Вона стояла, мов скам’янівши, поки він пробирався крізь натовп до неї. Потім повернулась, сама себе не тямлячи, з наміром утекти туди, де буфет, але несподівано зачепилася полою за якийсь цвяшок. Вона люто шарпнулася й роздерла край сукні, і ту ж мить незнайомець був уже поруч.

- Дозвольте мені,- промовив він, нахилився й вивільнив подерту оборку.- Я й не сподівався, що ви мене впізнаєте, міс О’Гара.

Його добре поставлений голос світської людини виявився на диво приємним, з такою протяглою вимовою, що характерна для чарлстонців.

У пам’яті Скарлет чітко ожила та сцена, коли він став свідком її ганьби, і вона, густо зашарівшись, підвела на нього благальний погляд й побачила в його чорних-чорню- щих очах нещадно веселий усміх. І треба ж було, щоб з усіх людей на світі навернувся сюди саме цей нехрист, очевидець тієї пригоди з Ешлі, яка й досі не давала їй спати по ночах! Цей ниций облесник, звідник дівчат, що його й на поріг не пускають у порядних домах! Цей негідник, котрий посмів заявити - хоч і не без підстав,- що вона не дама!

Почувши його голос, Мелані обернулась, і вперше в житті Скарлет подякувала Богові, що у неї є зовиця.

- О, ви, здається, містер Рет Батлер, чи не правда? - сказала Мелані, мило всміхаючись, і простягла руку.- Ми з вами познайомились…

- За вельми знаменних обставин: коли оголошувано ваші заручини,- докінчив він замість неї, нахиляючись до її долоні.- Я дуже радий, що ви мене пам’ятаєте.

- А що ви поробляєте так далеко від Чарлстона, містере Батлер?

- Нудні ділові інтереси, місіс Вілкс. Віднині мені частенько доведеться навідуватись до вашого міста. Складається так, що я мушу не тільки постачати товари, а й дбати про збут їх.

- “Постачати…”? - повторила Меллі, зморщивши чоло, і враз засяяла усмішкою.- О, то це ви… той знаменитий капітан Батлер, про якого ми всі стільки чули! Той самий, що не раз проривався крізь блокаду! Таж кожна дівчина в Атланті одягає сукш, доставлені нам завдяки вашим зусиллям. Скарлет, це така приємна несподіванка! Але що з тобою, люба? Тобі погано? Сядь-бо!

Скарлет, насилу переводячи подих, сіла на дзиглику; серце Гі гак шалено калатало, що. здавалося, корсет лусне. Це ж гаке жахіття! Вона й не уявляла, що коли-небудь знову зустрінеться з цією людиною. Взявши її чорне віяло з прилавка, він почав дбайливо обмахувати Скарлет,- навіть більш юж дбайливо,- бо в його поважному обличчі все так само танцювали глузливі бісики.

- Тут велика задуха,- зауважив він.- Не дивно, що міс О’Гарі стало погано. Може, провести вас до вікна?

Не треба! - відказала Скарлет так гостро, аж Меллі вразилася.

- Її звуть уже не міс ОТара,- пояснила Меллі. Вона тепер місіс Гамільтон.- І додала, обдарувавши Скарлет ніжним поглядом: - А також моя сестра.

Скарлет здалося, що вона от-от задихнеться, так її розлютив вираз смуглявого обличчя цього піратюги-капітана.

Що, я певний, дуже врадувало вас обох, мої чарівні дами,- промовив він, ледь схиляючи голову. Звичайний комплімент, який кажуть при такій нагоді чоловіки, але Скарлет здалося, ніби він мав на думці зовсім протилежне.

І ваші чоловіки, сподіваюся, теж присутні на цьому святковому вечорі? Я з великою приємністю поновив би наше знайомство.

- Мій чоловік у Вірджинії,- сказала Меллі, гордо закинувши голову А Чарлз… - Голос її зірвався

- Він помер у військовому таборі,- рвучко кинула Скарлет, немов одрубала. І коли цей тип дасть їм спокій? Меллі прикро глянула на неї, а капітан Батлер жестом засвідчив каяття за свої нерозважливі слова.

Дорогі мої дами… І як я так, не подумавши! Ви вже ,аруйте. Я гут людина стороння, але нехай утішить вас думка, що полеглий за батьківщину житиме у віках.

Мелані всміхнулася до нього крізь сльози, а Скарлет відчула, як всю її поймає лють і безсила ненависть. І знову

він промовляв гречні слова, як то личить джентльменові в цій ситуації, хоч сам і на краплю в них не вірив! Він просто збиткується з неї! Він же знає, що вона не кохала Чарлза. А Меллі, ця дурепа, і не здогадується про його справжні думки. “Ох, не доведи Господи, щоб хтось про них здогадався! - пронизав її раптом моторошний страх.- А чи не викаже він комусь того, що знає? Якщо він чоловік непорядний, то від такого чого хочеш можна чекати. Він ніякого стриму не знає”. Вона підвела погляд і побачила, що хоч він і обмахував її віялом, уста його скривились у гримасі удаваного співчуття. Та й в очах у нього був такий вираз, що це додало їй духу й посилило її неприязнь. Вона різко вихопила віяло з його руки.

- Зі мною все гаразд,- кинула вона прикрим тоном. Тож нема потреби псувати мені зачіску

- Скарлет, дорогенька! Капітане Батлер, ви вже будьте до неї вибачливі. Вона… вона стає як не в собі, коли при ній згадують ім’я бідного Чарлі… Та й взагалі нам, мабуть, не слід було сюди приходити. Ми ще в жалобі, розумієте, і все тут діє їй, бідолашці, на нерви - оці веселощі, ця музика.

