Ріголетто лукаво посміхався.

— Усе воно так, — сказав він. — Тільки те, що тут діється, схоже на тістечка тітоньки Олальї.

Супротивники розгубились, передчуваючи якусь каверзу.

— Як це розуміти?

— А так, що тітонька Олалья надумала пекти тістечка. Купила свіжі яйця, найчистішу ванільну есенцію, найбіліший цукор та найліпші присмачки… Та коли вона все це перемішала, — вийшли кізяки!

Хлопці зареготали, і спірка тут би й скінчилась, коли б Масілья, якому кортіло побороти політичних супротивників, не сказав:

— Очевидно, цю алькадову постанову слід прилучити до проекту міністерства сільського господарства, що рекомендує саджати какао понад шляхами, щоб народ мав дешевий шоколад.

Знову зчинився галас, бо ніхто не хотів поступитися. На щастя, скоро нагодилась Аніта, весела й усміхнена, в легкій ранковій сукні.

— Геть політику! — вигукнув Кінталес. — Шануймо жіноцтво!

— Чи не казав я тобі, що збіжаться на запах? — тріумфував майбутній медик.

Дівчина зайшла, як до себе додому, і взялась одразу прибирати в кімнаті: поскидала в куток брудну білизну, застелила ліжка і принесла відро води.

— Ти перлина, дівчино! Кидай-но свою стару й переходь жити сюди…

— З ким?

— З усіма трьома! Ми встановимо справедливу чергу і точно визначимо права.

— Ти краще б умився! Всі ви нікчемні чуперадла! Аніта без церемоній сіла до столу й присунула до себе чашку з коньяком. Усіх розсмішила її сміливість.

— Аніто, що сталося вночі з Карлотою? — пустив гедзика Сінтура.

Дівчина вдала обурену.

— Чого смієшся? У неї під оком синець і побите плече. Мабуть, отой звір Асукіта опісля всього ще й примусив її спати на підлозі. Ось яку дяку маємо від вас, негідників! Але тут винні й самі жінки, правда? Треба уникати таких чоловіків…

Вона зневажливо скривилася, як чинять усі жінки, засуджуючи поведінку іншої, котру вважають нижчою за себе.

— А ти ніколи не водилася з цими негідниками? — спитав Кінталес.

— Ні, хлопче. У мене один негідник — моя мати, — цинічно відказала Аніта.

Чоловіки зареготали.

— Але тобі теж платять, — заперечив Масілья.

— Так. Коли мати ляскає рукою, то наче пестить… А як тільки вона бере палицю, я зразу тікаю…

Масілья зачув у коридорі кроки і метнувся до дверей: о цій порі француженка завжди йшла до свого борделя, в якому пробувала цілі дні. Жінка шамотіла шовковою сукнею і, опустивши очі, йшла поважна та скромна, як учениця, котра прямує до пансіонату. Була висока на зріст, тілиста, з русявим волоссям та обличчям, засіяним веснянками. Не підводячи очей, процідила крізь зуби:

— Добрий день!

— Хвилиночку, Бланче! Іди-но випий з нами чарчину. За Ріголетто.

Грубувате обличчя жінки освітила люб'язна професіональна усмішка — то був вияв симпатії до хлопця.

— Не можу. Красно дякую! — відказала Бланче і пішла собі далі.

— Ну й смак у тебе, хлопче! — досадливо вигукнула Аніта. — Знайшов би краще кобилу!

Як і всі блудниці в будинку, котрі піднялися вище і мали пристойну ціну на ринку, вона зневажала тих, що лигалися із злиденними матросами та солдатами. Аби показати свою зневагу, ще й плюнула на підлогу.

— Асукіта вдома чи ні? — спитав Кінталес, переводячи розмову на інше.

— Ні,— відказала Аніта, — він сьогодні пішов рано-вранці.

— Тоді приведи Карлоту. Нехай трохи розважиться.

— Вона не захоче, хлопче. Адже з неї не спускають ока.

— Все одно приведи. Ми тут поза всякою підозрою.

— Нехай Ріголетто піде по неї. Мене вона не послухав.

— Я? Е, ні, дівко! — з удаваним гнівом обізвався горбань. — Я не хочу, щоб мене копнули в мої прекрасні сідниці.

— От соромітник! — хихотнула дівчина і сама пішла виконати прохання.

Через хвилину вона повернулася, ведучи за руку Карлоту, яка ніяково усміхалась. Усі оточили жінку і, співчуваючи та глузуючи, засипали її запитаннями. Під лівим оком Карлоти чорнів синець, повіки були важкі, запухлі.

— Що з тобою, дівчино?

— То все звірюка Асукіта! Але я не лишилась перед ним у боргу. Кілька днів тому я…

— Що ти йому зробила?

Вона піднесла до лоба руку з розчепіреними пальцями і, цинічно зареготавши, показала ріжки. Усі ахнули від подиву.

— Коли? З ким? — спитав заінтригований Масілья.

— Я тричі переночувала з Венено. Він возив мене за місто, а якийсь гад розказав Асукіті… Отож тепер ми квити. Але мені цього мало, — злобливо додала вона. — Хочу бути завжди винуватою. І сьогодні ввечері теж утну таке саме… — І заклично глянула на студента медицини.

— З ким? — стрепенувся той, вірячи і не вірячи.

— З тобою. Зустрінемось о дев'ятій вечора в будинку Луїси на Бланко, — відповіла Карлота, витягуючи губи, немов для поцілунку. Вона раділа з своєї помсти, а надто з того, що призначила побачення при свідках.

