- Всіх прошу стати у пари - вірджинська кадриль!
І оркестр гримнув найкращу з усіх танцювальних мелодій - “Діксі” !.
*
- Як ви посміли так виставити мене на показ, капітане Батлер?
- Але, люба місіс Гамільтон, ви ж ревно цього бажали!
- Як ви посміли вигукнути моє ім’я на всю залу?
- Ви могли й відмовитись.
- Але… я мусила погодитись заради Справи Півдня.. Я не могла думати лише про себе, коли ви запропонували таку велику суму в золоті. Перестаньте сміятись, на нас усі дивляться.
- Вони однак дивитимуться. І облиште переді мною ці балачки про Справу Півдня. Ви хотіли потанцювати, і я дав вам таку нагоду. Ця прохідка, здається, остання фігура кадрилі?
- Так. Мені й справді треба посидіти й передихнути.
- Чому? Хіба я наступив вам на ногу?
- Ні, але вони перемиватимуть мені кісточки.
- Невже це вас так турбує? Справді?
- Та, знаєте…
- Ви ж не скоїли ніякого злочину, хіба не правда? То ви не танцюватимете вальсу зі мною?
- Якби моя мама коли-небудь…
- Ви й досі тримаєтесь за мамин фартух.
- У вас огидна манера - робити з чесноти несосвітенну дурість.
- А чеснота - це і є дурість. Невже вас обходять людські пересуди?
- Ні, але… Краще облишмо цю тему. Хвала Богові, починається вальс. Кадриль мені щоразу дух забиває.
- Не ухиляйтесь від моїх запитань. Хіба вам не байдуже, що про вас скажуть інші жінки?
- Ну, коли вже ви так хочете приперти мене до стіни, то знайте: мені байдуже! Але зважати на те, що про тебе кажуть,- треба. Хоча сьогодні я махнула на це рукою.
- Бравої Ви починаєте думати самостійно, а не так, щоб покладатися на чужі думки. З цього починається мудрість.
1 Пісенька популярного пісняра-конфедерата Д. Еммета (1859), автора й пісні “Старий Ден Такер”. Слово Діксі поширилося на Півдні як збірна назва південних штатів.
- Але ж…
- Коли вас будуть так обмовляти, як мене, ви зрозумієте, як мало це важить. Ось тільки подумайте: у Чарлстоні мене в жодному домі не приймають. Навіть мій внесок у нашу праведну й священну Справу неспроможний скасувати цю заборону.
- Жах який!
- Та ні, чого ж. Тільки втративши репутацію, вповні розумієш увесь її тягар і всю цінність справжньої свободи.
- Ви кажете страхітливі речі!
- Страхітливі, але й правдиві. Якщо маєш досить мужності або грошей, любісінько можна обійтись без репутації.
- За гроші не все купиш.
- Це хтось вам втовк у голову. Самі ви не могли б додуматись до такої банальності. Що не можна купити за гроші?
- Ну, я не знаю… В усякому разі - ні щастя, ні любові не можна.
- Здебільшого таки можна. А якщо й не їх, то рівноцінну заміну їм.
- Отже, у вас так багато грошей, капітане Батлер?
- Це нетактовне запитання, місіс Гамільтон! Ви мене дивуєте. Але я вам відповім: багато. Як на юнака, що починав без шеляга в кишені, я чималого домігся. А на блокаді, я певен, зіб’ю цілий мільйон.
- Ой ні, не може бути!
- Цілком може бути. Люди загалом неспроможні збагнути, що на краху цивілізації можна загребти не менше грошей, ніж на її розбудові.
- Цебто як?
- Ваша родина, і моя родина, та й усі тут присутні збили собі капітал, перетворюючи незайману пущу на цивілізований край. Так розбудовують імперії. Це чудова можливість збити капітал. Але коли імперія зазнає краху, тоді ще легше розжитися на добрі гроші.
- Яку це ви імперію маєте на думці?
- Імперію, в якій ми живемо,- Південь, Конфедерацію, Бавовникове королівство. Ту імперію, що розвалюється в нас під ногами. Треба бути найбільшим дурнем, щоб цього не бачити й не скористатися тими можливостями, які породжує розпад імперії. Я збиваю свій капітал на її краху.
