— Ви щось сказали, Меґан Клірі.

— Так, сестро.

— І що ж ви сказали?

— Моє ім’я, сестро.

— Ваше ім’я?! — Сестра Аґата пирхнула і озирнулася, окида-ючи поглядом решту дітей, немов ті, поза сумнівом, мали відчути не менше презирство. — Діти! Нам неймовірно пощастило! У нашій школі з’явилася ще одна Клірі і їй не терпиться повідомити нам своє ім’я! Так, щоб усі чули! — Сестра Аґата обернулася до Меґі. — Встати, бо я звертаюся до вас, нетямуща маленька дикунко! І простягніть, будь ласка, ваші руки.

Долаючи страх, Меґі підвелася з сидіння, і її довгі кучері гойднулися до обличчя і знову відскочили назад, мов пружинки. Зціпивши пальці, вона крутила і стискала їх у безнадійному відчаї. Але сестра Аґата навіть не поворухнулася, тільки чекала, чекала й чекала.

…Потім якимось незбагненним чином Меґі все ж змусила власні руки піднятися і випростатися, та коли впала палиця, вона, охнувши від страху, знову їх відсмикнула. Сестра Аґата вчепилася у вузлик волосся на маківці Меґі й сіпонула її так, що обличчя дівчинки опинилося за кілька дюймів від отих страшних окулярів.

— Виставте вперед ваші руки, Меґан Клірі, — мовила сестра Аґата ввічливо холодним невблаганним тоном.

Меґі розтулила рота — і заблювала сестрі Аґаті увесь одяг спереду. Діти охнули і заціпеніли од страху, а сестра Аґата з почервонілим, як буряк, обличчям, отетеріло завмерла, витріщившись на огидне блювотиння, що капало на підлогу зі складок її чорного плаття. І полетіла вниз палиця, лупцюючи Меґі де тільки можна, а та, скинувши догори руки і намагаючись захистити від ударів обличчя й голову, відступила, зіщулившись, у куток, не перестаючи блювати. Коли рука сестри Аґати втомилася махати палицею, черниця вказала на двері.

— Геть додому, ви, непокірлива обивателько! — кинула вона і, різко крутнувшись на п’ятах, пішла через клас до кімнати сестри Деклан. Переляканий погляд Меґі розшукав Стюарта, і той кивнув головою, мовляв, роби, як кажуть. Братові лагідні блакитно-зелені очі повнилися жалем та співчуттям. Витерши рота хустинкою, вона видибала крізь двері на ігровий майданчик. До кінця занять було ще дві години, і Меґі збайдужіло попленталася вулицею, знаючи, що брати ніяк не зможуть піти разом із нею, але вона була надто переляканою, щоб десь зупинитися і на них почекати. Дівчинці довелось іти додому самій і самій в усьому зізнатися матусі.

Погойдуючись від натуги, Фіона вийшла з повним кошиком білизни з чорного ходу і мало не впала: на верхній сходинці веранди сиділа Меґі, опустивши голову; кінці її гарненьких яскраво-рудих кучерів злиплися, а платтячко спереду було вимазане. Поставивши на сходи немилосердно важкий кошик, Фіона зітхнула і відкинула з обличчя неслухняне пасмо волосся.

— Ну, і що ж трапилося? — стомлено спитала вона.

— Я заблювала сестру Аґату.

— О, Господи! — вжахнулася Фі, взявши руки в боки.

— А та мене палицею побила, — прошепотіла Меґі зі сльозами, що застигли, непролиті, в її очах.

— От халепа так халепа… — Фіона підняла кошик і, гойднувшись під його вагою, насилу втримала рівновагу. — Меґі, їй-богу, я не знаю, що з тобою робити. Доведеться почекати, доки не повернеться татко. — І вона рушила через двір до мотузки, наполовину завішаної білизною, що гойдалася на вітрі.

Зморено потерши руками обличчя, Меґі якусь мить невідривно дивилася на матір, а потім підвелася і пішла стежиною до кузні.

Коли Меґі з’явилася на порозі, Френк саме скінчив підковувати гніду кобилу пана Робертсона і відводив її до стійла. Він обернувся, побачив сестру — і спогади про власні поневіряння в школі захопили його. Меґі була така маленька, така по-дитячому пухкенька, невинна й миленька… Але світло в її очах жорстоко й нещадно загасили; в них з’явився такий вираз, що Френку нестримно захотілося убити сестру Аґату. Так, убити, насправді убити, задушити, стиснувши руками оте огидне подвійне підборіддя… Кинувши інструменти і скинувши фартуха, Френк поквапом підійшов до сестри.

— Що сталося, крихітко? — спитав він і нахилився до неї так, що його обличчя опинилося напроти обличчя Меґі. Від неї жахливо смерділо блювотиною, але Френк придушив у собі мимовільне бажання відвернутися.

— Ой, Фр-Фр-Френку! — заскиглила мала. Її личко зморщилося, а з очей нарешті хлинули сльози — немов греблю прорвало. Вона обхопила його руками за шию, міцно притиснулася і заплакала отим химерним беззвучним плачем, яким плакала вся дітвора Клірі, вже вийшовши з раннього дитинства. Моторошно було чути той плач, і не могли його заспокоїти й вгамувати ані поцілунки, ані лагідні слова.

Коли Меґі нарешті заспокоїлася, Френк взяв її на руки і відніс на копицю солодко-пахучого сіна біля кобили пана Робертсона. Вони сіли поруч, на мить забувши про все довкола, немов нічого більше й не існувало, і дивилися, як коняка злегка торкається губами краю їхнього ложа із сухої трави. Меґі вмостила голову на гладеньких голих грудях Френка, і коли конячина пирхала на сіно, її руді кучері злегка ворушилися.

