— Що, моя маленька Меґі, важкий тобі сьогодні день випав, еге ж? — Педді підійшов до неї, підняв із сіна — і аж смикнувся від неприємного запаху. Але потім здвигнув плечима і міцно притиснув доньку до себе.
— Мене палицею відшмагали, татку, — зізналася мала.
— Що ж, добре знаючи сестру Аґату, можу сказати тобі, що це не востаннє, — розсміявся Педді, садовлячи Меґі собі на плечі. — Краще ходімо подивимося, чи є у мами достатньо гарячої води у котлі, щоб тебе викупати. Бо від тебе сморід гірший, ніж у молочарні Джармена.
Френк вийшов на поріг і провів поглядом дві яскраво-руді голови, що погойдувалися над стежиною, потім обернувся і побачив, що гніда не зводить із нього своїх добрих спокійних очей.
— Що ж, ходімо, стара шкапо. Я відведу тебе додому.
Як це й не дивно, але Меґі, заблювавши сестру Аґату, отримала з цього і певний зиск: черниця й далі регулярно лупцювала її, але завжди з відстані, щоб уникнути небажаних наслідків, а це неминуче послаблювало силу й точність ударів.
Темне дитинча, що сиділо разом із Меґі за партою виявилося донькою італійця, який володів і керував отим яскраво-блакитним кафе в містечку Вахіне. Звали її Тереза Анунціо, і була вона достатньо нетямущою та нездатною до науки, щоб уникнути прискіпливої й лиховісної уваги сестри Аґати, але достатньо тямущою, щоби не перетворитися на постійну мішень. Коли в дівчинки виріс новий зуб, вона стала вражаюче гарною, і Меґі просто обожнювала її. На перервах вони гуляли майданчиком, обійнявши одна одну за талію, і це означало, що вони — «друзі не розлий вода» і унеможливлювало приставання з будь-чийого боку. Вони тільки й знали, що розмовляли, розмовляли й розмовляли…
Одного разу під час обідньої перерви Тереза повела Меґі до кафе, щоб познайомити її з батьками та дорослими братами й сестрами. Ті захоплено дивувалися вогненно-рудому волоссю Меґі не менше, ніж вона — їхній смаглявості. Коли ж Меґі поглянула на них великими сірими очима, вишукано обрамленими ластовинням, вони сказали, що вона схожа на янгола. Від матері вона успадкувала ледь вловиму шляхетність манер, яку відразу ж відчували всі, і члени родини Анунціо не стали винятком. Вони не менше за Терезу бажали сподобатися їй, тож почастували її великими кружальцями картоплі, смаженої в казані на витопленому ягнячому салі, та шматком риби з видаленими кістками, що смакувала пречудово; її засмажили в тісті в тому ж казані з ягнячим салом, але в окремому дротяному кошику Меґі ще ніколи не куштувала такої смачнючої їжі, їй захотілося частіше харчуватися в цьому кафе під час обідньої перерви. Але для такого царського пригощання потрібен дозвіл її матері та черниць.
Вдома від неї тільки й чулося: «Тереза каже» або ж «А ви знаєте, що зробила Тереза?» Аж поки Педді не гаркнув, що про Терезу він начувся достобіса.
— Водитися з макаронниками — то не добре, — пробурмотів він, бо поділяв інстинктивну недовіру всіх представників британської спільноти до будь-яких смаглявих чи середземноморських народів. — Затям, Меґі: макаронники темношкірі тому, що рідко миються, — не надто переконливо пояснив він, уникаючи докірливого й ображеного погляду, яким його обпекла донька.
Попри свою нелюбов до батька, Френк мусив погодитися з ним. Тепер Меґі рідко розповідала вдома про подругу, але домашній осуд не міг стати на заваді цій дружбі, хоч як би вона не обмежувалася відстанню до школи та днями й годинами, проведеними там. До того ж Боб та решта хлопців неабияк тішилися з того, що Меґі цілковито поглинута Терезою, і шалено гасали ігровим майданчиком, геть забувши, що у них є сестра.
Незрозумілі речі, що їх писала на дошці сестра Аґата, поступово прояснилися і набули сенсу, і Меґі вже знала, що «+» означав складення всіх цифр докупи, а «-» — віднімання цифр угорі від цифр унизу, в результаті чого виходило менше, ніж було спочатку. Вона була здібною дитиною і стала б відмінницею, якби здолала свій страх перед сестрою Аґатою. Але щойно в неї втуплювалися оті очі-буравчики, і сухий старечий голос каркав їй стисле запитання, думки вилітали з її голови, і Меґі заїкалася та бекала й мекала. Арифметика давалася їй легко, та коли її викликали до дошки, щоб вона наочно продемонструвала своє вміння, дівчинка розгублювалася і не могла пригадати, скільки буде двічі по два. Читання ж стало для неї як брамою до нового незвіданого світу, світу настільки цікавого, що вона читала й начитатися не могла, та коли сестра Аґата піднімала її прочитати уголос той чи інший параграф, дівчинка ледь могла прочитати «кіт», не кажучи про «нявчить». Меґі здавалося, що їй назавжди судилося тремтіти під саркастичними зауваженнями сестри Аґати і густо червоніти під кпинами однокласників. Бо саме її грифельну дошку піднімала сестра Аґата для зневажливого осміяння, саме її старанно списані аркуші паперу найчастіше показувала учням як приклади неохайно виконаного завдання. Деякі заможніші учні мали гумку, але єдиною гумкою Меґі був кінчик її пальця, який вона наслинювала й нервово витирала помилки доти, поки написане розмазувалося по аркушу, а сам аркуш розшаровувався, скручуючись кавалочками, схожими на маленькі ковбаски. Так утворювалися дірки, які суворо заборонялися, але Меґі у відчаї готова була на що завгодно, аби тільки уникнути суворих кпин від сестри Аґати.