- То ви й справді гадаєте, що ми зазнаємо поразки?
- Звичайно! Який сенс немов страус ховати голову в пісок?
- О Боже, мене аж нудять такі розмови! Невже ви ніколи не говорите чого-небудь приємного, капітане Батлер?
- Може, вам приємно було б почути, що ваші очі - це дві коштовні посудини, по вінця повні прозорої зеленої рідини з золотими рибками, і коли ці рибки хлюпочуться на поверхні, як от зараз, ви стаєте з біса звабливі?
- Ні, це мені не подобається… А яка чудова музика, правда? Я могла б отак довіку кружляти у вальсі! Мені навіть дивно, що я настільки скучила за танцями.
- Я зроду не бачив дівчини, яка б танцювала так чарівно.
- Ви занадто міцно мене притискаєте, капітане Батлер. На нас люди дивляться.
- А якби ніхто не дивився, ви б не заперечували?
- Капітане Батлер, ви забуваєтесь!
- Зовсім ні. Хіба це можливо, коли ви в моїх обіймах?.. Що це за мелодія? Щось нове?
- Так. Божественна мелодія, правда? Це ми запозичили в янкі.
- А як вона зветься?
- “Коли ця війна скінчиться”.
- А які слова? Проспівайте мені.
- Любий мій, чи пам’ятаєш Той кохання час,
Коли ти казав, що доля Не розлучить нас?
Ти стояв у сірій формі Й щиро говорив,
Що мене повік не зрадиш І землі батьків.
А тепер я вся у смутку,
Та живе любов…
Коли ця війна скінчиться,
Стрінемось ми знов.
Первісно, звичайно, було “у синій формі”, але ми замінили на “сіру”… О, ви так добре вальсуєте, капітане Батлер. Знаєте, у високих чоловіків це не часто виходить. І подумати лишень - минуть цілі роки, поки я знову зможу потанцювати!
- Ні, мине лише кілька хвилин. Я запрошу вас на другу кадриль. І на третю, і так далі.
- О ні, я не можу! Ви не повинні цього робити! Моя репутація загине.
- Вона й так уже у стріп’ї, тож один-два зайві танці нічим не зашкодять. Коли ми станцюємо ще разів п’ять чи шість, я, може, й поступлюся кому іншому, але останній танець має бути моїм.
- Та вже нехай. Це божевілля, я знаю, але мені байдуже. Хай собі патякають що хочуть, байдуже! Мені так набридло сидіти вдома. Я танцюватиму, й танцюватиму, й…
- І скинете жалобу? Мене верне від цього похоронного крепу.
- Ой ні, жалоби я не можу скинути… Капітане Батлер, не стискайте мене так міцно. Я гніватимусь на вас.
- Ви, коли гніваєтесь, маєте презвабливий вигляд. Я стисну ще дужче - ось так - щоб побачити вас у справдешньому гніві. Ви й не уявляєте, які чарівні ви були того дня у Дванадцяти Дубах, коли в нестямі шпурлялися посудом.
- Ой, майте совість. Невже ви не можете цього забути?
- Не можу, це один з найдорожчих моїх споминів, коли я побачив добропорядну красуню-південку, в якій скипіла її ірландська кров. Ви ж бо щира ірландка, знаєте.
- О Боже, музика кінчається, і тітонька Дріботуп іде з тильної кімнати. Місіс Меррівезер, певно, вже наговорила їй. Пройдімо, ради Бога, до вікна, я не хочу, щоб вона зараз присікалась до мене. Он які в неї вибалушені очі - це недобрий знак.
РОЗДІЛ X
Наступного дня за сніданком Дріботуп сиділа вся в сльозах, Мелані не озивалася й словом, а Скарлет промовляла з безоглядною зухвалістю.
- Хай собі плещуть язиками, мені начхати. Закладаюся, що я більше заробила грошей для шпиталю, аніж хто з дівчат… Більше навіть, ніж дав увесь цей мотлох, що ми продавали в лотках.
