Мігель де Карріон - Грішниці. Сфінкс

«Так я стану неврастенічкою», гірко подумала про себе.

Щоб забутися, спробувала читати. Навмання розгорнула книжку. Там ішлося про одного добропорядного буржуа, який, збираючись на побачення до полюбовниці, ніжно цілував дружину. Кров ударила Тересі в обличчя, і вона гнівно кинула книжку на підлогу.

Вулицею їхала в автомобілі купка навіжених, які, розмахуючи великим прапором, щодуху горлали:

Тереса показала їм кулака, хоч вони й не могли побачити її. Потім знову замислилась, немов закам'яніла.

Кармела прокинулась у спальні розкішної квартири на проспекті Гольфо. Хоч сонце вже звернуло з обіду, на вікнах висіли важкі зелені штори, і в кімнаті стояли приємні сутінки. Жінка розплющила очі й покликала служницю.

Зайшла дзвінкоголоса жвава галісійка з бистрими очима на усміхненому лукавому обличчі.

— Слухаю вас, сеньйоро.

— Котра година?

— Пів на дванадцяту.

Кармела позіхнула, потягуючись після сну і протираючи очі. Лежала на ліжку в короткій, що ледве доходила до колін, сорочці, крізь мереживо якої просвічувало біле тіло. Її гарні, трохи повну ваті, але ще стрункі ноги лежали одна на одній, обтягнуті чорними панчохами з блакитними підв'язками.

— О котрій годині пішов Дзелень-Дзень?

Йшлося про Анхеліна Сарімієнто, старшого сина дона Рудесіндо. Це глузливе прізвисько дала йому служниця, бо він цілі дні дзвонив із своєї крамниці й просив покликати Кармелу. Він залишався в неї на ніч один-два рази на тиждень, коли вона йому дозволяла, і тікав на світанку, боячись батька, який суворо стежив за сім'єю.

— О шостій. Здається, ще й сонце не сходило, — відказала дівчина.

Кармела кисло скривилась. Потім, щось пригадавши, перевернулась у ліжку, якусь мить понишпорила під подушками і витягла звідти маленький жмуток білих банкнотів. Віддавши їх служниці, сказала похмуро:

— Візьми. Поклади в шухляду.

Відчинена шафа стояла навпроти ліжка. Там панувало безладдя: здавалося, господиня, чогось шукаючи, поперевертала все підряд. Служниця, ховаючи гроші, невдоволено бурчала:

— Тьху! Наче тут кури греблися! — Потім уже іншим тоном спитала: — Це вам дав Дзелень-Дзень? Він непоганий хлопець.

Кармела раптом розгнівалась.

— Терпіти не можу таких! Він молодий і добре одягається, але мені з ним нудно… А ще цей запах, від якого хоч тікай!.. Якщо хочеш, я подарую його тобі зі всіма грішми.

Хосефіна, яка давно звикла до вибриків господині, знизала плечима і взялася розставляти флакончики, іграшки та всілякі дрібнички на комоді. Ця кімната, за усталеним на Кубі звичаєм, одночасно правила за спальню та вітальню і мінялася залежно від щедрості різних коханців.

Не згадуючи більше про Анхеліна, Кармела знову протерла очі й потягнулась.

— Я ще не виспалась! Хто приходив?

— Аніта. Вона поснідала в їдальні.

— А ще хто?

— Ніхто. Марго дзвонила. Дзвонили також генерал і сеньйор Пендалес. Казали, що потурбують пізніше… Ага! І старий дон Пласідо теж дзвонив!..

— Ще один такий самий! — вигукнула Авіадора. І, щоб розвіяти поганий настрій, звеліла: — Скажи, нехай зайде Аніта.

Служниця казала «Марго», «Аніта», називаючи подружок дому просто, без будь-яких титулів, що нікого тут не ображало. Натомість у чоловіків точно визначався рівень поваги, відповідно до становища, яке вони мали, хоч іноді господиня й служниця давали їм глузливі прізвиська. Так, до генерала, впливового політика й відомої особи у високих урядових колах, зверталися на військове звання; адвокат Пендалес, криміналіст і великий тлумач конституції, був майже завжди «сеньйор Пендалес», а в окремих випадках «доктор Пендалес», що ж до старого лихваря, в якого Авіадора за свої короткочасні пообідні зустрічі ледве виривала щомісяця сто дуро, то до нього пристало незмінне «дон Пласідо». Щоправда, між собою його зневажливо називали «старий».

Хосефіна вийшла і за хвилину повернулась з худенькою, смагляволицьою і темноокою жінкою, одягненою в шовкову сукню. Вона глянула на Кармелу, яка навіть перед жінками хизувалася своїм пишним тілом, і, не вітаючись, вигукнула різким фальцетом:

— Кармело, які в тебе стегна! До чого ти дійдеш? І кинула масний дотеп, згадавши генерала, про якого між жінками ходили в'їдливі жарти.

Кармела, ще більше запишавшись, солодко позіхнула.

— Ти виконала моє доручення? — спитала вона подругу.

— Так. До її кімнати ніхто не заходить, окрім нього та Ріголетто. Щоправда, вчора був дон Рудесіндо з Флорою, і тепер там викладають мозаїкою підлогу. Здається, твій «свекор» захопився нею…

— Та це ж стара баба з двома байстрюками! Якось я побачила її зблизька, і в мене добре-таки свербіли руки обірвати їй коси. Вилізла бозна-звідки, а носа дере!.. Здається мені, що вона не така вже й чиста…

Аніта заперечила:

— Що там не кажи, а жінка вона справді гарна. Навіщо ображати її гідність, адже він її любить.

