- Мамо, у Скарлет нова сукня гарніша, ніж моя, а я у своїй рожевій схожа на жабу. Чом не може вона одягти мою рожеву, а свою зелену віддати мені? їй рожева якраз личить.

- Мамо, а можна я завтра ввечері теж залишусь на танці? Мені вже тринадцять років…

- Важко й повірити, місіс О’Гара… Цитьте ви, сороки, поки я не взявся за пасок! Кейд Калверт був сьогодні вранці в Атланті, і він каже… ви перестанете чи ні! А то я й власного голосу не чую!., і він каже, що там усі страшенно збуджені й тільки розмов, що про війну, муштруються ополченці, утворюють військові загони. А з Чарлстона, каже він, дійшли вістки, що там вирішили більше не попускати янкі.

Еллен утомлено всміхалася, слухаючи цей різнобій голосів, але відповіла, як і годилося чеснотливій дружині, спершу чоловікові.

- Якщо порядні люди в Чарлстоні так гадають, то невдовзі, певне, й ми усі приєднаємось до них,— сказала вона, змалку вихована в тому дусі, що найродовитіша частина людності всього континенту, як не лічити Саванни, мешкає саме в цьому портовому містечку,- думка, якої разом з Еллен дотримувались насамперед чарлстонці.

- Ні, Керрін, цей рік ще не можна, люба. От наступного року ти вже лишатимешся і на танці, і вдягатимеш довгі сукні, а твої рожеві щічки аж пашітимуть від задоволення! Ну, не хмурся так, моя люба. Ти ж можеш піти на пікнік, затям це, і лишитися на вечерю, але ніяких балів, поки тобі не виповниться чотирнадцять років.

- Даси мені свою сукню, Скарлет. Після молитви я пришию твоє мереживо.

- Сьюлін, дорогенька, мені не подобається твій тон. Твоя рожева сукня дуже мила і так само тобі до лиця, як Скарлет зелена сукня. Але я дозволяю тобі завтра надіти моє гранатове намисто.

Сьюлін за спиною в матері тріумфально зробила носа Скарлет, яка сподівалася випросити те намисто для себе. У відповідь Скарлет показала їй язика. Противнюща сестра була ця Сьюлін,- вічно скімлить, і тільки про себе й думає - Скарлет не раз була б нам’яла їй вуха, якби не владна рука Еллен на сторожі.

- А тепер, містере О’Гара, розкажіть мені трохи детальніше, що там містер Калверт розповідав про Чарлстон,- обернулася Еллен до чоловіка.

Скарлет знала, що матір зовсім не цікавлять війна та політика - це, на її думку, були справи суто чоловічі, до яких тямущим жінкам нема чого встрявати. Але що Дже- ралдові завжди кортіло виговоритись на цю тему, то вона, аби зробити йому приємність, охоче його вислуховувала.

Поки Джералд викладав усі новини, Мамка поставила перед господинею тарілки, на яких були підсмажені до золотавості грінки, грудинка смаженого курчати й политий маслом жовтий ямс, що парував над столом. Мамка сюубну- ла малого Джека, і він згадав за свій обов’язок - паперові стрічки звільна заколихалися з боку на бік над головою в Еллен. Сама Мамка стояла біля господині й иильно стежила за кожним куснем, підхоплюваним виделкою і спроваджуваним до рота, наче готова, була силоміць запхати їжу Еллен у горло, якби та раптом стала огинатись. Еллен старанно споживала страву, але Скарлет бачила: вона дуже втомлена і ледве чи помічає, що жує. Тільки непоступливий вираз на обличчі Мамки силував її до їжі.

Покінчивши з вечерею, Еллен підвелася з-за столу, хоча Джералд ще тільки-но увійшов у смак оскаржень на адресу злодіяк-янкі, які вимагають звільнити негрів, але не згодні ані цента заплатити за їхню волю.

- То вже час на молитву? - спитав він без особливої охоти.

- Та вже, пора пізня.- І додала, коли годинник, прохрипівши, вибив десяту: - Справді,- уже десята година. Керрін давно пора бути в ліжку. Будь ласка, Порку, трохи нижче лампу. І подай мені молитовника, Мамко.

Спонукуваний сердитим пошептом Мамки, Джек поставив у куток своє омахало й заходився прибирати зі столу посуд, тим часом як Мамка, понишпоривши в шухляді буфету, дістала пошарпаний молитовник Еллен. Порк, звівшись навшпиньки, поволі опустив нижче ланцюжок лампи, щоб світло падало на стіл, а стеля потонула в сутінку. Еллен поправила спідницю й стала навколішки, поклавши перед собою на столі розгорнутого молитовника, а поверх нього - хрест-навхрест долоні. Джералд опустився навколішки поруч з Еллен, а Скарлет і Сьюлін зайняли свої звичні місця по другий бік столу, підгорнувши складки спідниць під коліна, щоб не так твердо було стояти. Керрін через свою малорослість не діставала до столу, тож вона уклякла перед стільцем, спершись на сидіння ліктями. їй подобалась ця її поза, бо поки тривали молитви, вона могла й перекуняти на безпечній віддалі від материного ока.

