Скарлет? Звісно, Ешлі так би й зробив, якби знав, що вона його кохає. їй треба якось розкрити йому очі. Так чи сяк, але вона це зробить! І тоді…

З цих солодких мрій Скарлет повернув до дійсності докірливий материн погляд, коли та помітила, що дочка забуває вчасно долучати свій голос до хору-відповіді на молитву. Швидко повторивши вголос належні слова, Скарлет на мить розплющила очі й нишком обвела поглядом їдальню. Схилені навколішки постаті, помірне світло лампи, тьмяні хитливі тіні від порухів негрів поодаль, навіть ті знайомі речі довкола, ще годину тому такі бридкі, тепер забарвились у ясні барви її сподівань, і кімната знов зробилася затишною і милою. Цього моменту, цієї картини вона повік не забуде!

- Богородице-діво,- наспівом протягла її мати. Це почалась літанія на честь Богородиці, і Скарлет услід за м’яким контральто Еллен, що славила Матір Божу, слухняно докинула свої слова:

- Моли Бога за нас.

З самого дитинства цей ритуал втілював для Скарлет схиляння не так перед Богоматір’ю, як перед Еллен. Може, то скидалося й на блюзнірство, але крізь приплющені Ьчі Скарлет завжди бачила не образ Богородиці, а звернене до неба лице Еллен, коли звучали ці црадавні слова: “Зцілення болящих”, “Престол мудрості”, “Пристановище грішпюгів”, “Духовний квіт”. То були чудові слова, бо вони стосувалися Еллен. Але цього вечора, бувши до краю збуджена, Скарлет у всьому цьому обряді, в тихому звучанні голосів, у шепоті слів-відповідей відкривала таку незмірну красу, яка перевищувала все те, що вона зазнавала раніше. І серце її сповнилося щирої подяки Всевишньому, що вказав їй стезю - з глибші її відчаю простісінько в обійми Ешлі.

Коли прозвучав останній “Амінь”, усі мошдводались, насилу випростуючись після довгого колінкуваїшя, а Мамці допомогли підвестися спільними зустлллжт Тіна й Роза. Порк узяв з полички над коминком довгий паперовий джгут, запалив його від лампи й пройшов у хол. Там навпроти півкруглих сходів стояв масивний буфет з горіхового дерева, завеликий для їдальні, і на його широкій довещі вишикувались рядком кілька ламп та. кільканадцять свічок у підсвічниках. Порк засвітив одну лампу й три свівдси і з поважним виглядом першого камергера монарших покоїв, що проводить короля й королеву до опочивалень, очолив процесію нагору, тримаючи світло високо над головЬю.

Еллен, спираючись Джералдові на руку, рушила вслід за ним, а далі вже йшли дівчата, кожна зі своєю свічкою.

Скарлет увійшла до себе у спальню, поставила свічку на високий комод і пошукала напівпомацки в бдіжній шафі бальну сукню, яку треба було полагодити. Перекинувши її через руку, вона тихенько пройшла галереєю понад холом. Двері батьківської спальні були трохи прочинені, і, не встигши ще постукати, Скарлет почула голос Еллен - мати говорила тихо, але рішуче.

- Містере ОТара, ви повинні звільнити з роботи Джонаса Вілкерсона.

Джералд вибухнув криком:

- А де я візьму іншого управителя, такого, щоб не обкрадав мене?

- Його треба звільнити, і то невідкладно, завтра ж уранці. Здоровань Сем непоганий наглядач, він зможе заступити Джонаса, поки ви знайдете когось на його місце.

- Х-ха! - пролунав Джералдів голос.- То це, виходить, достойний Джонас ухоркав дів…

- Його треба звільнити.

“Отже, це з ним Еммі Слеттері нагуляла дитину,- подумала Скарлет.- Звісно. Чого ж іншого можна сподіватися від янкі й дочки з такої родини, як ця біла голота?”

Перечекавши з хвилину, поки Джералд угамувався, Скарлет постукала у двері й простягла матері сукню.

За той час, що вона роздягалась і, загасивши свічку, лягла, у голові в неї склався в усіх деталях план на завтрашній день. План цей був дуже простий: успадкувавши Джералдову цілеспрямованість, вона бачила тільки мету, якої прагнула досягти, і прямувала до неї навпростець.

