— Кажуть, ти — недосяжний, — уголос звернулася до далекої червоної лінії, що ледь жевріючи, догорала вдалині. — Людина планує, сподівається, ось-ось очікує здійснення своїх мрій, а вони чомусь так і залишаються на недосяжному горизонті. Але я досягну!!! — раптом закричала на весь голос. Очі її наповнилися сльозами. — Допливу!!! Всупереч долі досягну!!! Більше не буде душевних мук, холоду… Завтра зійде сонце й зігріє моє самотнє серце!

Повільно розірвала масивне намисто із живих квітів, кинула на пісок, роззулася, увійшла до води. Глибше, глибше… Поки не відчула, що дна немає. Тоді попливла.

Пливла довго, до знемоги. Коли зрозуміла, що сили покидають, перевернулася на спину, аби полежати й відпочити. Але звідкілясь взялися підступні хвилі, що накривали обличчя.

Глянула у бік берега. Далеко. Назад не допливе. Та й не треба… Зібрала останні сили й рушила вперед. Ще трохи, ще… ще… Ні, більше не може. Ноги перестали рухатися. Майя зависла у вертикальному положенні, наче свічка у невагомості. Руки хаотично били по воді, рот то з’являвся над водою, то зникав. Цього вистачало лише, щоб ковтнути повітря. Але нерухомі ноги все глибше занурювали тіло. Обличчя вже не досягало поверхні. Ще кілька різких рухів руками й відчула повну ейфорію, спокій, забуття…

Та раптом у грудях щось запекло, глибокий, важкий кашель рвав легені, хтось боляче бив по спині. Тоді перевернув горілиць, щосили надавив на груди. Свідомість поверталася. Майя знову побачила над собою магічне зоряне небо. А ще… Незнайомець? Але, як? Що він тут робить, на безлюдному нічному березі?

— О, Господи, жива! — несподівано почула рідну мову. — О-ох і налякала ж ти мене.

— Я що? Допливла до горизонту? — все ще, не усвідомлюючи дійсності, машинально запитала.

— Ага, до горизонту, — саркастично перекривив її рятівник, викручуючи свою мокру майку. — Точно. Про що ти думала?! — раптом сердито закричав на бідолашну, яка ще не відійшла від шоку. — А якби мене не було поряд?! Хто б тебе витяг з води?! Я бачив, як безпомічно ти чіплялася за життя, коли зрозуміла, що вороття немає.

— То ти розумієш українську? — здивувалася Майя. — А я думала…

— Думала вона… — не вгавав сердитий рятівник. — Судячи з вчинків, думати ти взагалі не здатна. До готелю доберешся сама. Якщо знову вирішиш звести рахунки з життям — на мене не розраховуй, — гнівно кинув й твердими, впевненими кроками подався геть.

— Гей! — раптом почув у спину гнівний жіночий крик. — Хто ти такий, щоб так зі мною розмовляти? — важко звелася на ноги Майя й попленталася слідом. — Скільки тобі років, що дозволяєш собі хамити, наче перед тобою неповнолітнє дівча?! Я доросла жінка! Сильна! Упевнена в собі! Старша за тебе! Май хоч крихту поваги! Вибачся негайно!

Та незнайомець не реагував. Мовчки прямував до готелю, повністю ігноруючи її істеричні крики.

Така реакція молодого чоловіка остаточно вивела Власову із себе. Досі жодна людина не дозволяла собі так відверто ігнорувати її.

— Я до тебе звертаюся! — все ще намагалася наздогнати його Майя. — Хто взагалі просив тебе лізти у воду й рятувати мене?! Хіба я волала про допомогу?! Чого ти взагалі поплентався за мною?…

Раптом незнайомець зупинився, як вкопаний. Різко повернувся, рвучко підійшов до розгніваної жінки.

— Якщо ти зараз не замовкнеш — я за себе не ручаюся, — злісно просичав прямо їй в обличчя.

На секунду Майя аж втратила дар мови.

Проте, як тільки побачила перед собою чоловічу спину — знову набралася хоробрості.

— Ти ще й погрожуєш мені?! — знов закричала. — І що ти зробиш?! Затягнеш мене у воду і втопиш?! Ну давай?! Не тікай! Якщо ти справжній чоловік…

Зненацька, не на жарт розлючений незнайомець, розвернувся. Одним блискавичним рухом згріб Майю в сталеві обійми, повалив на пісок, придавив своїм могутнім тілом. Нещасна спробувала крикнути, але його уста міцно запечатали її рот. Сильні руки буквально розірвали мокре легеньке плаття. До смерті перелякана жінка спробувала визволитися, але цим тільки розпалила й без того вже назріле його бажання. Він заволодів нею жорстко, сильно. То була якась тваринна, неконтрольована пристрасть, божевілля на межі ґвалтування. Відчувала тільки страшний біль і свою неміч. Зовсім не так уявляла романтичні ночі на золотому піску.

Нарешті відчула його важке дихання. Все скінчилося.

— Ти жива? — несподівано ніжно, прошепотів їй на вухо незнайомець.

Але Майя уже навчилася мовчати. Вмить зрозуміла, що вона не на роботі, не начальник, якого всі слухаються й беззаперечно виконують накази. Перед нею — чоловік — сильний, рішучий, вольовий. Він не питатиме її дозволу, не боїться образити. Зазвичай такі подобаються жінкам, але Власова, крім страху, нічого не відчувала.

— Пробач, — знову прошепотів, не міняючи положення тіла. — Зазвичай я не такий. Ти розбудила в мені якогось звіра. Шкодую, — притулився чолом до її чола й глянув у налякані очі.

— Як же я у такому вигляді з’явлюся у готелі? — тихо запитала Майя. Вона вже розслабилася. Здається, він не несе загрози.