До її появи у школі головною мішенню мстивої злоби та палиці сестри Аґати був Стюарт. Однак Меґі виявилася набагато зручнішою мішенню, бо Стюарт із його задумливим спокоєм та майже святою відчуженістю та байдужістю був міцним горішком навіть для сестри Аґати. Меґі ж тремтіла й червоніла як буряк, хоч як би мужньо не намагалася триматися лінії поведінки, накресленої Френком для всіх Клірі, що ходили до школи. Стюарт глибоко співчував сестрі й намагався полегшити їй життя, навмисне накликаючи гнів черниці на свою голову. Однак сестра Аґата швидко розгадала його хитрощі й розлютилася ще сильніше, бо переконалася, що типова для Клірі кланова солідарність проявилася в дівчинці не меншою мірою, аніж раніше в її братах. Якби хтось спитав сестру Аґату про причини її затятої упередженості до Клірі, вона, напевне, й сама не знала, що відповісти. Але підстаркуватій черниці, розлюченій та засмученій тим, що її життя пішло не так, як їй хотілося, було нелегко змиритися з гордовитістю емоційно вразливих Клірі.
А найбільший гріх Меґі полягав у тому, що вона була шульга. Коли дівчинка боязко й обережно взяла грифельний олівець, щоб розпочати свій перший урок із письма, сестра Аґата накинулася на неї, немов шуліка на курча.
— Меґан Клірі, покладіть ваш олівець! — загримотіла вона.
Отак і почалася між ними вперта позиційна війна. Меґі була невиправно і безнадійно ліворука. Коли сестра Аґата силоміць зігнула пальці на правій руці дівчинки так, як вважалося правильним, і занесла її над грифельною дошкою, Меґі розгублено завмерла. Вона й гадки не мала, як змусити неслухняну праву руку робити те, що, як наполягала сестра Аґата, вона може й мусить робити. Дівчинка немов оглухла, оніміла й осліпла; її права рука, цей малокорисний придаток, був пов’язаний із її розумовими процесами не більше за пальці на ногах. Тремтячою рукою вона накреслила подобу прямої лінії аж до кінця грифельної дошки, бо ніяк не могла цю лінію вигнути, і випустила олівець так, немов її рука була паралізована, і хоч як би не старалася сестра Аґата, їй так і не вдалося змусити Меґі написати правою рукою літеру «А». Але потім Меґі потайки брала олівець у ліву руку і, незграбно обхопивши дошку, виписувала рядок красивих, немов карбованих літер «А».
Та сестра Аґата виграла війну. Якось на шкільній лінійці вона прив’язала ліву руку Меґі мотузкою до тіла і не відв’язувала її, поки о третій пролунав дзвінок на закінчення занять. Навіть під час обідньої перерви Меґі довелося їсти, гуляти й гратися з надійно знерухомленою лівою рукою. На це пішло три тижні, але зрештою вона навчилася писати правильно за канонами сестри Аґати, хоча літери були дещо кособокими. Щоб Меґі не здумала повернутися до писання лівицею, рука лишалася прив’язаною ще два місяці; потім сестра Аґата зібрала усіх школярів, щоб ті по чотках прочитали подячну молитву Всевишньому за те, що він своєю мудрістю змусив Меґі усвідомити хибність її звички. Адже діти Господні мають бути праворукими; діти ж ліворукі, та ще й руді, — це створіння Диявола.
За перший рік у школі по-дитячому пухкенька Меґі стала дуже худою, хоча трохи й підросла. Вона обгризала нігті аж до живої шкіри, і тому мусила терпіти ще один вид екзекуції: сестра Аґата водила її по класу з простягнутими руками, щоб усі школярі бачили її страхітливо обкусані нігті. Хоч мало не половина учнів у класі обкусювали нігті так само, як і Меґі.
Фіона дістала пляшку з настоянкою алое і цією жахливою рідиною намазала кінчики пальців Меґі. Кожного члена родини залучили пильнувати, щоб мала не змила алое, а коли інші дівчатка у школі побачили на її пальцях промовисто-зрадницькі коричневі плями, Меґі відчула страшенне приниження. Коли вона брала пальці в рот, то відчувала неймовірну огидність смаку цього зілля, схожого на самогон або розчин для миття овець. Доведена до відчаю Меґі слинила свою хустку і до крові терла нею пальці, й таки примудрилася позбутися більшої частини коричневих плям. Педді взяв хворостину — інструмент значно милосердніший за палицю сестри Аґати — і Меґі добряче поскакала кухнею, щоб уникнути батькових ударів. Він не вірив у корисність биття власних дітей по руках, обличчю чи сідницях — лише по ногах, бо ноги, на його думку, боліли не менше за решту частин тіла, а завдати їм значної шкоди неможливо. Та попри гіркуще алое, глузування, палицю сестри Аґати та батькову хворостину Меґі й далі гризла нігті.
Дружба з Терезою Анунціо була єдиною радістю в її житті, єдиним, заради чого вона терпіла ненависну школу. Меґі просиджувала уроки, з нетерпінням чекаючи, коли настане час перерви і вони з Терезою сядуть, обнявшись, під великим фіговим деревом, і говоритимуть, говоритимуть, говоритимуть… Про дивовижну чужинецьку родину Терези, про її численних ляльок та про її чайний сервіз зі справжньої китайської порцеляни з вербним візерунком.
"Ті, що співають у терні" отзывы
Отзывы читателей о книге "Ті, що співають у терні". Читайте комментарии и мнения людей о произведении.
Понравилась книга? Поделитесь впечатлениями - оставьте Ваш отзыв и расскажите о книге "Ті, що співають у терні" друзьям в соцсетях.