Чутно було, як шурхали ногами й шелепотіли одежею слуги, стаючи на коліна в холі за відчиненими дверима їдальні: Мамка, що опустилася на підлогу, тяжко крекчучи; Порк, що й навколішках тримався прямо, ніби жердка; покоївки Роза й Тіна, що граційно посхилялися, широко розпроставши яскраві ситцеві спідниці; куховарка, худа й жовта, попри свій сніжно-білий сповиток на голові; сонний, мов тетеря, Джек, що укляк подалі від дошкульних Мамчиних щипків. Темні очі челядників поблискували у сподіванні чи не найважливішої події дня, якою була для них усіх вечірня молитва спільно з білими господарями. Стародавні й барвисті вислови літанії, своєрідна східна образність мало що говорили їхньому розумові, але щось таке пробуджували в них у серцях, і вони погойдувалися в такт, повторюючи слідом за Еллен: “Помилуй нас, Господи!”, “Помилуй нас, Христе Боже!”.

Еллен, заплющивши очі, почала виголошувати молитву - голос її то підносився, то спадав, він і заколисував, і втішав. Голови посхилялися в жовтому освіті лампи, коли вона промовляла слова подяки Господові за здоров’я і добробут свого дому, всієї родини й негрів.

Помолившись за всіх тих, хто пробував під дахом Тари, за свого батька, матір, сестер, трьох своїх небіжчиків-не- мовлят і “всіх стражденних земного падолу”, вона стала перебирати пучками довгих пальців білі намистинки чоток і звернулася з молитвою до Богоматері. Тоді немов легкий подмух вітру шелеснув по кімнаті, коли губи чорних і білих вторили за нею:

- Пресвята Маріє, Богородице, моли Бога за нас, грішних, і нині, і в смертну нашу годину.

Як і щоразу в такі хвилини, відчуття супокою й умиротворення спало на Скарлет, дарма що серце у неї боліло й у горлі стояла гіркота невиплаканих сліз. Якась частка сьогоднішніх розчарувань і завтрашніх страхів примерхла, а натомість прийшла надія. І не те принесло їй полегкість, що вона душею полинула до Бога: побожність її була досить поверхова. А те, яким погідним було обличчя матері, звернуте до Божого престолу, до його святих і ангелів з проханням дарувати благословення тим, хто дорогий їй і близький. Скарлет була певна, що коли Еллен звертається до неба, її голос там неодмінно почують.

Еллен скінчила, й настала черга Джералда, який за молитвою ніколи вчасно не встигав перебирати чотки, отож він почав нишком лічити на пальцях, щоб нічого не пропустити. Під його монотонний голос думки Скарлет мимоволі перекинулися на щось своє. Вона знала, що о такій хвилині потрібно, як навчала того мати, заглянути у власну душу, чи багато гріхів набралося за день, та молити Бога, щоб простив і дарував сили більше їх не робити. Але зараз Скарлет обходило тільки одне - її серце.

Вона опустила голову на схрещені на столі руки, аби мати не бачила її обличчя, і журливими думками полинула до Ешлі. Як він міг погодитись на одруження з Мелані, коли насправді кохає її, Скарлет? Тим більше що він знає, як палко вона його кохає! Як він міг отак свідомо розбивати їй серце?

Аж це раптом нова думка зблиснула, мов комета, у неї в голові:

“Та Ешлі ж навіть не здогадується, що я в нього закохана!”

І така ця думка була несподівана, що Скарлет мало не скрикнула. На цілу бездиханну хвилину мозок її завмер у безруху, а тоді наче кинувся гарячково працювати.

“Звідки він міг це знати? Я ж завжди була з ним така холодна й манірна, така недотика, що йому, певне, здалося, наче він для мене просто товариш, та й годі. Справді, оце ж тому він і не сказав мені нічого про своє почуття. Він думає, що його кохання безнадійне. Тепер ясно, чому він так дивиться часом…”

Пам’ять зразу нагадала їй, як вона бувало перехоплювала на собі незвично дивний погляд Ешлі, коли його сірі очі, завжди такі непроникні, немов розкривались перед нею, і в них проступали біль і розпука.

“Він страшенно переживає, бо думає, ніби я закохана в Брента, Стюарта чи Кейда. Тож він, мабуть, і вирішив, що як однаково не може одружитися зі мною, то чом би не зробити на догоду своїм рідним і не взяти шлюб з Мелані. Але якби він знав, що я кохаю його…”

Її ще хвилину тому охоплена розпачем душа піднеслася враз до осяйних висот щастя. Так ось чим пояснюється така дивна поведінка Ешлі, його мовчазність. Він же нічого не знає! Марнославність спонукала її повірити в те, в що хотілося вірити, а припущення перетворилося на певність. Якби він знав, що вона кохає його, він припав би їй до ніг. їй треба тільки…

“Ну й дурепа я, що досі про це не подумала! - гарячково розважала вона, стискаючи пальцями зведені брови.- Мені треба якось розкрити йому очі. Він не одружиться з Мелані, коли знатиме, що я його кохаю! Нізащо не одружиться!”

Здригнувшись, вона раптом усвідомила, що Джералд уже скінчив і материн погляд звернений на неї. Поспіхом вона почала проказувати молитву, механічно перебираючи чотки, але голос її звучав так збуджено, що Мамка розплющила очі й пильно до неї приглянулась. Після Скарлет прочитала молитву Сьютіін, тоді надійшла черга Керрін, але Скарлет усе ще витала за хмарами, перебуваючи в полоні осяйних своїх думок.

Навіть зараз ще не пізно! Хіба мало у них в окрузі бувало випадків, коли наречений або й наречена втікали мало не з-під вінця з кимось третім? А заручин Ешлі ще ж навіть і не оголосили! Так, часу ще доволі!

Якщо Ешлі й Мелані не кохають одне одного, а їх пов’язує тільки його бозна-колишня обіцянка, то чом би він не міг забрати своє слово назад і одружитися з нею,