Найперше - вона повинна бути горда, як настановляв її Джералд. У Дванадцяти Дубах вона буде весела й життєрадісна, як ніколи, щоб ніхто й не запідозрив, ніби в неї тяжко на серці через Ешлі з Мелані. І фліртуватиме з усіма кавалерами поспіль. Це, може, й жорстоко щодо Ешлі, зате примусить його ще більше тужити за нею. Вона не промине жодного можливого претендента на її руку, починаючи від того перестарка з рудими баками, Френка Кеинеді, що залицяється до Сьюлін, і кінчаючи тихим, скромним і сором’язким Чарлзом Гамільтоном, братом Мелані. Вони роїтимуться круг неї, як бджоли біля вулика, і Ешлі неодмінно відійде від Мелані й пристане до кола її залицяльників. Тоді вона знайде якусь хвилину, щоб побути з ним далі від усіх. Вона сподівалася, що саме так усе складеться, бо інакше було б дуже, важко. І якщо Ешлі сам не ступить першого кроку, доведеться їй самій це зробити.

А коли вони залишаться вдвох, у Ешлі все ще стоятиме перед очима гурт її залицяльників, і він переживатиме, що всі вони ревно прагнуть запобігти її ласки, і в очах у нього знову постане той самий вираз смутку та розпуки. Тоді вона дасть йому відчути, що хоч багато хто упадає коло неї, тільки він один їй любий, і очі його розпроміняться щастям. І коли вона визнає це - ясна річ, у цілком пристойній і скромній формі,- він побачить у ній ще тисячі інших привабливих рис. Звичайно, вона поведеться при цьому як справжня леді. Ні в якому разі не скаже напрямки, що кохає його - так не прийнято робити! Але як саме вона розкриє йому свої почуття - це була дрібниця, якою не варто й голови сушити. їй уже доводилось бувати в подібних ситуаціях, і якось вона і тепер дасть цьому раду.

Лежачи в постелі, на яку падало тьмяне місячне світло, вона змальовувала собі в уяві всю цю картину. Вона бачила, яким подивом і радістю засвітиться у нього обличчя, коли йому стане ясно, що вона його кохає, і чула, якими словами він освідчиться їй.

Звісно, на це вона муситиме відповісти, що марно й сподіватися, щоб вона погодилась вийти за чоловіка, зарученого з іншою, але він наполягатиме і кінець кінцем вона дасть себе переконати. Тоді вони вирішать того ж вечора втекти до Джонсборо, а там… Таж завтра о цій порі вона може вже бути місіс Ешлі Вілкс!

Скарлет сіла у ліжку, обхопила руками коліна й на коротку осяйну хвилину й справді відчула себе місіс Ешлі Вілкс - дружиною Ешлі! Але потім легкий холодок війнув їй у серце. Що, коли не вийде так, як вона задумує? Що, як Ешлі не запропонує їй утекти вдвох із ним? Однак вона тут-таки прогнала геть цю думку.

“Не думатиму про це’зараз,- рішуче сказала вона сама собі.- Коли я почну зараз думати, тільки настрій собі зіпсую. Та й нема підстав гадати, що не вийде, як я хочу… якщо він мене кохає. А що він кохає - цього я певна!”

Скарлет закинула голову назад, і в її блідих очах в обводі чорних вій зблиснуло місячне світло. Еллен ніколи не казала їй, що бажання і здійснення - це дві відмінні речі, та й життя ще не навчило її, що не кожний, хто йде напролом, домагається успіху. Вона лежала в сріблястій напівтемряві, і в ній дедалі більшала певність, що все вийде згідно з її задумом, і снувалися райдужні плани, як то буває у шістнадцять років, коли життя таке принадне, що поразка просто неможлива, коли гарна сукня і ніжна шкіра - це така зброя, якою можна здолати долю.

РОЗДІЛ V

Була десята година ранку. День випав дуже теплий, як на квітень, і золоте сонячне проміння щедро затоплювало спальню Скарлет крізь блакитні фіранки на широких вікнах. Це світло переливалося на кремових стінах, пашіло густим, як вино, багрецем на меблях з червоного дерева, а підлога під ним вилискувала мов скло там, де її не покривали барвисті плями килимків.

