Не обділений був і увагою слабої половини. Хоч з громадянською дружиною Олівією Туріною мешкали більше року — разом їх рідко можна побачити. Місця відпочинку й світських вечірок 33-річний Єгор, як правило, відвідував один. Офіційно одружуватися не поспішав. Дуже вже цінував свою свободу.

Та й на таких заходах у нього інші інтереси: якщо відпочинок — екстремальний спорт, якщо світська вечірка — щось корисне для роботи. Хіба що захід благодійний чи зовсім не пов'язаний з улюбленим заняттям, тоді можна й під руку з Олівією з’явитиcя. Нехай порадіє.

Проте на першому місці для Єгора була його родина: мама — Анастасія Марківна, і на десять років старший брат Макар. Батька практично не пам’ятає. Той загинув при виконанні службових обов’язків в Афганістані у 1987 році. Його фото в офіцерській формі — досі на видному місці вдома. Брат продовжив сімейну традицію — теж одягнув офіцерську форму. От тільки служить в органах безпеки. Єгор же про військове училище навіть чути не хотів. Його жилка — бізнес. І він з ним успішно справляється.

— Коли ви вже одружитеся? — переживала сива мати за синів, коли ті нарешті знайшли час і зібралися за родинним столом. Макар у цей нестабільний час якраз служив на сході країни, де тривав збройний конфлікт. Офіційно його називали АТО, але насправді йшла війна. Тому за старшу дитину материнське серце боліло більше.

— Одному сорок три, другому тридцять три роки. Що ви зі мною робите? Смерті моєї чекаєте? — бідкалася ненька.

— Не перебільшуй, мамо, — посміхнувся Єгор. — Я не одинокий, ти знаєш. А Макар уже був одружений…

— Ох, дитинко моя, — погладила старшого сина мати. — Дивлюся на тебе — й бачу твого батька Ігоря. За батьківщину, не роздумуючи, життя віддав. І ти себе не бережеш. Щодня по телевізору чую страшні новини зі сходу. Молюся, щоб Господь…

— Не перебільшуй, матусю, — лагідно посміхнувся Макар і поцілував материнську руку. Хоч з 2015 року він перебував на сході, але завжди знаходив можливість навідатися додому.

— Я все чекаю, коли тебе знову до Києва переведуть, — не вгавала Анастасія Марківна. — Тоді ж казали, що то не надовго. А от…

— Я там, де повинен бути, — різко обірвав Макар.

Не любив зайві розмови про те, що не обговорюється.

— Гаразд, — зітхнула мати. — Піду — солоденького принесу.

— Що у тебе нового? — змінив тему старший син, звернувшись до молодшого брата.

— Буденна рутина, — зітхнув Єгор. — Щойно вийде один номер журналу, як гонимося за темами для іншого. Й так без кінця. Наприкінці місяця лечу в Німеччину. Буде нова виставка автомобілів BMW. Треба зафіксувати, що у них нового. Далі — трохи відпочину, бо геть із сил вибився. До речі, готовий знову організувати гуманітарну допомогу нашим воїнам. Кажи, що потрібно, я з радістю.

— Заспокойся, ти й так останнім часом стільки всього у польовий шпиталь передаєш, що волонтери позаздрити можуть, — посміхнувся Макар.

— Краще б у цьому не було потреби, — задумано відповів Єгор.

— Може порозминаємо кістки? — раптом жваво запропонував Громов старший.

Обидва брати були володарями чорних поясів карате. У Єгора другий дан, у Макара — третій.

— Ти — старший, тому й спортивним класом вищий, — жартував Єгор.

Допоки мати поралася на кухні — хлопці на подвір’ї зійшлися у спарингу. Серце неньки тішилося. Адже брати люблять один одного. Хоч інтереси у них різні — завжди знаходять ту ізюминку, що їх об’єднує. Чого більшого може бажати старенька ненька. Хіба що внуків…

* * *

— Доброго ранку, Злато! Не розбудила? — дорогою на роботу зателефонувала подрузі Майя.

— Жартуєш? — почувся у слухавку дзвінкий сміх Захарової. — Я вже встигла своїх спиногризів з дому повідправляти, пробігтися, прийняти душ і мчу в туристичне агентство. Там усе горить.

– Є розмова.

— Кажи, сонечко, — зацікавилася Злата.

— Не телефонна.

— Навіть так? — заінтриговано Захарова. — Я буду в агентстві цілий день…

— Домовились. Підскочу ще до обіду, — рішуче повідомила Власова й натиснула кнопку завершення виклику. Не любила розмовляти за кермом. Тільки в екстрених випадках, коли вирішувала термінові питання.

На роботі швидко переглянула сьогоднішні ключові завдання, уточнила зустрічі й поїхала до Злати.

— Я дещо задумала. Потрібна твоя допомога, — якось нерішуче почала, коли залишилися з подругою наодинці.

— Ти ж мене знаєш, — розвела руками Захарова. — Все, що можу…

— Путівка на хороший курорт, — рішуче заявила.

– Їдеш з мамою? — обережно поцікавилася власниця агентства.

— Сама, — майже пошепки зізналася.

— Сама?! — аж скрикнула Злата. — Нарешті. Туреччина?

— Ти збожеволіла?! — підвищила тон Майя. — Там більше наших, як місцевих жителів. Кудись подалі й подорожче.

— Та-ак, подруго. А з цього моменту — докладніше, будь ласка, — відкинулася на спинку шкіряного крісла Злата. — Що ти задумала? Курортний роман?

