коханого вона визначила собі дві мети: виховувати синів і допомагати двом нещасним істотам, яких Рохеліо теж покинув напризволяще. Ні, вона не збиралася помирати, вона хотіла жити і зневажала дурний сентименталізм тих, кому розчарування або поругана любов видаються мало не за кінець світу. Природний темперамент і гаряча кров підказували їй, що світ прекрасний, незважаючи на всі знегоди, що вона ще молода й може знайти своє щастя. Ввечері того дня, коли вона сказала Ріголетто, що ходила до Флорінди, у неї вирвалось іще одне відверте признання:

— Я жила з чужим чоловіком, бо кохала його, і далі можу так само свідомо піти на це з доброї волі чи з необхідності.

Ріголетто поблід і мовчав, відчуваючи, як шалено стукотить у грудях серце. Йому стало боляче, аж у голові запаморочилось од Тересиних слів. А вона вже говорила про байдужих до своєї честі жінок.

— Вони такі, бо бачать у чоловікові тільки добродія, який їх годує… Може, це й прикро, але я не з того тіста… — Вона нараз зупинилась, подумавши, що сказала зайве, і почервоніла. Тоді щиро усміхнулась і, немовби вибачаючись, додала: — Та, мабуть, гріх не в цьому, а в чомусь іншому, правда ж? Щодо мене, то я ніколи не стану лицеміркою.

Коли в будинку на вулиці Віртудес, де спочатку так погано зустріли Тересу, стало відомо про втечу Рохеліо, всі ті нещасні люди пройнялися симпатією та співчуттям до бідолашної жінки і в один голос гудили підлого зрадника. Сентиментальні блудниці жаліли покинуту матір і двох розумних та показних хлопчиків, яких усі вважали за близнят. В кімнату до Тереси часто заглядали сусіди, балакали про різні дрібниці, щоб розважити її,— немов приходили втішити в горі сім'ю небіжчика. Тереса невдовзі пересвідчилась, що в світі грішниць більше щирості, аніж серед доброчесних. Її благородна допомога дружині та дочці Рохеліо скоро стала прикладом для наслідування серед жінок у будинку. Аніта з матір'ю часто сиділи вечорами коло Ліліни, приносили Флорінді гроші та гостинці. Навіть Карлота переслала з тюрми п'ять песо, щоб Тереса передала їх Флорінді. Лихо спіткало бідну дівчину десь через місяць після втечі Рохеліо і потрясло весь будинок. Одного вечора, коли вона сиділа в кафе з Асукітою, туди ввірвалась поліція, щоб схопити гультяя: його звинувачували в крадіжці коштовностей у однієї з коханок. Асукіта шалено опирався, відбиваючись ногами та кусаючись, поки один з поліцаїв не оглушив його палицею. Побачивши, що коханий упав із закривавленим чолом, Карлота подумала, що він мертвий, і одразу перетворилась на левицю. П'ять чоловік марно силкувалися вдержати її. Знавісніла від люті жінка схопила зі столу ніж і вдарила ним в обличчя поліцая, який зле повівся з її коханим. На її біду, ніж глибоко зайшов у поліцаєву щоку, це витлумачили як замах на представника влади, і Карлота опинилася за ґратами. Що ж до Асукіти, то він помирився з жінкою, котра звинуватила його в крадіжці, і невдовзі перейшов жити до неї. Лише час від часу навідувався у в'язницю, приносячи Карлоті дрібні грошенята. Одного разу дав їй п'ять песо, і вона переслала їх для дружини Рохеліо. Вона, як і всі жінки в будинку, не полюбляла Тересиного коханця, котрого тут вважали чванькуватим і дурним. Тим-то й почали шанувати скривджену ним коханку, яку раніше зневажали саме через нього.

— Не крийся, ти жалкуєш за ним, сестро, — якось сказала Тересі Аніта. — Адже довго жила з ним, і він батько твоїх дітей. Але він зганьбив себе, тягаючись хтозна з ким і вдаючи святого.

Тересу ображали грубі слова нескромної Аніти, і вона не мала ніякої охоти слухати все нові й нові теревені про давні зради Рохеліо, що пронизували їй серце, немов отруєні стріли. Проте сиділа мовчки і лише час від часу, скрушно хитаючи головою, глухо бурмотіла:

— Яка ганьба!.. Який бруд!.. Аж не віриться! Вона не відчувала й не могла відчувати ревнощів після тих відвертих розповідей, які розкрили їй очі. Що для неї Кармела, Обдулія або ота сухотна іспаночка, коли зради рахувалися десятками, а може, й сотнями! Відчувала тільки зневагу до себе і до всіх романтичних дурниць, що ними так довго себе обдурювала.

Згодом, розмовляючи з Ріголетто, вона говорила про життя з такою гіркотою, неначе була вже хтозна-яка стара.

— Я все так само дотримуюся своєї думки, що народилась або надто рано, або надто пізно, — казала вона. — Я не вдавала з себе доброчесну, як чинять інші жінки, але й не ганьбила себе перед усім світом…

Того дня, коли вона мала переселитись у квартиру на вулиці Вільєгас, Тереса встала рано-вранці і разом з Домінгою заходилась пакувати речі, які хотіла взяти з собою. Виймаючи з шафи одяг, згадала вітряну й дощову ніч, коли вона приїхала сюди, і те прикре враження, яке справив на неї будинок. Нараз здригнулася, подумавши про те, що Рохеліо вже тоді обманював її і що, мабуть, на вокзал він спізнився, бо гуляв того вечора з жінкою, з якою втік. Знала від Аніти, що вони мандрують по країні з трупою акторів і що нова коханка годує та одягає Рохеліо. В Тереси тремтіли руки, коли вона дбайливо згортала сукню і вкладала її у валізу. Яка далека була тепер та ніч і як змінилась її душа після останньої життєвої катастрофи!..

О другій годині, коли вона вже зібралась іти, з'явився Ріголетто. Тереса була в світлій блузці, блакитній спідниці й простому крислатому сомбреро, що личило їй куди більше, аніж модні в той час вигадливі капелюшки. Ріголетто нишком позирав на неї, милуючись її красою та елегантністю. Вони разом вийшли на вулицю і зупинились перед машиною, що чекала з відчиненими дверцятами. Потиснули одне одному руки. Тереса була смутна, але трималася спокійно. Уже сидячи в машині, яка мала одвезти її до школи, щоб забрати синів, вона дала Ріголетто останні настанови: