Меґі страшенно приголомшив цей чайний сервіз. Він мав сто вісім предметів: мініатюрні чашечки, тарілочки, чайник, цукорницю, глечик для молока, глечик для вершків, а також крихітні ножички, виделочки та ложечки розміру, який підходив лялькам. Тереза мала незліченну кількість іграшок; мало того, що вона була набагато молодшою за свою найближчу за віком сестру, їй ще й випало народитися в італійській родині, а це означало, що батько її пристрасно любив і відверто балував, тож Тереза повною мірою користувалася його чималими фінансовими ресурсами. Дівчата ставилися одна до одної з побожним захватом і заздрістю, хоча Терезі не припало до душі кальвіністське стоїчне виховання подруги. «Бідолашна Меґі, їй не дозволяють підбігати до мами і обнімати та цілувати її!» — співчувала вона їй.

Сама ж Меґі ніяк не могла уявити веселу опецькувату матір Терези поруч зі своєю похмурою та худорлявою матір’ю. Вона ніколи не думала: «От якби матуся обняла мене й поцілувала!» Насправді ж вона думала ось що: «От якби мене обняла й поцілувала матуся Терези!» Втім, обійми та поцілунки займали її уяву набагато менше за вербний візерунок. Він такий елегантний, такий витончений, такий прекрасний! От якби вона мала власний чайний сервіз, щоб подати Аґнесі вечірній чай у синьо-білій чашечці на синьо-білій тарілочці!

Під час благословення в Страсну П’ятницю у старій церкві, прикрашеній химерною маорійською різьбою по дереву, та зі стелею, розписаною в маорійському стилі, Меґі стала навколішки і помолилася за те, щоб у неї з’явився власний чайний сервіз. Коли отець Хейз високо підняв прикрашену самоцвітами дароносицю, Тіло Христове тьмяно проглянуло в скляному віконці в центрі її променистих ліній і благословило усіх парафіян, що схилили голови. Тобто усіх, окрім Меґі, бо вона навіть не поглянула на Тіло Христове, надто зайнята пригадуванням: скільки ж тарілочок у Терезиному чайному сервізі. Коли ж маорі на органній гальорці грянули величну пісню, голова Меґі йшла обертом від ультрамаринової блакиті, такої далекої від католицтва та Полінезії.


* * *

Шкільний рік добігав кінця, і грудень із днем її народження обіцяв бути не на жарт спекотним. Саме тоді Меґі й дізналася вперше в житті, як інколи дорого доводиться платити за здійснення сокровенних бажань. Вона сиділа на високому стільці біля печі, а Фіона робила їй звичну шкільну зачіску, що було справою досить непростою й делікатною. Волосся Меґі мало природну схильність кучерявитися, і її мати вважала це подарунком долі. Дівчата з прямим волоссям мали купу проблем, коли дорослішали, бо їм доводилося витворювати пишну хвилясту масу волосся з кволих та тонких пасмів. Перед сном волосся Меґі, що майже сягало колін, болісно смикаючи, накручували на довгі смужки, нарвані зі старого простирадла. Щоранку вона видряпувалася на стілець, і мати розв’язувала ганчірочки і розчісувала їй кучері.

Фіона брала скуйовджене пасмо в ліву руку і вміло розчісувала його старим гребінцем фірми «Мейсон Піерсон», накручуючи на вказівний палець, аж поки воно не перетворювалося по всій довжині на блискучу товсту ковбаску. Потім обережно витягувала палець із центру циліндрика, струшувала його — і виходило довге й густе кучеряве пасмо, якому позаздрила б кожна дівчина. Процедуру доводилося повторювати кільканадцять разів, передні кучері Меґі мати зав’язувала на маківці бантом із випрасуваної стрічки з білої тафти. Решта маленьких дівчаток носили у школі косу, приберігаючи кучері на особливі випадки, але Фіона в цьому була непоступлива: Меґі ходитиме з кучерями увесь час, хоч як би важко не було викроїти уранці ще кілька хвилин. Якби Фі добряче подумала, то зрозуміла б, що робить доньці ведмежу послугу, і ось чому: за красою волосся жодна дівчина у школі й близько не могла зрівнятися з Меґі, тому безперервне нагадування про це щоденними кучерями лише призвело до того, що ровесниці тихо ненавиділи Меґі й заздрили їй.

Процедура була болісною, та Меґі цього не помічала, бо вже звикла і навіть не пам’ятала такого ранку, коли б мати не накручувала їй волосся. Безжально й різко м’язиста рука Фіони розчісувала вузлики та сплутані клубочки, на очі Меґі набігали сльози, і вона обома руками хапалася за стілець, щоб не впасти. Йшов понеділок останнього тижня шкільних занять, і до її дня народження залишалося два дні. Вчепившись у стілець, Меґі мріяла про чайний сервіз із вербним візерунком, знаючи, що ця мрія — нездійсненна. В універмазі містечка Вахіне був один такий сервіз, і Меґі вже розбиралася в цінах настільки, щоб розуміти: його вартість далеко за межею скромних статків її батька.

Раптом Фіона видала звук настільки незвичний, що приємні роздуми Меґі вмить урвалися, а чоловіча частина родини, відірвавшись від сніданку, спантеличено повернула голови.

— Господи Ісусе! — розпачливо вигукнула Фіона.

Педді ошелешено скочив на ноги, бо ще ніколи не чув, щоб його дружина всує згадувала ім’я Господа. Вона завмерла, тримаючи пасмо доньчиного волосся в руці й занісши над ним гребінець, а обличчя її перекривила гримаса огиди й жаху. Педді та хлопці скупчилися довкола; Меґі спробувала подивитися, що ж відбувається, — і заробила запотиличник колючою стороною гребінця, від чого в її очах виступили сльози.

— Поглянь-но! — прошепотіла Фіона, піднявши пасмо до сонячного променя, щоб Педді міг роздивитися.

Густе красиве волосся блищало на сонці, мов золото, і Педді спочатку не побачив нічого. Та потім узрів якусь істоту, що марширувала собі по руці Фіони. Він теж взяв пасмо, придивився — і в поблисках сонця побачив інших істот, що заповзято займалися своїми справами: купчилися на окремих пасмах і енергійно виробляли все нові й нові купки собі подібних створінь. Волосся Меґі ворушилося, немов мурашник.

— Та в неї ж воші! — вигукнув Педді. Боб, Джек, Г’юї та Стю самі теж придивилися — і відступили на безпечну відстань; тільки Френк та Фі залишилися біля Меґі, а та сиділа, нещасно скоцюрбившись і не розуміючи, що ж вона такого скоїла. Педді важко опустився на стілець і, витріщившись на вогонь у каміні, закліпав очима.

— Це через оту дівчину-макаронницю! — нарешті видав він і люто зиркнув на Фіону. — Чортові вилупки, брудне свиняче кодло!

— Педді, як ти смієш! — вжахнулася Фіона.

— Вибач, мамцю, мою лайку, але коли думаю, як ота огидна макаронниця поділилася своїми вошами з нашою Меґі, то мені хочеться негайно податися до Вахіне і розвалити їхнє мерзотне брудне кафе! — вибухнув він і несамовито гепнув кулаком по столу.

— А що то, мамо? — нарешті насмілилася озватися Меґі.

— На, поглянь, замазуро! — відповіла мати, тицьнувши їй під носа свою руку. — Їх повно у твоєму волоссі, й ти набралася їх від отієї мерзотної макаронниці, від якої ти аж млієш! І що ж мені тепер із тобою робити?

Меґі витріщилася на маленьку істоту, що сліпо блукала голою шкірою Фіони в пошуках волохатішої території, — і заплакала.

Розуміючи все без слів, Френк розтопив котел. Педді походжав кухнею, вивергаючи прокльони, і його лють зростала з кожним поглядом на Меґі. Нарешті він підійшов до гачків на стіні біля задніх дверей, насунув на лоба капелюха і зняв із гвіздка довгий батіг.

— Фіоно, я поїду до Вахіне і скажу отому огидному італійцю, куди йому слід засунути свою смердючу рибу та смажену картоплю! Потім подамся до сестри Аґати і скажу все, що про неї думаю, бо хіба можна пускати до школи вошивих дітей!

— Обережніше, Педді! — благально вигукнула Фіона. — А що, як то не макаронниця винувата? Навіть якщо у неї теж воші, вона могла підчепити їх разом із Меґі від когось іншого.

— Дурня! — презирливо пхикнув Педді.

Він загупав сходами, і через кілька хвилин по дорозі застукотіли копита чалого коня. Фіона зітхнула і розпачливо поглянула на Френка.

— Що ж, гадаю, нам дуже поталанить, якщо він не опиниться за ґратами. Френку, ти б краще зазвав хлопців назад. Школи сьогодні не буде.

Фіона ретельно продивилася волосся кожного хлопця окремо, потім перевірила волосся Френка і попросила його зробити те саме в неї. Ознак лиха, що спіткало бідолашну Меґі, не виявилося ні в кого, та Фіона не хотіла ризикувати. Коли вода у величезному мідному котлі для білизни закипіла, Френк зняв із гачка кадіб для миття посуду і налив до половини гарячої й до половини холодної води. Потім пішов у сарай і приніс звідти непочату п’ятилітрову бляшанку з гасом, взяв із пральні брусок лужного мила і почав обробляти Боба. Голову кожного хлопця він ненадовго занурював у кадіб, виливав по кілька чашок нерозведеного гасу, а потім натирав скуйовджене волосся милом. Гас та мило страшенно пекли; хлопці завивали від болю, розтираючи очі та шкребучи почервонілі, охоплені сверблячкою голови, і клялися жорстоко помститися всім макаронникам.

Фі витягла з кошика для шитва великі ножиці. Повернувшись до Меґі, яка понад годину просиділа на стільці, не насмілюючись поворухнутися, вона стала поруч і, піднявши в руці ножиці, уставилася на прекрасний каскад волосся. А потім почала його обрізати — чиргик, чиргик — аж поки на підлозі утворилася лискуча купа довгих кучерів, а на голові у Меґі проглядали нерівні ділянки білої шкіри. З сумнівом у погляді обернулася вона до Френка.

— Може, поголити її? — спитала Фіона крізь міцно стулені губи.

Френк заперечливо виставив руку.

— Ой мамо, не треба! Звісно, не треба! Якщо її добряче полити гасом, цього вистачить. Будь ласка, не голи її!

Тож Меґі повели до кухонного столу і, нахиливши над кадібом, полили їй голову гасом і пошкребли ядучим милом залишки волосся. Коли її мучителі нарешті вдовольнилися, Меґі майже нічого не бачила, безперервно терла очі, а все її обличчя та голова вкрилися маленькими пухирцями. Френк змів обрізані кучері на аркуш паперу і спалив їх у топці котла, взяв мітлу і вимочив її у тазу з гасом. Удвох із матір’ю вони теж помили голови, охаючи від пекучого мила, а потім Френк витягнув цебро і протер кухонну підлогу розчином для миття овець.