- Це, звичайно, означає, що доведеться воювати,- спромігся нарешті сказати щось Чарлз.- Але не журіться, міс Скарлет, за місяць буде вже по всьому, ось почуєте, як вони у нас завиють. Ще й як завиють! І я будь-що-будь мушу взяти в цьому участь. Ото тільки жаль, що з балом сьогодні не дуже вийде, бо у Джонсборо призначено збір Ескадрону. Тарлтони вже подались оповістити всіх. Для дам, звісно, це велика прикрість.

Скарлет зронила тільки “О!”, не знайшовши чогось кращого, але й цього виявилось достатньо.

Поволі до неї верталося самовладання, вона вже могла думати більш виважено. Почуття її немов прибило інеєм, здавалося, що тепер їй уже ніщо не зігріє душу. Чом би й не вийти заміж за цього симпатичного палкого хлопця? Він не гірший від кого іншого, а їй же тепер взагалі байдуже. їй уже довіку буде байдуже, хоч би вона й до ста років дожила.

- Я тільки ніяк не надумаю, чи податися в Південно- Каролінський легіон містера Вейда Гемптона, а чи в міську охорону Атланти.

Вона знову зронила “О!”, очі їхні зустрілися, і помах її вій вирішив його долю.

- Ви будете чекати на мене, міс Скарлет? Це було б для мене блаженство - знати, що ви чекаєте на моє повернення після перемоги! - 3 затамованим подихом він дожидався відповіді, дивився на кутики її уст, уперше помітивши складки навколо них і думаючи, як приємно було б поцілувати ці уста. Долоня Скарлет, вогка від поту, втисла- ся в його долоню.

- Я не хотіла б чекати,- сказала вона, і очі її повилися млою.

Він сидів, розтуливши від подиву рота, і стискав їй руку. Спостерігаючи за ним з-під опущених вій, Скарлет відсторонено подумала, що він скидається на зчудоване жабеня. Затинаючись, він силкувався щось пробурмотіти, і то стуляв рота, то розтуляв, а лице його знов покрилося багрянцем.

- Невже це правда, що ви любите мене?

Вона мовчки втупилася собі у коліна, а Чарлз, тільки-но бувши в захваті, раптом збентежився. Може, чоловікові не годиться таке запитувати в дівчини. Та й, може, дівчині не заведено на таке відповідати. Через свою несмілість ніколи раніше не бувавши в подібних ситуаціях, Чарлз розгубився і не знав, як повестись. Його поривало кричати, й співати, й цілувати Скарлет, стрибати по траві, а тоді розповідати всім, і чорним, і білим, що вона його кохає. Але він усього лише так міцно стис їй руку, аж її персні боляче вп’ялися в тіло.

- То ми скоро й одружимося, міс Скарлет? ■

- Умгу,- відказала вона, перебираючи згортки сукні.

- Може, нам влаштувати весілля в той самий день, коли й Мела…

- Ні! - хутко озвалась вона, зловісно бжкнувши на нього очима.

Чарлз побачив, що знову зробив помилку. Кожна дівчина хоче мати власне весілля, щоб не ділитися ні з ким своїм тріумфом. Яка вона мила, що прощає йому всі його недогляди! От якби-то вже звечоріло, він набрався б духу, й поцілував їй руку, і сказав усе те, що жадає сказати!

- То коли ж мені поговорити з вашим батьком?

- Чим швидше, тим краще,- відповіла вона, маючи надію, що він таки перестане тиснути їй руку й не доведеться його про це просити.

Чарлз схопишся на ноги й на хвильку Скарлет здалося, що він застрибає з телячої радості, але ні, почуття власної гідності стримало його. Вся безпосередність Чарлзової натури відбилась в очах у нього, коли він глянув Тна неї осяшіим поглядом. Вона ще ніколи не батана на собі такого чоловічого погляду, та й ніколи в житті більш не побачить, але, перебуваючи хтозна-де думками, Скарлет лише те й подумала, що очі його чисто як у теляти.

- То я піду знайду вашого батька,- сказав він, усміхаючись усім лицем.- Я вже не можу чекати. Це нічого, що я покину вас… щоб а? - Ледь насмілившись вимовити це ніжне слово, він з насолодою вимовив його й удруге.

- Нічого,- відказала вона.- Я вас почекаю. Тут якраз холодок і так гарно.

Він гайнув через галявину і зник за будинком, а вона залишилася сама під шелестким віттям дуба. Зі стаєнь один за одним виїжджали верхи чоловіки, за ними, також верхи, поспішали їхні служники - негр и. Повз Скарлет промчали брати Манро, на прощання махнувши їй капелюхами, з гиканням пронеслися Фонтейни й Калверти. Четверо Тарлтонів проїхали на своїх конях зовсім поряд, і Брент прокричав:

- Мати віддає нам своїх коней. Е-ге-гей!

Копита збили траву, і ось уже вершників не стало, і вона знов лишилася на самоті.

Здавалося, що цей білий будинок з високими колонами теж даленіє від неї і гордовито відсторонюється. Він уже ніколи не стане її домівкою. Ешлі вже ніколи не перенесе її через цей поріг, як свою молоду. Ой Ешлі, Ешлі! Що я наробила? У глибині її душі, десь там під шаром ображеного самолюбства й холодного розрахунку, щось боляче зворухнулося. Дорослість прокидалася в Скарлет, і ці почуття були набагато дужчі, ніж її марнославство та егоїстичні примхи. Вона кохала Ешлі й розуміла, що кохає його, що ніколи за ним так сильно не тужила, як у цю хвилину, коли Чарлз зникав за поворотом посиланої жорствою алеї.