— Щось придумаємо, — хитро посміхнувся. — То що? Кажуть: «Секс — привід для знайомства», — весело продовжив, коли поверталися берегом. — Я Єгор. А тебе, як величають?

— Не завжди, — загадково відповіла. — Називай мене Русалкою.

— Справді? — заокруглив від здивування очі. — А ти щодалі, то більше мені подобаєшся.

Ранок зустрів їх у його номері.

То була гаряча ніч, пристрасна, наче їм обом довго не давали їсти й нарешті погодували.

А наступного дня Єгор відкрив Майї світ своїх уподобань: стрибок з парашута й глибинний дайвінг.

Наступні три дні не відрізнялися різноманітністю: виснажливий день — насичена ніч з невеличкими перервами для сну.

Зазвичай Єгор приїжджав на моря, щоб відпочити у прямому сенсі цього слова: побулькатися у воді, вигрітися на сонці, покататися на аквабайку, стрибнути з висоти, зануритися на глибину. Ввечері, спостерігаючи за заходом сонця, розслабитися, попиваючи на самоті дороге вино. Романтичні знайомства, як правило, не входили в його плани. Однак, навіщо відмовляти собі у задоволенні, коли жінка сама прагне близькості. Це ж курортний роман, який закінчується одночасно з відпусткою.

Що відчувала Майя — не могла зрозуміти. Їй подобався цей чоловік, але усвідомлювала, що він навряд чи одинокий. На продовження сподіватися годі, хоч сліду від обручки й не помітила.

Одного ранку, коли Єгор затримався у душі — клацнув його телефон. Мимоволі глянула на екран.

«Милий, як відпочинок? Зателефонуй. Сумую. Вдома все гаразд. Олівія», — прочитала текст повідомлення.

«Значить, одружений», — все зрозуміла.

На інше й не сподівалася. Сьогодні уночі її літак. Не чекатиме холодного прощання. Тихо зникне з його життя, так само, як і з’явилася. Головне, що вагітна. У цьому впевнена на сто відсотків. Промаху бути не може. Адже стільки сил докладено.

Здивуванню Єгора, який зранку на ліжку побачив пусту подушку поряд, не було меж. Що завгодно, очікував. Десятки разів уявляв їхнє прощання. Подяку за гарно проведений час. Останню романтичну ніч. Але щоб отак?..

Не довіряв до останнього. Швидко попрямував до її номеру.

Але покоївка уже прибирала кімнату після від’їзду відпочиваючої.

Інформації щодо анкетних даних мешканки того номеру у готелі йому принципово не дали. Єгор навіть сфотографувати її не встиг. Одне знав — вона Русалка…

Того ж дня полетів з курорту.

Як прибув в Україну — найперше зустрівся з братом.

— Досі я нічого подібного не відчував, — зізнався Макарові. — Вона якась особлива. Важко пояснити. Зовні наче звичайна, але коли познайомились ближче… Хоч вір, хоч ні, так добре мені ще не було. Хочу її знайти. Допоможи.

Макар, відкинувшись на спинку службового крісла, докурював сигарету й професійно, уважно, не перебиваючи, слухав брата.

— Давай її дані, — нарешті ліниво взявся за ручку. — Перекину поліціянтам, може, допоможуть.

— Які дані? — здивувався Єгор.

— Прізвище, ім’я, рік народження, — даючи зрозуміти, що брат забирає його дорогоцінний час, трохи нервово, підганяв Макар. — Місто, звідки приїхала… Все, що знаєш.

— Т-та не знаю я нічого, — раптом зніяковів Єгор.

— Тобто, — заокруглив здивовані очі Макар і загасив сигарету.

— Ні імені, ні прізвища, ні міста. Тільки, що точно з України, а ще… я називав її Русалкою…

— Браво, — задоволено відкинувся у кріслі Макар. — З такою кількістю інформації ти її точно знайдеш, навіть не сумнівайся, — широко посміхнувся.

— Але ж ти допоможеш? Що, як вона — моя доля? — заблагав Громов-молодший.

— Як ти собі це уявляєш? — по доброму насупив брови Макар.

— Ну-у, намалюємо фоторобот і все таке, — протяг Єгор.

— Що?! — знявся криком Макар і скочив з крісла, наче його ґедзь укусив. — Думаєш, мені тут на сході нічого робити, лише на твоїх кур… — прикусив язика, — фотороботи малювати? — вже тихіше закінчив. — Розплющ очі! — знов підвищив тон. — Навколо люди щодня гинуть, бо їх здають, підставляють, зраджують. Йде війна!!! А я шукатиму якусь… долю?! — скривився, наче гірке проковтнув. — Йди геть!!!

Єгор не сперечався. Суворий норов брата ще змалечку знав. Адже той у сім’ї практично за батька був. Піднявся з-за столу й мовчки вийшов з кабінету.

* * *

— Господи, куди в тебе стільки лізе? Наче з голодного краю прилетіла, — жартувала Злата, спостерігаючи, як Майя спустошує тарілку за тарілкою.

Вони зустрілися у невеличкому ресторанчику на набережній, аби пообідати й заодно погомоніти про поїздку в Домінікану.

Власова дзвінко розсміялася.

— Бачу, відпочинок вдався, — хитро примружила очі Захарова. — Розповідай.

— О-о, — закотила очі Майя. — Стільки років живу, а навіть у найсміливіших мріях не могла собі такого уявити, — оглядаючись, щоб хтось із знайомих не почув, прошепотіла подрузі. — Це був наче шалений марафон. Ми відривались від землі, летіли на безмежній швидкості до повної знемоги. Потім, мокрі й виснажені, відключалися, трохи спали й знову ставали на старт. Уявляєш?