Кармела-Авіадора гірко скривилась і невдоволено знизала плечима:

— Може, й так. Я теж зустрічала її того дня, коли ти бачила в її кімнаті Ріголетто і старого Сармієнто… Знаєш, чого він приходив туди? По Рохеліо, щоб їхати разом в Матансас…

— Справді?

— Авжеж! А той не хотів. Теж мені мужчина… То я йому зразу сказала: «Не хочеш їхати — не приходь більше до мене». Це на нього вплинуло, і ми тут-таки сіли в машину…

— В твою?

Авіадора образилась.

— Е ні, дякую красненько. До цього я ще не дійшла. Не такий він уже гарний, щоб я возила його й платила за бензин… Він найняв машину Венено.

Очі Аніти збуджено блищали. Вона знала, що все це жарти, проте не втрималася, щоб не підколоти подругу:

— І все-таки ти його любиш?

— Ба! — презирливо зронила Кармела, розкидавши по подушці світлі пофарбовані коси. — Велика цяця! — Тоді помовчала й додала зневажливо: — Надто пісний він, голодранець. І нема в ньому нічого модерного. Я мушу вчити його… Сама не відаю, як з ним зійшлася…

Гостя дзвінко засміялась. Хосефіна, витираючи посуд, раптом застигла на місці з порцеляновою чашкою й ганчіркою в руках, і теж грубо зареготала. Потім Аніта споважніла.

— Я переконана, Кармело, — мовила вона, — що ти кохала й кохаєш Пако.

Авіадора здригнулась, наче їй за комір сипнули жару.

— Ще й як! — відповіла. — Мене аж трусить усю, коли я бачу його… Але вороття вже нема…

— А що ти відчуваєш до Рохеліо?

— Він трохи подобається мені. Правда, дебют був невдалий, і це мене збентежило. А втім, коли вже я почала гру, то нізащо не віддам його тій гордячці…

Вона встала з ліжка, встромила ноги в пантофлі й недбало закуталась у шовкове кімоно. Ходила по кімнаті, ліниво переставляючи ноги й погойдуючи стегнами. Була висока на зріст, і це скрадало її повноту. Але бурхливе життя дочасно зів'ялило її обличчя, і це дуже впадало в око, а надто тепер, коли на ньому ще не було пудри та косметики.

Кармела колись була одружена і перед тим, як потрапила у вир веселого життя, відзначалася вишуканими манерами та гарним смаком. Її спокусив набагато молодший за неї чоловіків кузен, який згодом підмовив її втекти з дому й жити з ним у Гавані, де він закінчував останній курс правознавства. Коханець розбудив у її душі жагу насолоди та розкошів й одразу штовхнув на хибний шлях, де легко можна було заробити бажані гроші. Здобувши диплома, він одружився з багатою жінкою, а її, Кармелу, залишив напризволяще. Кармела повинна була тільки дякувати юному гріховодникові, який за кілька місяців навчив її мудро використовувати свою нову професію. Весела жінка любила танці, музику, бучні оргії та швидкі гонки на автомобілях. Звідси пішло й прізвисько Авіадора, яким її охрестили меткі залицяльники. Вона любила кількох чоловіків, серед них найщиріше й найніжніше — Пако, і щотижня захоплювалась кимось новим. Один коханець зробив з неї естрадну співачку, і вона заживала слави в столичному театрику. Але швидко стомилась від репетицій та оплесків і, використавши свою популярність, оточила себе юрбою друзів. У Гавані такій жінці важко прожити на щедрість тільки одного чоловіка. Наші багачі скупі, наче й тут зберігають традиції своїх шанованих предків — крамарів та м'ясників, які розбагатіли тяжкою працею. Великі родові маєтки вже зникли, а багатство політиків, які здобули його шахрайством, ще не мало великої ваги в зміні наших національних звичаїв. Тому багато жінок, подібних до Кармели, корилися світові, в якому обов'язки та права компаньйонів точно визначені. В Авіадори були дон Пласідо, генерал Пендалес, Анхелін і ті, які посилали її в кілька місць для підтримки ділових зв'язків. Мала автомашину, яку сама водила, кілька тисяч дуро в банку, гарне помешкання на проспекті Гольфо і трьох слуг — Хосефіну, куховарку та негреня. Словом, належала до нової гаванської аристократії. Кармелу поважали й заздрили їй, а надто ті, кому не поталанило злетіти так високо.

До таких невдах належала бідна Аніта, яка жила разом із матір'ю в одному будинку з Тересою. Про її життя можна розповісти кількома словами. Коли дівчинці минуло дванадцять років, добра мати, трохи повагавшись, кому віддати перевагу, вибрала поважного підстаркуватого сеньйора, котрий побавився з дівчиною два тижні, а потім кинув. Аніта тільки згодом довідалася, що то був відомий промисловець; вона часто зустрічала його на Прадо з дружиною та ошатними дочками, що дивились на неї, не розуміючи, чому дівчина не зводить з них очей. Відтоді мати сама взялася вести її справи. Дозволяла гуляти й розважатись, але забороняла мати коханців. І хоч не була надміру сувора, проте часто лупцювала дочку за неслухняність. Тепер Аніті минав двадцять шостий, і вже п'ятий рік вона вела веселе життя. Була гарненька, тендітна й приємна, добре одягалась і приваблювала наївними чарами грішниці.