- Ох, дорогенька, хіба ж про гроші йдеться? - зойкала Дріботуп, заламуючи руки.- Я просто очам не могла повірити - ледве рік, як не стало бідного Чарлі… І цей жахливий капітан Батлер, що виставив вас на осудовище… З нього ж такий негідник, такий негідник, Скарлет! Місіс Кол- мен, кузина місіс Вайтінг, розповідала мені про нього - її чоловік родом з Чарлстона. Цей капітан з порядної родини, але він як паршива вівця в отарі. І як це у Батлерів міг знайтися такий син? У Чарлстоні його ніхто не пускає на поріг, за ним препогана слава, там був якийсь скандал з однією дівчиною… Щось таке неподобне, що місіс Колмен навіть не знає до ладу…
- Ой ні, я не вірю, що він аж так зіпсутий,- лагідно зауважила Меллі.- Він поводиться як справжній джентльмен, а коли ще подумати, яку хоробрість треба мати, доставляючи товари крізь блокаду…
- Це в нього ніяка не хоробрість,- заявила Скарлет, аби лише всупереч Меллі, сама між тим щедро поливаючи свої вафлі сиропом.- Він робить це виключно задля грошей. Він сам мені сказав. Йому байдуже до Конфедерації, він запевняє, що ми зазнаємо поразки. Але танцює він незрівнянно.
Слухачки її оніміли з жаху.
- Мені набридло сидіти в чотирьох стінах, годі вже. Якщо вони взялися шгіткувати про мене за вчорашній вечір, моя репутація однаково пропала, тож тепер уже мені байдужісінько, що вони ще скажуть.
Скарлет і не помітила, що це були Батлерові думки - такі доречні вони виявилися й так точно відповідали току, що вона сама відчувала.
- Господи, що сказала б ваша матінка, якби оце почула? Що вона про мене подумала б?
Відчуття провини мов морозом обсипало Скарлет, коли вона уявила собі, як жахнулася б Еллен, дізнавшись про скандальну доччину поведінку. Але тут-таки згадала, що від Атланти до Тари аж двадцять п’ять миль, і підбадьорилась. Міс Туп запевне ж не напише нічого Еллен. Адже це кинуло б тінь на неї саму як опікунку. А якщо Туп не вибовкає, то нема чого й журитись.
- Я от гадаю…- почала Туп.- Атож, я гадаю, чи не написати листа про це Генрі… Хоч як мені й прикро до нього звертатись, але він єдиний чоловік у нашій родині, тож треба, щоб він і поговорив з капітаном Батлером… Ох, люба моя, якби тільки Чарлі був живий… Ви, Скарлет, ніколи, ніколи не повинні більше розмовляти з цим чоловіком.
Мелані сиділа мовчки, поклавши руки на коліна, а вафлі хололи в неї на тарілці. Потім вона підвелася, підійшла ззаду до Скарлет і обняла за шию.
- Дорогенька,- мовила вона,- не переймайся так. Я розумію тебе, ти виявила велику мужність учора й дуже багато зробила для шпиталю. І якщо хтось хоч одне погане слово скаже про тебе, я цього так не облишу. Тітонько, перестаньте плакати. Адже Скарлет нестерпно важко було сидіти весь час у чотирьох стінах! Вона-бо ще зовсім дитя.- Мелані пальцями перебирала чорне невістчине волосся.- І, може, нам усім варто було б інколи з’являтися на людях. Може, це егоїзм з нашого боку, що ми замикаємося зі своїм горем. У війну все не так, як у мирний час. Коли я подумаю про всіх тих солдатів у місті, що далеко від домівки й не мають друзів, до яких вони могли б завітати ввечері… і про тих шпитальних, які вже піддужали, але ще не настільки, щоб вернутися до війська… Ні, це таки був егоїзм з нашого боку. Нам треба не відкладаючи взяти із шпиталю до себе чоловік трьох напіводужалих, як усі інші роблять, і ще кількох запрошувати щонеділі на обід. А ти не переживай, Скарлет. Люди зрозуміють, якщо їм усе пояснити. Ми всі знаємо, як дуже ти любила Чарлі.
"zvijani-vitrom-1" отзывы
Отзывы читателей о книге "zvijani-vitrom-1". Читайте комментарии и мнения людей о произведении.
Понравилась книга? Поделитесь впечатлениями - оставьте Ваш отзыв и расскажите о книге "zvijani-vitrom-1" друзьям в соцсетях.