Blog Archives

Як тільки Тала побачила Олесю на порозі, то відразу витягла з-під прилавка порцелянову чашечку. Іншим відвідувачам каву подавали в пластикових склянках. Старий алкоголік Матвій, який дрімав біля порожньої пляшки й недоїденого бутерброда, підвівся, вклонився Олесі з особливою галантністю пропащих і грюкнувся на своє місце знову, тільки коли Олеся також сіла біля сусіднього столика. Тала підбігла з ганчіркою, протерла Олесин столик.
— А мій? — промукав Матвій.

Міжміський зв`язок був геть поганий, і керівник експедиції Самуїл Маркович Марбель ледь міг чути напучування Льва Ісаковича Зіберблата, себто Льови Саковича, як іменували київського наукового генерала працівники гідрологічної експедиції. Вони не перший рік працювали тут, у горах, і краще за кабінетних теоретиків знали, чого й коли на практиці можна чекати від гір — туманів чи лавин, мокрого снігу чи нестримних потоків. Але Льова Сакович все одно пихкав, і хрипів, і кричав, якою має бути потрібна йому та світовій науці крива залежності товщини крижаного шару від атмосферного тиску на висоті тисяча п`ятсот метрів над рівнем моря, і ніякі пояснення практиків не задовольняли його:
— Значить, робите погані замі-и! Значить ви так і не навчилися мі-яти!

Починається роман на тлі унікальних історичних декорацій — Закарпаття, де влада змінювалася п’ять разів протягом 35 років. А потім був майже весь світ, який побачив герой у своїх мандрах. Виняткові фізичні здібності Івана Сили (справжнє ім’я — Іван Фірцак), мабуть, продиктували долю, насичену і пригодами, і добрими друзями, і підступними ворогами; мав він і велике кохання, і справжнього Вчителя… Під цирковим іменем Кротон Іван Сила вразив своїми надзвичайними атлетичними здібностями глядачів 64 країн світу, подолав у двобоях найсильніших людей трьох континентів та був визнаний наймогутнішою людиною планети. Антон Копинець став другом та прижиттєвим біографом свого видатного земляка. Читачеві пропонується написана А. Копинцем повна версія роману про Івана Силу.

…Життя древнього Якова з поліської глибинки, його любові й війни, злочинства й подвиги, пристрасті й муки несподівано виявились куди захопливішими за кілограми детективів із пригодами зомбі, упирів, ФСБ та інших потвор.
Серед засилля сучасного літературного силікону Яків зі своєю сімейною сагою впадав в око, як живий серед манекенів: він був справжнім – йому хотілося співпереживати. Жінки, згадуючи деякі епізоди, скліпували сльозу: атож, мелодраматичного в романі чимало, тільки чомусь тому всьому віриш…
Чи не тому, що «Століття Якова» – це ще й сто повних років української історії, з усіма її – куди там шекспірівським! – непроговореними й неосмисленими трагедіями, чиї непідбиті рахунки ми й далі продовжуємо оплачувати? І волинське Полісся на перехресті режимів, імперій, народів, армій, культур і субкультур (хто тільки не товкся тут за «століття Якова» – від уланів Пілсудського до наркоділерів на джипах…) – то сцена, на якій розігрується споконвічна драма боротьби людини зі світом за власну душу?
І книжка ця – не тільки про дядька-поліщука, мужчину з вимираючої породи справжніх, якого, як тріску, жбурляло по водах вийшлого з берегів XX століття, – а й, якимсь таємничим чином, як то завжди буває з направду добрими книжками, – про кожного з нас?…

Переможець конкурсу «ҐРАНД-КОРОНАЦІЯ СЛОВА» конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс та пісенної лірики про кохання «КОРОНАЦІЯ СЛОВА – 2010»

Від автора бестселера «Ті, що співають у тернах»!
Александр Кінрос, байстрюк із Шотландії, має неймовірний дар — так званий дотик Мідаса, що допомагає йому до тридцяти п’яти років стати найбагатшою і найвпливовішою людиною в Новому Південному Уельсі, що в Австралії. У свій будинок, зведений на горі, у якій повно золота, він виписує собі юну дружину з бідного, але славного шотландського роду.
Однак зробити щасливою недосвідчену в коханні Елізабет Александр не зміг, тут його чарівний дотик був безсилий. Роками подружжя лише співіснувало у розкоші, аж поки Елізабет не закохалася у сина коханки свого чоловіка…

Є легенда про пташку, що співає лише раз у житті, співає милозвучніше за будь-яку істоту на всій землі. Щойно покинувши гніздо, ця пташина шукає тернину і не заспокоїться, аж поки не знайде. А потім, співаючи серед нещадно гострих гілок, врешті-решт наштрикується на найдовшу та найгострішу колючку. Помираючи, вона долає біль і своїм співом перевершує жайворонка та солов’я. Лиш одна бездоганно-прекрасна пісня, ціна якої — життя. Але її заціпеніло слухає увесь світ, а Бог на небесах — усміхається. Бо найкраще досягається ціною великого болю… Принаймні так легенда каже.

Переклав з англійської Ростислав ДОЦЕНКО
Київ Видавництво художньої літератури “Дніпро” 1992

Лів отримала картину «Дівчина, яку ти покинув» у подарунок від чоловіка. А коли він трагічно загинув, цілком утратила сенс життя. Лише полотно нагадувало їй про найщасливіші миті з коханим. Здавалося, вона відчуває його подих, чує сміх… Та одна випадкова зустріч змінює її життя. Лів нарешті дізнається, хто зображений на картині, дізнається історію цієї дивовижної жінки, яка незбагненним чином вплелася до її власної долі. Неймовірні пошуки, нові зустрічі й знайомства надихають Лів. Вона знову вчиться сподіватися й вірити, вона знову чекає на кохання…

«Підштовхуй себе. Не засиджуйся». Саме цього паралізований Вілл вчить Луїзу, свою молоду доглядальницю. Вона мешкає з батьками, знає напевне, скільки кроків від зупинки до її будинку, але навіть не уявляє, як воно — жити на повну. А він після жахливої аварії цілком втратив сенс життя, сховавши всі почуття під маскою збайдужілого циніка… Такими вони були до зустрічі одне з одним. Але головне — якими стали! «Живи на повну. Просто живи».

Осип Назарук – яскравий громадський діяч, письменник, публіцист. Як письменника його особливо вабила історична тематика. Його погляд зупинився зокрема на двох яскравих постатях минулого – князя Ярослава Осмомисла та знаменитої Роксолани, а також помандрував у часи монгольських набігів.
У 1930 р. побачила світ його «історична повість з 16 століття» під назвою «Роксоляна. Жінка халіфа й падишаха Сулеймана Великого, завойовника і законодавця». Широковідома книга за кордоном була перевидана в Україні лише у 1992 році. Помер Осип Назарук 31 березня 1940 р. в Кракові, куди виїхав перед вступом радянських військ до Львова. Чимало з того, що він написав, залишилося в рукописах… Але й твори, що побачили світ, чекала сумна доля.
Після так званого «визволення» 1939 р. книги письменника були вилучені з бібліотек і зараховані до категорії націоналістичних. Ім’я Осипа Назарука зникло з літератури. Нині письменник і його твори повертаються до читача.