- О, я чудово розумію,- промовив він з награною серйозністю, але коли обернувся до Мелані й пильно глянув в її лагідні й стривожені очі, вираз його обличчя змінився, якась мимовільна повага й співчуття проступили в погляді.- А ви таки мужня жіночка, люба місіс Вілкс.

“А про мене ні слова!” - з обуренням подумала Скарлет коли Меллі розгублено всміхнулася на його слова.

- І скажете таке, капітане Батлер! Просто річ у тому, що шпитальний комітет попросив нас обслужити цей лоток бо в останню ^вилину… Вам наволочку для подушки на канапу? Ось дуже гарна, з вишитим прапорцем.

Вона обернулась до трьох кавалеристів, які з’явилися перед лотком. На хвильку в неї промайнула думка, що цей капітан Батлер таки досить симпатичний. А потім вона пошкодувала, що її сукню не відгороджено від плювальниці біля лотка чимось соліднішим, ніж марлева запона, бо бурштинові грудочки тютюнової жуйки кавалеристів далеко не так точно поціляли, як їхні верхові пістолети. А ще за мить вона забула і про капітана, і про Скарлет, і про плювальницю, бо до лотка підступив гурт нових покупців.

Скарлет мовчки сиділа на дзиглику, обмахуючи себе віялом і не зважуючись підвести погляду; вона тільки одного бажала - щоб капітан Батлер якнайшвидше забрався назад на своє судно, де йому й місце.

- І давно помер ваш чоловік?

Та досить давно. Майже рік тому

- Це ціла ера, як вам, певне, здалося.

Не зовсім знаючи, що таке “ера”, але здогадуючись, що в його словах щось ущипливе, вона воліла промовчати.

- І довго ж ви були одружені? Пробачте за мої розпитування, але я таки давненько не бував у цих краях.

- Два місяці,- неохоче відповіла Скарлет.

- О, яка трагедія,- промовив він, не підвищуючи голосу.

“Чорти б тебе забрали! - в нестямі подумала Скарлет.- Якби це хтось інший, я зміряла б його крижаним поглядом і попросила б піти геть. Але він знає про Ешлі і знає, що я не кохала Чарлза. Я наче вся в путах”,- промайнуло у неї. Вона нічого не відказала, втупившись очима у своє віяло.

- І це ви вперше вийшли на люди?

- Я розумію, воно якось дивно,- раптом заходилась пояснювати Скарлет.- Але панночкам Маклюр, які мали обслуговувати цей лоток, терміново довелося виїхати, і не знайшлось нікого іншого, хто б міг тут побути, тож ми з Мелаш…

- Нема такої жертви, на яку не підеш в ім’я нашої священної Справи.

Достоту так само й місіс Елсінг казала, тільки її слова мали зовсім інший відтінок. Скарлет хотілося відповісти йому щось гостре, але вона вчасно себе стримала. Зрештою, вона ж тут не заради якоїсь там “священної Справи”, а просто тому, що їй оприкріло сидіти вдома.

- На мою думку,- розважливо почав капітан Батлер,- звичай, що зобов’язує вдів до кінця свого віку ходити в жалобі й позбавляє їх природних життєвих утіх, не менш варварський, ніж індійський обряд самоспалення.

- Обряд… чого?

Він засміявся, а Скарлет почервоніла, що такий з неї неук. Вона терпіти не могла людей, які говорять про не відомі для неї речі.

- В Індії, коли помирає чоловік, його не закопують у землю, а спалюють, і жінка його звичайно підіймається на похоронне вогнище й згорає разом з трупом чоловіка.

- Яке жахіття! Навіщо вони це роблять? І поліція дозволяє таке?

- Авжеж дозволяє. Дружина, яка відмовилась від самоспалення, зазнає загального осуду в суспільстві. Усі достойні індійські матрони скажуть про неї, що вона не повелась, як личить порядній дамі,- точнісінько, як оці достойні матрони в кутку осудили б вас, якби ви сьогодні з’явилися сюди в червоній сукні й надумали пройтися в танці. Як на мене, то індійський обряд самоспалення навіть гуманніший за звичаї нашого чарівного Півдня, що вимагають ховати жінку живцем у жалобі.

- Як ви смієте казати, що я похована живцем!

- Мене вражає, як затято жінки чіпляються за свої кайдани! Вам-от індійський звичай здається варварським, але чи стало б у вас духу прийти сюди, якби цього не вимагали інтереси Конфедерації? 4

Сперечатися про такі високі матерії Скарлет ніколи не вміла. Тим паче сьогодні, коли підсвідомо відчувала, що співрозмовник має слушність. Але все-таки треба було дати йому відкоша.

- Звісно, я б не прийшла. Це було б… ну, виявом неповаги до… Хтось би подумав, що я не коха…

Вона урвала себе на півслові, опечена його іронічно - усміхіСеним поглядом. Він же знає, що вона не кохала Чарлі, і не буде вислуховувати її лицемірних жалів. Як гидко, просто гидко мати справу з людиною, що не вміє поводитись по-джентльменському! Джентльмен завжди вдає, ніби вірить дамі, навіть знаючи, що вона каже неправду. Це в крові у вихованих південців. Джентльмен завжди дотримується усталених приписів, каже те, чого від нього вимагають правила доброго тону, чим і полегшує життя дамі. Але цього чоловіка, здається, ніякі приписи не обходять, його навіть тішить казати такі речі, яких не прийнято й згадувати.

- Я уважно слухаю вас.