У повітрі відчувалося, що весна вже хоч-не-хоч поступається перед спекотним джорджіанським літом. Лагідна цілюща теплінь, що заливала кімнату, несла з собою оксамитовий аромат розмаїтих квітів, молодого листя дерев і вологої, недавно зораної землі. За вікнами Скарлет було видно яскраве буяння цвіту нарцисів обабіч покритої жорствою під’їзної алеї та подібні до кринолінових спідниць розкішні кущі жовтого жасмину, що скромно опускали долі свої золотисті грона. Заклопотані вічним суперництвом за магнолію під вікном, зчинили знову сварку сойки та дрозди-пересмішники - голоси перших звучали різко і в’їдливо, а других - тягуче й плачливо.

Такого погожого ранку Скарлет звичайно підбігала до вікна, спиралася ліктями на широку лутку і вбирала в себе запахи та звуки Тари. Але сьогодні ясне сонце й небесна блакить викликали у неї тільки одну думку: “Хвала Богові, що нема дощу”. На постелі у великій картоновій коробці лежала акуратно складена ясно-зелена єдвабна сукня, обшита фестонами з білих мережив,- її мали завчасу відправити до Дванадцяти Дубів, щоб Скарлет встигла там змінити свій туалет перед танцями. На цю сукню вона лише глянула мимохідь і знизала плечима. Якщо її плани здійсняться, то їй не треба буде цього вечора перевдягатись. Задовго до початку балу вона й Ешлі будуть уже далеко в дорозі до Джонсборо, де на них чекатиме шлюб. Зараз у неї був інший клопіт - яку сукню одягти на ткнік.

Яке вбрання найбільше підходить, щоб Ешлі не вистояв перед її чарами? Від восьмої години ранку вона переміряла їх цілу купу і тепер стояла розгублена й роздратована у мереживних панталонах, полотняному корсеті й трьох оторочених мереживом нижніх спідницях. Відкинуті сукні строкатим різнобарв’ям тканин і стрічок громадились круг неї на підлозі, ліжку й стільцях.

Рожева сукня із органді з довгим яскраво-червоним паском була нічого, але Скарлет одягала її минулого літа, коли Мелані приїздила до Дванадцяти Дубів - вона, звісно, запам’ятала цю сукню й могла б щось ущипливе зауважити з цього приводу. Чорна бомбазинова з буфами на рукавах і стоячим мереживним комірцем чудово відтіняє її білу шкіру, але в ній вона виглядає трохи старшою, ніж насправді. Скарлет стурбовано приглянулася на себе в дзеркало, так наче боялася побачити на своєму шістнадцятилітньому личку зморшки чи брезкле підборіддя. Нізащо в світі не можна здаватися старшою від своїх літ, коли поруч буде Мелані, така разюче юна! Оця блідо-бузкова муслінова сукня у смужку з широкими мереживними вставками і тюлевою облямівкою дуже мила, але їй вона не пасує. Вона б радше підійшла Керрін з її тонкими рисами й невиразним обличчям, а от Скарлет у ній скидалася б на школярку. А це вже нікуди не годиться - виглядати школяркою поряд з Мелані, яка завжди так гідно тримається. Сукня з зеленої картатої тафти, вся у шлярках, облямованих зеленою оксамитовою стрічкою, якнайкраще Скарлет личила, власне, вона була у неї найулюбленіша, бо надавала її очам смарагдового відтінку. Але що вдієш, коли спереду на грудях виразно проступає масна пляма! Звичайно, те місце можна прикрити брошкою, тільки ж ця Мелані має таке гостре око! Далі ще були різнобарвні бавовняні плаття, зовсім не ошатні, як на таку нагоду, та ще кілька бальних суконь і одна зелена муслінова в ялиночку, яку Скарлет одягала вчора. Хоча це була, власне, вечірня сукня. На денну пору вона не дуже підходить, бо в неї коротенькі буфи замість рукавів і глибокий виріз, як у бальній сукні. Але не було вибору - доведеться-таки її вдягати. Зрештою, їй нема чого соромитися своєї шиї, рук та грудей, хоч і не годиться надміру їх оголювати зранку.