У день гулянки, про яку Обдулія згадала в розмові з Рохеліо, дім мулатки Фелісії з самого ранку аж ходором ходив. Од сусідів принесли стільці, помили підлогу й поскладали в кутку всі ліжка. У вітальні, що займала всю передню частину будинку, поставили крісла. Більше ніяких меблів чи прикрас у великій бідній кімнаті з закіптюженою стелею не було. У вузькій їдальні стояв чималий стіл, покритий різноколірним папером, де рядком, наче на стойці в таверні, вишикувались чарки та пляшки. Двері всіх кімнат були розчинені, щоб гості могли вільно ходити по всьому домі. Танцювали тут скрізь, навіть у викладеному старими кам'яними плитами патіо; але то бувало здебільшого ввечері, коли гулянка сягала апогею і в будинку ставало тісно. В години полудневої спеки ховались у кімнатах, також скупо умебльованих, за винятком спальні, де стояло велике ліжко із фіранками на бильцях та дзеркальна шафа, — в цій кімнаті звичайно усамітнювались парочки.

Збиратися почали годині о дев'ятій. Мулатка Фелісія ще снідала на кухні разом з родичами, коли знадвору почувся сміх чоловіків та жіночі голоси. Двері й вікна, що виходили на вулицю, були надійно зачинені. Щоб потрапити до хати, треба було дістатися до задніх дверей, узятих на ланцюжок, і сказати умовлене слово. Під одинадцяту, коли вже зійшлося чоловік двадцять гостей, нагодилися й музики. Фелісія, немов добра матінка, усміхалась до всіх, показуючи білі, ще міцні зуби. Веселі гості вітали її наче фею-благодійницю.

На першу годину дня в домі вже веселилися на всі заставки. Без угаву гриміла музика, кружляли в танцях пари, щільно пригортаючись одне до одного, — чоловіки в сорочках із спітнілими спинами, а жінки майже всі без корсетів, у самих легеньких блузках. Щоки танцюристів паленіли від захвату та алкоголю. Було жарко. Гостей зібралось чоловік із п'ятдесят — грішниці різних рангів, студенти, сутенери, якісь дженджуристі молодики. Останні, як і студенти, танцювали з вільними жінками, що прийшли сюди самі, шукаючи хто розваг, а хто й вигідної торгівлі. Розмовляли мало, цілковито віддаючись танцям, що часто являли собою тупцювання на місці й похитування стегнами в лад музики. Чоловіки раз у раз покидали своїх партнерок у розпалі танцю й бігли до їдальні хильнути чарчину коньяку або рому. Кожен із них заклав песо на питво, а друге віддав на музику. Збирали й додаткові внески — господиня ревно дбала, щоб усього було вдосталь. Отож кожен намагався випити якнайбільше, щоб не втратити ані краплини з того, що належалось йому за його гроші. Поверталися з червоними, лискучими від поту обличчями, на які сідав пил, збитий ногами танцюристів. Змушували пити й жінок, підносячи їм чарки з золотистим лікером. То було якесь загальне божевілля, безглуздий і незбагнений шал, що, здавалося, поєднав у собі всі пороки й зовсім не скидався на людську розвагу.

Рохеліо, в розхристаній сорочці, з розпатланим волоссям і попущеною краваткою, танцював з жінкою, що мала бліде обличчя сухотниці. Він прийшов сюди одним із перших і, видимо, пишався своєю здобиччю, хоч ніхто інший не зазіхав на те немічне й розбещене створіння, яке, навіть танцюючи, не розлучалося з сигаретою. Трохи осторонь самотній і знуджений Масілья марно шукав собі партнерки і з заздрістю дивився, як тулились одне до одного Карлота і Асукіта, — наче тільки починали свій медовий місяць. Кінталес не випускав із рук Аніти, а двоє студентів, що прийшли разом з ним, очманівши від перших же чарок, і собі пустилися танцювати, та так, ніби їх корчі напали. Тільки висока постать майбутнього медика самотньо манячіла в кутку, оповита тютюновим димом, що плавав у кімнаті, мов густий туман. Схилившись на плече коханця, Карлота позирала на студента і глузливо посміхалась. Ріголетто теж був там і кружляв по черзі всіх жінок — їхні коханці та приятелі добре знали горбаня й не ревнували до нього.

— Хвацько танцює, чортів карлик! — сказала одна жінка, відходячи од Ріголетто і повертаючись до свого партнера.

— Бо тут нема кращих танцюристів, — поважно обізвався той.

Збігав час, і оргія ставала дедалі бучнішою та непристойнішою. Налиті кров'ю обличчя остаточно втратили свідомий вираз, танцюристи рухались автоматично, витинаючи всякі коники, а то й зовсім соромітницькі штуки. Шум, крик, музика, жіночий вереск, брутальна лайка п'яниць та човгання ніг виповнили весь дім од вітальні аж до кухні. А там зачинені родичі Фелісії теж завели дикунський танець, до якого пристали всі, старі й малі. Вистрибували, кидались один на одного, кружляли на місці. Тим часом жінок у вітальні поменшало, і чоловіки сідали, щоб трохи очуматись і витерти піт. Одну дівчину занудило, і Фелісія потягла її волоком, наче лантух, до задньої кімнати, де на двох ліжках уже лежали покотом такі самі страдниці, бліді, мов мерці, а серед них і один з приятелів Кінталеса. Залишивши п'яну дівчину в їхньому товаристві, мулатка повернулася до вітальні. По-материнському лагідно усміхаючись, вона пильно придивлялася до гостей, щоб вчасно запобігти можливим сваркам. Чоловіки, помітивши зникнення своїх подруг, занепокоїлись.