— І ти отак підеш увечері до будинку Луїси? — обурено спитала Аніта, показуючи Карлоті на подряпане вухо.

— Накладу крем та пудру, і не буде видно. Не вперше!

Як солдат, що з гордістю виставляє бойові шрами, вона відхилила сукню і показала величезний синець на плечі. Потім, анітрохи не бентежачись, неначе звикла роздягатися перед усіма, задерла спідницю, щоб усі побачили синці на її круглих та пругких стегнах.

— Він ганяв і лупив мене, як дику мулицю, — сказала вона. — Але мені вже не болить…

— Чим він бив тебе?

— Спочатку рукою, а тоді прутом від ліжка. Прут аж зігнувся!

Хвалилася своєю ганьбою, із задоволенням викладаючи всі подробиці. Коли хтось спитав, чи вони після того помирились, жінка злегка почервоніла і зухвало мовила:

— Так, уранці.

Аніта обурилась:

— Ох, дівко! Клянусь тобі, я ніколи не стала б жити з чоловіком, якби він отак мене розмальовував!

Карлота зітхнула і сказала:

— А проте іншої ради немає. З ким же тоді жити? З ким-небудь із отих хлопчаків, які тремтять від самої думки стати перед виправним суддею? Ні! Вони згодом підуть із сеньйоритами, покинувши нас на вулиці… А декому нема чого соромитися нас, як і нам їх…

Схаменувшись, що її слова можуть справити погане враження на Масілью, її обранця на цей вечір, вона рвучко пригорнулась до нього і дзвінко цмокнула в губи.

— Не звертай уваги. Я пожартувала, моє серденько!

Усім знов стало весело. Посипались масні дотепи. Ріголетто запропонував відсвяткувати одноденне весілля Карлоти й Масільї — то був чудовий привід затіяти кумедну гру. «Наречена» весь час позирала на двері, щоб вчасно проскочити до своєї кімнати, як тільки на сходах з'явиться її коханець.

— Асукіта сказав, коли застукає мене в цій кімнаті, то вб'є,— промовила вона, боязко усміхаючись.

— Я цього не дозволю! — безстрашно вигукнув Масілья, показуючи міцні кулаки атлета. — Я випущу йому кишки!

— Ми випустимо йому кишки, — поважно поправив Ріголетто. — Колективна дія завжди найефективніша. — І, піднісши майже повну чашку, яку він тільки двічі пригубив, мудро додав: — Я пропоную перед тим, як випустити йому кишки, написати про все до асоціації захисників моралі, де головує дон Рудесіндо, вельмишановний власник цього будинку.

— Який жаль, що в нас немає грошей, — зітхнув Кінталес, котрий, п'яніючи, завжди ставав сумним.

Його меланхолія миттю поширилась на все товариство: після скороминучих утіх, якими так добре почався день, їх чекав нудний карнавальний вечір. Навіть Масілья, незважаючи на свою перемогу, не встояв перед загальною нудьгою.

Аж раптом двері кімнати рвучко розчинились і на порозі, наче посланець щасливої долі, став вайлуватий здоровань з обвислими вусами та величезними засмаглими руками, що тримали перев'язані мотузкою скриньку і пакунок.

— Бартоло! Великий Бартоло! Бартоліто! — вигукнув повеселілий Сінтура, кидаючись на шию прибульцеві.— Ти вчасно нагодився. Рятуй нас!

Здоровань розгублено усміхнувся. Жінки сполохано перезирнулись, але слова молодого правознавця заспокоїли їх, і вони крадькома стали оглядати прибульця. А той стояв у костюмі з грубої бавовняної тканини в чорну та білу смужку, насунувши на брови величезне сомбреро, яке не потурбувався зняти, коли зайшов. З-під широкого пояса виглядало чорне блискуче дуло пістолета. Одначе цей вайло тримався з гідністю, і в кожному його порухові була велич сильного звіра.

— Що ти нам приніс, Бартоло?

— Шинку, свинячу ковбасу, фрукти, сир і печиво, яке спекла для тебе твоя матуся.

Сінтура з радості підплигнув мало не до стелі.

— Бенкет, Бартоло! Справжній бенкет!.. А ще ти даси мені двадцять песо на кошт татуся, бо в мене не зосталось жодної песети, — сяйнула в нього геніальна ідея.

Велетень усміхнувся, показавши два ряди білих, схожих на ножі зубів. Потім повільно витягнув повстяний гаманець, обережно висипав на долоню металеві кружальця і відлічив чотири золоті монетки. Очі дівчат жадібно заблищали, і вони враз присунулися ближче до селюка, нюхом чуючи здобич.

— Твій батько зчинить крик аж до неба, — сказав Бартоло, кидаючи в руку Сінтурі чотири монетки. — Але то вже я беру на себе…

Сінтура картав себе, що не попросив п'ятдесят дуро, але було вже пізно. Довелось задовольнитися тим, що так легко здобув.

— Поснідаємо тут — сказав він друзям. — Як ви на це дивитесь? Маємо ще цілий день! Бартоло й дівчата теж залишаться з нами.

Незабаром Карлота занепокоїлась і стала лякливо позирати на двері. Бартоло весь час грубо жартував і вихваляв ніжки Аніти, кидаючи на блудницю хтиві погляди.

— О, якби ти знав, що там вище! — зареготав Сінтура. — Так вона нібито худенька, але… — І показав Бартоло на круглі Анітині стегна.