Вони були не кревні між собою і надто різного віку, але спільні переживання й знегоди зблизили їх. Усі троє носили пофарбовані в домашніх умовах жалобні сукні, всі були виснажені, заклопотані й зажурені, і хоч цієї гіркоти жінки не виявляли ні насупленістю, ні бідканням, вона відчувалася за їхніми усмішками й словами вітання. Адже раби їхні розбіглися, іроші знецінилися, Джо - чоловік Селлі - загинув під Геттісбергом, і Молода Господиня теж овдовіла - доктора Фонтейна-молодшого скосила дизентерія у Віксбурзі. Двоє її синів, Алекс і Тоні, були десь у Вірджинії, і ніхто не знав, чи живі вони ще, а старий доктор Фонтейн відступив з кіннотою Вілера.

- Старому дурневі стукнуло вже сімдесят три роки, а він корчить молодика, хоч ревматизм обсів його, як блохи, кнура обсідають,- сказала бабця, насправді горда своїм чоловіком, що видно було з блиску у неї в очах.

- А чи не маєте ви яких новин про Атланту? - спитала Скарлет, коли вони зручно розсілися в їдальні.- Ми в Тарі відрізані від усього світу.

- Отакої, дитятко,- озвалася Стара Господиня, як звичайно беручи розмову на себе.- У нас же таке саме становище, як і у вас. Ми тільки знаємо, що Шерман таки захопив усе місто.

- Он як. А що він тепер робить? Де йдуть бої?

- А звідки три самотні жінки можуть про це знати в сільській глушині, коли вони вже стільки тижнів ні газети не бачили, ні листа не одержували? - сухо зауважила стара леді.- Одна наша негритянка чула щось від другої негритянки, та розмовляла з третьою, що побувала у Джонсборо,- ото й усі наші новини. Янкі буцімто розташувалися в Атланті на перепочинок - і люди, і коні,- тільки хто зна, чи це правда. Хоча передихнути їм таки не завадить після того, як наші добре їх поскубли.

- Подумати лишень - ви вже так давно у Тарі, а ми й не знали! - докинула Молода Господиня.- Я пробачити собі не можу, що не під’їхала подивитись, як там у вас! Та коли негри порозбігалися, ми мали тут так багато роботи, що я ніяк не могла відлучитись. Хоч якось треба було урвати часину. Не по-сусідському це у мене вийшло. Правда, ми гадали, що янкі спалили Тару так само, як і Дванадцять Дубів, і будинок Макінтошів, і що всі ваші переїхали до Мейкона. Ми й не уявляли, що ви, Скарлет, вернулися додому.

Цю мить втрутилась стара:

- Та й як ми могли думати, що Тара вціліла, коли ваші негри прибігли сюди такі настрашені, аж очі вибалушили, і сказали, що янкі збираються спалити ваш дім?

- І ми звідси бачили…- почала була Селлі.

- Перепрошую, але я ще не скінчила,- урвала її Стара Господиня.- І вони сказали, що янкі стали табором у вас на плантації, і що всі ваші збираються до Мейкона. І тієї ж ночі ми побачили заграву над вашим маєтком - горіло кілька годин, і це так налякало наших дурних чорнюків, що вони порозбігалися хто куди. А що там у вас спалили?

- Весь запас бавовни, на сто п’ятдесят тисяч доларів,- гірко мовила Скарлет.

- Подякуй долі, що хоч не будинок,- відрекла на те бабця, спершись підборіддям на тростину.- Бавовну через рік матимете з нового урожаю, а будинок не так легко новий поставити. Між іншим, ви вже почали збирати бавовну?

- Ні,- відповіла Скарлет,- та у нас майже всі кущі витолочили. Лишилось трохи на крайньому полі над струмком, там бавовни ледве на три паки набереться. Хоча й ту нема кому збирати, бо ж негри з плантації розбіглися.

- Ви тільки послухайте - нема кому збирати, бо негри розбіглися! - перекривила стара, ущипливо глянувши на Скарлет.- А чим не годяться для цього ваші біленькі ручки, панночко, і ваших сестричок?

- Мої? Щоб я збирала бавовну? - обурилася Скарлет, немов її намовляли на бозна-який гидкий злочин.- Щоб я працювала, як негритянка з плантації? Як біла голота? Як жінки Слеттері?

- Біла голота, чи ти ба! Ну ж і розпаніло та розманіжилось нинішнє жіноцтво! Дозвольте сказати вам, панночко, що коли я була дівчам і мій батько втратив геть усе до шеляга, я не гребувала ніякою чесною роботою, і на полі гарувала, аж поки батько знову розжився на гроші й купив трохи негрів. Я й грядки обробляла, і бавовну збирала, і тепер зумію це робити, якщо доведеться. Бо до того якраз і хилиться. Біла голота, ти ба!

- Але ж, мамусю! - вигукнула її невістка, благально дивлячись на Селлі та Скарлет, щоб ті якось допомогли їй угамувати стару леді.- То ж було бозна-коли, за інших зовсім часів, тепер усе змінилося.

- Коли йдеться про чесну роботу, часи ніколи не змінюються,- заявила гострозора стара леді, не піддаючись на вмовляння.- Мені соромно таке від вас чути, Скарлет,- послухала б ваша мама, коли ви оце кажете, що чесна робота перетворює порядних людей на білу голоту! “Коли Адам орав, а пряла Єва…” 15

Аби перевести розмову на безпечнішу тему, Скарлет швиденько запитала:

- А що з Тарлтонами й Калвертами? Чи їх не спалили? Чи встигли вони втекти до Мейкона?

- До Тарлтонів янкі не дійшли, Тарлтони осторонь головної дороги, як і ми* Але у Калвертів були - забрали всю їхню худобу й птицю, і негрів теж заманили з собою…- почала Селлі.