Майя мовчала. Піднялася, підійшла до вікна й задивилась кудись у далечінь.

— Сподіваюсь, ти усвідомлюєш, що такі стосунки, як правило, закінчуються там, де й почалися? — сумно мовила Захарова. — Нащо тобі…

— Та чхала я на стосунки, — сердито обірвала її Майя. — Мені дитина потрібна. Все! Годі! Втомилася! Давай мені путівку на шикарний курорт, де сама виберу найкращого чоловіка, й завагітнію. Досі кожен мій вчинок лише правильним був. Прикладом для інших. Настав час скочити у водоспад. Відчуваю, що я на межі.

— Ну-у, на рахунок межі — це по Євиній лінії, — натякнула на гормональний фон і подругу-гінеколога Злата. — А я хіба що перший пункт зі всього переліченого можу виконати — організувати путівку. Далі…

— Далі буде потім, — знову присіла Майя й разом з подругою почала вивчати зображення на моніторі комп’ютера.

— Болгарія?

— Ні.

— Туреччина — ні, ти вже казала, — сама з собою говорила Злата. — Ну, якщо далеко — Шрі-Ланка, Мальдіви, Дубаї, Домінікана?

— Домінікана? — зацікавилася Майя. — Ніколи там не була. Давай подивимось щось пристойне.

— Там і непристойне коштує захмарно, — закотила очі Захарова. — Але, якщо вже ти вирішила зламати хребет самотності — обираємо краще з кращих — курорт Ла-Романа. Найелітніший на узбережжі.

— Підходить, — заявила Власова, переглянувши фото й прочитавши опис курорту.

— Ціна теж влаштовує? — не вгавала Злата.

— Все влаштовує, — твердо Майя. — Оформляй.

— Ну, щасти тобі, — обняла подругу Захарова. — Як приїдеш — одразу дай знати. Хочу все почути з перший вуст. Сподіваюсь, вас буде вже двоє, — хитро глянула на животик Майї.

— На більше я й не розраховую, — зітхнула Власова.

— О, Небо, що ти накоїла?! — за кілька днів, коли Майя була вже у повітрі, несамовито кричала на Злату Єва. — Ти збожеволіла?! Чому не відмовила її? Чому дала ту кляту путівку? Яка дитина не знати від кого? Та ще й іноземець. Носій чорт знає яких вірусів і хвороб. О, Боже!

— Не панікуй, — заспокоювала Захарова. — Це ж просто курортний роман.

— Курортний роман — це коли люди користуються контрацептивами і всілякими спеціальними штуками, аби не захворіти, а не дітей зачинають не знати від кого, — пом’якшала лікарка Євтухова. — Жахіття.

— А я вірю, що у Майї нарешті починається нове життя, — якось загадково відповіла Захарова. — Насичене подіями, яскраве, романтичне… От не знаю, чому, але відчуваю…

— Звичайно, віриш, — перекривила її подруга. — Щодня дивитися на щасливі обличчя і романтичні фото дорожезних віпкурортів. Я б теж вірила. Ти сядь на моє місце. Віритимеш в одні бацили.

— Майя поїхала у місця, де варто лише виключити голову… — наче й не почула Єву туристична агентка. — Щастя саме попливе у її руки.

— Дай-то, Боже, — як завжди, скептично відповіла Єва. — Але коли приїде — негайно до мене. Здати всі аналізи й перевіритися.

— Буде зроблено, — жартома відрапортувала Злата. — Як тільки прилетить — негайно пройде повну дезінфекцію.

Обидві подруги щиро розсміялися.

* * *

На курорті Майя була не вперше. Бачила і дорогі місця, й посередні. Але завжди відпочивала або в компанії з дівчатами, або з батьками. Приїхати сама ризикнула вперше.

Ще на батьківщині була така самовпевнена, рішуче налаштована на романтичні завоювання чоловічих сердець, та вже у літаку відчула тремтіння у колінах. На мить уявила, як самотньо виходить до басейну чи бару на пляжу, а там — на двадцять років молодші красуні з ідеальними тілами розгулюють. Замість купальників — одні ниточки, що майже нічого не прикривають. І мета у них та ж сама, що й у сорокарічної Майї. Від таких думок блискавична ідея палкого курортного роману розбивалась на друзки. На серце лягала тривога. Самотність гризла душу, доїдала розум.

«Але ж ти нічого не втрачаєш, — чувся звідкись внутрішній голос. — Ну не вийде завагітніти романтично — підеш на штучне запліднення. Головне, що вирішила стати мамою. Решта — дрібниці».

Це заспокоювало й налаштовувало на потрібну хвилю.

За кілька годин її очам відкрився справжній рай, захований у казковому лісі: шикарний готельний комплекс вражав своїми масштабами, прозорий, блакитний басейн, поряд лежаки під живими кокосовими пальмами, фантастичні, заповнені золотим білим піском пляжні зони… Безліч варіантів для розваг.

На хвильку навіть забула, навіщо приїхала. Відчула повну розслабленість. Немає настирних дзвінків, проблем, пожежі у вирішенні нагальних питань, ніхто не смикає. Натомість — спокій, море, сонце, екзотична краса… повітря п’янить таємничим ароматом, романтика, підступні флюїди…

Підсвідомо вибрала лежак у найвигіднішому місці біля басейну. Звідси видно майже всіх. Та й вона — як на долоні.