— А чому вона побила нас усіх, Френку? — спитала Меґі. — Я ж сказала їй, що то була моя провина.

Френк вже звикнув до неприємного запаху, що йшов від сестри, і не звертав на нього уваги. Простягнувши руку, він від-сторонено-задумливо погладив кобилі носа і відштовхнув, бо вона стала надто надокучливою.

— Ми — бідні люди, Меґі, й це основна причина. Черниці завжди ненавидять школярів із бідняцьких сімей. Коли побудеш в отій смердючій школі сестри Аґати кілька днів, то побачиш, що вона зганяє злість не лише на Клірі, а й на Маршалах та Макдональдсах. Бо всі ми бідні. От якби ми були багатіями і приїздили до школи у великих екіпажах, як О’Браєни, то вони метушилися б, не знаючи, як нам догодити. Але ми неспроможні дарувати церкві органи, позолочену одежу для ризниці чи новий тарантас із конякою для черниць. Тому на нас не зважають, бо ми для них ніхто. І вони можуть робити з нами все, що їм заманеться. Пам’ятаю, як колись сестра Аґ наче сказилася, загорлала на мене: «Ну заплачте, заради всього святого! Заплачте, Френсісе Клірі, не мовчіть! Якщо ви потішите мене своїм ревінням, я не битиму вас так часто і так сильно!» Ось ще одна причина її ненависті до нас, тут ми кращі за Маршалів та Макдональдсів: їй не вдається змусити нас плакати. Бо ж на її думку, ми маємо їй чоботи лизати. До речі, я попередив хлопців, що зроблю з усяким Клірі, котрий хоча б запхикає, а не те, що заплаче, коли його битимуть палицею. І це стосується й тебе, Меґі. Хоч як би сильно вона не била тебе — не здумай навіть писнути. Ти сьогодні плакала?

— Ні, Френку, — зморено позіхнула мала, заплющуючи очі й тицяючи великим пальцем у щоки, марно намагаючись встромити його в рота. Френк поклав Меґі на сіно, а сам, мугикаючи і всміхаючись, повернувся до роботи.

Меґі спала, коли до кузні увійшов Педді. Руки в нього брудні, бо він вичищав від гною молочарню пана Джармена, а крислатий капелюх низько насунувся на лоба. Змірявши поглядом Френка, який, розсипаючи іскри, кував на ковадлі вісь, він перевів очі туди, де на копичці сіна лежала його донька, а конячина пана Робертсона схилила голову над її сонним обличчям.

— Я так і думав, що вона тут, — сказав Педді, кинувши батіг, і провів свого старого чалого в ту частину сараю, де були облаштовані стійла.

Френк ледь помітно кивнув і кинув на батька той похмурий погляд, сповнений непевності та сумніву, який завжди так дратував Педді, а потім, поблискуючи спітнілими боками, повернувся до розжареної добіла осі.

Розсідлавши свого чалого, Педді відвів його до стійла, налив води у напувальницю і змішав висівки та овес із невеликою кількістю води, щоб нагодувати його. Коли він висипав корм у годівницю, кінь вдячно забурчав і провів Педді поглядом, коли той підійшов до великої діжі біля горна і, знявши сорочку, вимив руки, обличчя та торс, рясно забризкавши верхові бриджі та намочивши волосся. Він витерся старим мішком і запитально поглянув на сина.

— Мати сказала, що Меґі ганебно прогнали додому. Ти не знаєш, бува, що саме там сталося?

Френк полишив вісь, що поволі остигала.

— Бідолашну крихітку занудило, і вона заблювала геть усю сестру Аґату.

Швидко придушивши на обличчі мимовільний веселий вишкір, Педді втупився поглядом у дальній кінець сараю, щоб заспокоїтися і зібратися з думками. А потім обернувся до Меґі.

— Була надто збуджена через те, що пішла перший раз у перший клас?

— Хтозна. Її знудило ще вранці, до того, як вона пішла до школи, і через це всі затрималися і спізнилися на дзвінок. Кожен отримав по шість ударів, але Меґі страшенно засмутилася, бо гадала, що мали покарати лише її одну А коли сестра Аґ ще раз напустилася на неї, наша Меґі виригала хліб із джемом на її чорну одіж.

— А що сталося опісля?

— Сестра Аґ добряче відшмагала її і з ганьбою прогнала додому.

— Що ж, її справді всипали добряче. Аж занадто. Я поважаю черниць і знаю, що то не наше діло — пхати носа в їхні справи, але хотілося б, щоби вони не так заповзято хапалися за палицю. Знаю, вони мають палицею вбивати абетку в наші нетямущі ірландські голови, та сьогодні мала Меґі вперше пішла до школи.

Френк ошелешено витріщився на батька. Ще жодного разу батько не розмовляв із ним по-дорослому, як чоловік із чоловіком. Вражений настільки, що забув про свою перманентну відразу до нього, Френк збагнув, що, попри вихваляння, Педді любив Меґі більше за синів. З подивом усвідомлюючи несподівану симпатію до батька, він усміхнувся йому, відкинувши підозру й недовіру.

— Вона така гарненька, еге ж? — спитав Френк.

Педді задумливо кивнув, поглинутий спогляданням дівчинки. Конячина пирхнула, залопотівши губами, Меґі заворушилася, перекотилася на спину і розплющила очі. Побачивши батька біля Френка, вона швидко сіла й випрямилася, пополотнівши од страху.