Бабця урвала її:

- Х-ха! Наобіцяли чорнючкам шовкових суконь та золотих сережок - ось що вони зробили. Кетлін Калверт казала, що коли янкі від’їздили, то в декого сиділи за сідлом ці дурні негритянки. Чим-чим, а кольоровими немовлятами вони їх обдарують, хоч я не сказала б, що кров янкі так дуже поліпшить їхню породу.

- Ой мамусю!

- Не роби такої цнотливої міни, Джейн. Ми всі тут, здається, жінки заміжні. І Бог свідок, немовлята-мулатики нам не дивина.

- А чому не спалили Калвертів дім?

- Тому, що друга місіс Калверт і їхній управитель, Гілтон, мають північанський акцент*- відповіла Стара Г ос- подиня, яка називала колишню гувернантку незмінно “другою місіс Калверт”, хоч перша Калвертова дружина померла ще двадцять років тому.

- “Ми всі рішучі прихильники Федерації”,- гугняво перекривила стара леді янківську манеру вимовляти слова.- Кетлін розповідала, що вони обоє присягалися й запевняли, ніби в роду Калвертів усі щирі янкі! І це тоді, коли містер Калверт загинув у дикій пущі! А Рейфорд воював під Геттісбергом, ї Кейд у Вірджинії! Кетлін це страшенно вразило, як на неї, то краще б уже дім спалили, ніж таке чути. Кейд, казала вона, ошаліє зі злості, коли повернеться і про все дізнається. Оце так воно буває, як хтось бере собі жінку з-поміж янкі - бо ні гордощів у них, ні порядності, тільки за власну шкуру дбають… Але яким дивом, Скарлет, вашої садиби не спалили?

Скарлет помовчала з хвильку, перш ніж відповісти. Вона знала, що наступне запитання буде: “А як ся мають усі ваші? Як ваша матінка?” І розуміла, що не навижитьсн розповісти їм про смерть Еллен. Адже як тільки вона скаже про це або навіть лише подумає на очах у цих співчутливих жінок, то не стримає сліз і плакатиме доти, доки їй не зробиться погано. А вона не може собі попускати. Відколи Скарлет повернулася додому, вона ні разу не давала волі сльозам, бо розуміла, що тоді вся її старанно плекана мужність де б і ділася. Але, розгублено дивлячись на приязні обличчя сусідок, вона розуміла й те, що Фонтейни повік їй не вибачать, коли від них приховати смерть Еллен. І передусім бабця, яка більшість мешканців округи збувала зневажливим помахом кощавої своєї руки, а от до Еллен була незвичайно прихильна.

- То кажіть же,- мовила стара, втупивши у Скарлет проникливий погляд.- Чи ви, панночко, не знаєте, як це вийшло?

- Та, бачите, я вернулася додому тільки на другий день після битви,- поспішила відповісти Скарлет.- Янкі тоді вже забралися. Тато… тато сказав мені, що умовив янкі не спалювати дім, бо Сьюлін і Керрін лежали хворі на тиф, і їх не можна було рушати з місця.

- Уперше в житті чую, що янкі повелися, як порядні люди,- зауважила бабця наче з відтінком жалю, що їй кажуть добре слово при цих зайд.- А як тепер почувають себе дівчата?

- О, їм краще, набагато краще, вони майже видужали, тільки дуже ослабли,- відказала Скарлет. І відчуваючи, що з уст старої ось-ось зірветься те страшне запитання, сквапливо перевела розмову на інше.- Я… я хотіла запитати, чи не могли б ви позичити нам трохи харчів? Янкі обчистили нас, як сарана, геть дочиста. Але якщо у вас самих з харчами сутужно, ви так і скажіть, і…

- Пришлете Порка з візком і дістанете половину всього, що ми маємо: рису, борошна, шинки, кількох курей,- сказала Стара Господиня, якось так пильно глянувши на Скарлет.

- О ні, це забагато! Я, власне…

- І не кажіть! Я не хочу навіть слухати. Які ж ми були б сусіди?

- Ви такі добрі, що я не можу… Але мені вже пора. Вдома будуть непокоїтись, де я так забарилася.

Бабця рвучко підвелась і взяла Скарлет під руку.

- Ви обидві посидьте тут,- звеліла вона своїм, підштовхуючи Скарлет до тильного ганку.- Мені треба наодинці перекинутися словечком з цією дитиною. Проведіть мене вниз, Скарлет.

Молода Господиня й Селлі попрощалися зі Скарлет і пообіцяли невдовзі завітати до Тари. їм страшенно кортіло довідатись, про що бабця балакатиме з їхньою гостею, але коли вже стара вирішила, щоб вони цього не знали, то на це нема ради.

- Старі жінки такі, що з ними нелегко,- прошепотіла Молода Господиня до Селлі, знов беручись за своє шитво.

Скарлет стояла, тримаючи коня за гнуздечку, тупий біль краяв їй серце.

- Ну? - сказала бабця, прошиваючи її поглядом.- То що там у вас сталося? З чим це ви криєтесь?

Скарлет подивилась у ці проникливі старечі очі й відчула, що зможе сказати правду й не розплакатись. Нікому не вільно було розпускати сльози у присутності бабці Фонтейн без її виразної на те згоди.

- Мама померла,- просто сказала вона.

Рука, якою стара спиралася на плече Скарлет, стислася міцніше, а зморщені повіки над жовтими очима стріпнулися.

- Її янкі вбили?

- Вона померла від тифу. Померла… за день до мого приїзду.

- Не думайте про це,- рішуче наказала бабця, і Скарлет помітила, як вона хлипко проковтнула слину.- А тато як?