РОЗДІЛ VII

За два тижні Скарлет стала дружиною, а ще за два місяці й удовою. Доля не забарилася звільнити її від тих пут, які вона накинула на себе з таким поспіхом і такою легковажністю, але безтурботні дні її дівочої пори минулися вже назавжди. Услід за шлюбом прийшло вдівство, та за ним звістувало свій прихід, на велику прикрість Скарлет, і материнство.

Коли вона згадувала опісля останні дні квітня 1861 року, в пам’яті у неї ніколи не поставало ніяких деталей. Час і події миготіли одні за одними, переплітались у кошмарне видиво, в якому не добереш ні сенсу, ні ладу. Провали у споминах про ці дні вона пронесе до останку свого віку. Особливо туманно пригадувався проміжок між її згодою на шлюб з Чарлзом та самим весіллям. Два тижні! Такі короткі заручини немислимі були в мирний час. Пристойність вимагала, щоб вони тривали з рік або хоч півроку. Але Південь охоплювало полум’я війни, події проносились швидко, наче гнані ураганним вітром, і повільний плин розміреного життя лишився десь у минулому. Еллен заламувала руки й благала Скарлет не квапитися з весіллям, добре все зважити. Однак Скарлет була затята й глуха до материних слів. Вона хоче заміж! І то швидко. За два тижні.

Дізнавшись, що весілля Ешлі пересунули з осені на перше травня, щоб він міг приєднатися до Ескадрону, тільки-но постане в цьому потреба, Скарлет призначила дату свого весілля на день раніше, ніж його. Еллен протестувала, але Чарлз, пориваючись чимшвидше вступити до легіону Вейда Гемптона в Південній Кароліні, почав умовляти її з незвичним для нього красномовством, а тут ще й Джералд виступив на боці молодих. Він був охоплений воєнною гарячкою, його тішило, що Скарлет зробила добру партію, та й взагалі, як на нього, не було підстав ставати насупроти молодечого кохання в часи війни. Збита з плиту Еллен кінець кінцем поступилася, як поступалися й інші матері на всьому Півдні їхній колишній дозвільний світ пішов шкереберть, і всі їхні прохання, благання й поради виявились ні до чого перед владними силами, що волокли їх за србою.

Південь упивався ентузіазмом і вояцьким запалом. Усі знали, що перший же бій покладе край війні, і кожен юнак поспішав завербуватись, поки війна ще не скінчилася, поспішав одружитися зі своєю нареченою, перше ніж вибереться до Вірджинії громити янкі. В окрузі справляли десятки весіль, і ніхто не мав часу журитися перед розлукою - всі були надто заклопотані й збуджені, на серйозні роздуми чи сльози просто не ставало місця. Дами шили уніформи, плели шкарпетки, скручували бинти, чоловіки вправлялися у військовій муштрі та стрільбі. День у день через Джонсборо проходили ешелони, прямуючи на північ до Атланти й Вірджинії. Добірні частини громадської міліції милували око мундирами, в яких переливалися яскраво-червоні, голубі й зелені барви, декотрі невеликі загони були в домотканій одежі та єнотових шапках, інші й узагалі без форми, а просто в добротних сукняних штанях і тонких полотняних сорочках, але всі були недо- мупггровані й недоозброєні, страшенно збуджені й гамірливі, неначе вибиралися на гулянку. Видовище цього вояцтва викликало паніку серед місцевих юнаків, чи не скінчиться війна ще перед тим, як вони доберуться до Вірджинії, тож вирішили відправляти Ескадрон якомога швидше.

І серед усього цього шарварку готувалося весілля Скарлет, і ще й не встигла вона прийти до тями, як її вже обрядили у вінчальну сукню й фату Еллен, і батько провів її попідруч широкими сходами Тари вниз, де в парадних кімнатах зібралося повно гостей. Згодом вона пригадувала, мов крізь сон, сотні свічок на стінах, материне лице, сповнене любові й ледь розгублене, її уста, що безгучно шепотіли молитву, благаючи щастя для доньки, Джералда, побагровілого від бренді, гордого тим, що дочка виходить за грошовитого й родовитого, та ще й такого вихованого юнака і - обличчя Ешлі, який стояв унизу біля сходів під руку з Мелані.

Коли вона побачила вираз його обличчя, їй подумалося: “Цього не може бути. Це щось неможливе, це страшне сновиддя. Зараз я прокинусь, і сновиддя щезне. Я не повинна думати про це, а то закричу не своїм голосом на очах у всіх цих людей. Про це не треба думати, я подумаю потім, коли спроможусь на силі, коли не бачитиму його очей”.

Наче вві сні пригадувалось їй, як вона пройшла крізь натовп усміхнених гостей, як зашарівся Чарлз, промовляючи нетвердим голосом якісь слова, як на диво чітко й холодно прозвучала її відповідь. А потім були вітання, цілунки, тости, танці - все це як уві сні. Навіть дотик уст Ешлі у неї на щоці, навіть лагідний шепіт Мелані: “Тепер ми й справді поріднилися, стали сестрами”,- здавалися нереальними. Навіть загальний переполох, коли від надміру почуттів зімліла Чарлзова тітонька міс Дріботуп Гамільтон, і той скидався на страшне сновиддя.

Але коли тости й танці врешті скінчилися, коли вже займалася зоря й.гостей з Атланти повкладали спати - чи в самій Тарі, чи в будиночку управителя, кого на ліжку, кого на канапі або й долі на сінниках, коли сусіди роз’їхалися по домівках перепочити, бо ж треба було приготуватись до наступного весілля на другий день у Дванадцяти Дубах, тоді примарне сновиддя розсипалося в друзки, мов кришталь, перед натиском реальності А реальністю була постать почервонілого Чарлза, що виринув з гардеробної у самій лише нічній сорочці, силкуючись уникнути її нажаханого погляду понад натягнутим під саму шию простирадлом.