— Де Лукресія? Куди запливла ця рибка?

— Їй нездужається, голубе, — тихо відказала Фелісія. — Прилягла на часинку.

— А Сардіна?

— Їй теж недобре. Вона незабаром повернеться.

— А Лола?

— Так само. У дівчат розболілися голови.

Тоді кілька чоловіків з цікавості заглянули до задньої кімнати. Те, що вони там побачили, прикро вразило їх. Жоден навіть не посміхнувся, намагаючись розтермосити п'яних жінок. Прийшла Фелісія і звеліла не чіпати їх.

У цей час до кімнати ввалився полюбовник однієї з дівчат, що покотом спали разом із студентом, і, розлючено заревівши, кинувся до ліжка, щоб ляпасами розбудити її. Та Фелісія міцно схопила його за руку:

— Тут не можна! Дома робитимеш, що захочеш…

Він скорився і вийшов з кімнати, попросивши тільки, щоб дівчину переклали на друге ліжко, де були самі жінки.

Після того обачна мулатка подвоїла пильність. Раз у раз підозріливо поглядала на Асукіту, вульгарного ферта, який, сп'янівши, люто блимав очима з-під буйних чорних кучерів, що спадали йому на чоло. Молодик надто часто навідувався до їдальні, залишаючи Карлоту саму, а коли повертався, косо зиркав на Масілью, про наміри якого здогадувався. І ось, укотре вже приклавшись до чарки, він помітив, що коханка обмінялася поглядом із студентом, і спалахнув од гніву. Боляче стиснув їй руку і, погрозливо мружачи очі, сказав на вухо:

— Коли ще хоч раз глянеш на нього, приб'ю на місці!

— Але ж він платить жінкам, — презирливо кинула йому в обличчя Карлота.

— Плював я на його гроші! Приб'ю, тільки-но глянеш на нього!

Хоч Фелісія й не розібрала слів, проте відчула, що запахло бучею, і пішла шукати Рохеліо. А той, забувши про все на світі й палаючи хтивістю, притискав до стіни свою сухотну подругу і щось нашіптував їй на вухо. Фелісія торкнула його за плече, і він злякано обернувся.

— Слухай, голубе, відведи того цибатого студента до іншої кімнати, поки йому не натовкли пику.

— Хто? — невдоволено спитав Рохеліо, не випускаючи з обіймів блудницю.

— Асукіта. Він забагато випив, я знаю його. Забери хлопця далі від гріха.

— Він сам сюди прийшов. Я з ним не дружу.

— Але ж він живе в одному будинку з твоєю коханкою.

— Ну й що з того?

Мулатка подалася шукати когось із друзів Масільї. Почула тільки, як та промітна жіночка в'їдливо сказала Рохеліо:

— Е, ні, любчику, якщо в тебе є коханка, то нам нема про що балакати. Не хочу заводитися з чужими жінками.

«Я перебила їм усе діло», — думала Фелісія, шукаючи по кімнатах Кінталеса. Вона й не уявляла собі, що коїться у вітальні.

Тим часом Асукіта, який знову шаснув був до столу, раптом вернувся і застав Карлоту поруч з Масільєю. Вони про щось розмовляли. Помітивши полюбовника, обоє здригнулись і тим виказали себе. Студент вийшов з кімнати, не передчуваючи ніякої біди. А Асукіта, лиховісно посміхаючись, поволі підступав до Карлоти.

— Що я тобі казав? — глухо прогарчав він, втупивши в неї налиті кров'ю очі.

Карлота мовчки, наче злочинець перед суддею, винувато похнюпила голову.

— То що я казав тобі? — повторив він здавленим голосом.

Жінка німувала.

Асукіта підніс руку до грудей і вийняв із краватки золоту шпильку. Він уже майже впритул підступив до коханки.

— Що я казав? — ревонув нестямно і зненацька обняв її за стан. — Ось тобі, щоб знала!.. — І різким рухом загнав шпильку в, стегно Карлоті, яка вся зіщулилась, але навіть не відсахнулася.

Стоїцизм, з яким Карлота знесла покарання, ще дужче розгнівив Асукіту, і він ще двічі вколов її гострою шпилькою, глухо бурмочучи:

— Ось тобі!.. Ось тобі!..

Бідолашна жінка навіть не пробувала захищатись, і тільки по тому, як тремтіли її губи та обважніли повіки, було видно, як їй боляче. Все сталося так швидко, що ніхто нічого не збагнув. Але Рохеліо не пропустив жодної деталі цієї ганебної сцени і, відступивши до дверей, чекав, чим вона скінчиться.

Асукіта спокійно встромив шпильку назад у шовкову краватку і владно махнув рукою.

— А тепер забирайся додому! Забирайся, коли не хочеш, щоб я прибив тебе!

Карлота й з місця не зрушила. Стояла зухвала і вперта, немов підбурювала коханця, щоб той побив її.

Асукіта стиснув кулаки і загрозливо рушив уперед. Всі, хто був у кімнаті, оточили їх тісним кільцем. Прибігла й Фелісія, спокійніша за багатьох чоловіків.

— Хай забирається геть! — горлав Асукіта. — Хай не доводить мене до злочину!

— Нізащо! — заперечила Карлота. — Я знаю, ти хочеш зостатися танцювати з…

Асукіта прикинув відстань і підняв кулак. Жінка інстинктивно затулила руками обличчя. Чоловіки схопили за руки розлютованого полюбовника, а жінки оточили Карлоту, в один голос умовляючи швидше піти.