Мирослава дріботіла поруч зі своїм маленьким худеньким чоловіком, який із певною радістю нишком вивчав моє вбрання й тіло, що з нього вилазило.

Мені стало раптом дуже шкода її, і я вирішила, що більше так не одягатимуся. Стільки суму в людських очах я бачила дуже рідко. І до того ж, бідолашна Мирося не вживала жодних спроб для того, щоб хоч трішки здаватися привабливою. Її пляжні шорти сиділи жахливо й сильно кривили ноги, страшна майка робила її якоюсь безформною, а безбарвне біляве волосся було зібране в огидну «черепашку» на маківці, через що вона видавалася набагато старшою. І якась невдала косметика, і згорблені плечі…

— Ти така молоденька, як дівчинка, — кинула я не зовсім вдалий комплімент. Але у свої 28 років вона за певного ракурсу дійсно мала б молодший вигляд.

— Ну, звичайно… Не як хлопчик же…

А татусь тріумфував! Звичайно, після приборкання невдячного нащадка кому не приємно отримати бонус у вигляді добре вихованої старшенької? Про мене, ганьбисько й невігласа, просто забули.

Забули. Я мимоволі спіймала себе на тому, що вся увага на гримучі 100 % уже не може належати мені, й солодкий пролом усе-таки існує. Якомога швидше я повинна зробити Негарний Вчинок, щоб їх усіх від самого вигляду мого нудило й не хотілося б марнувати решток відпочинку на суперечки зі мною, заблуканою чорною вівцею. Яка ж я ідіотка, що сумувала з приводу їхнього приїзду! Я шукатиму свій Шанс, вони відпочиватимуть, і всім нам буде дуже весело.

Мирося посмутнішала ще більше, коли я скинула все те, що насмілилася назвати одягом, і у відвертому голозадому бікіні почала стрибати пляжем, відгонячи якусь комаху. Валентин цього разу несхвально дивився на мій купальник, а татусь дав собі корисний перепочинок і взагалі не дивився. Завжди б так.

Ми зайняли п’ять лежаків під тентом у «резервації», і єдиною розрадою була Марійка, яку відпустили разом зі мною весело бовтатися в хвилях. Дитина відразу перейнялася до мене симпатією, а я відчула глибоку вдячність за таку увагу, й ми тішилися одна одною та переповідали свої сни, мрії, невдачі й удачі (я була надзвичайно лаконічна). На запитання, чи люблю я кого-небудь, Адора відповіла коротким палким киванням. Чи тут він? Ствердно.

— Коли будемо йти, Марійко, я його тобі покажу.

Він тут? Він тут? Невже він тут? Він приїхав сюди через тебе? Ах, якби… і пірнула в хвилю, що саме наспіла.

Потім примчала Танька. Татусь хотів прогнати її бридливим жестом, як муху, але сестра, яка любила дітей, привітно посміхнулася їй і спитала: «Ти звідки, дитинко?»

Зіграли з Рудою партію в бридж, і вона помчала назад у альхенські простори.

Хвилин за 15 прийшли сам Альхен (поки сім’я купалася).

— Я бачу, їм не до тебе?

— Це ненадовго. Ну, і як тобі моя сестра?

— Я бачив її лише кілька секунд, коли ви виходили з ліфта, тому нічого сказати не можу. Щоправда, в неї на плечі родимка, міткою відьми називається, свідчить про надмірну пристрасність, або ж про цілковиту фригідність.

— Швидше, про останню. Досить яскраво виражено… Хі-хі…

Альхен знизав плечима:

— Побачимо. Вона така маленька…

— Онанізмом, скажеш, у дитинстві займалася?

— Не скажу.

— Чому?

— Тому, що розходження бачу. Скільки вона тут пробуде?

— Із чоловіком і дитиною.

— Скільки?

— Чотири тижні.

— Онде твій тато йде.

Я здригнулася, але не озирнулась.

— Сестра твоя з чоловіком, як я зрозумів, і з дитиною.

— Дуже добре. Я зроблю зараз Негарний Вчинок. Вони розлютяться на мене й перестануть звертати увагу.

Він посміхнувся:

— Не перестарайся.

Татусів поклик змусив мою кров завмерти в жилах. Я зробила ще один крок назустріч ворогові. Мирослава з неприхованим жахом споглядала напівоголений (як і в мене) зад атлетичного Альхена, котрий, посміхаючись мені та щось шепочучи, спокійно віддалявся назад за човнову станцію.

— Хто ця мерзенна людина? — запитала сестра в татуся.

— Abomination, — зненацька лаконічно відповів татусь, — чого він від тебе хотів? Я ж заборонив тобі навіть близько підходити до нього! Якою кретинкою потрібно бути, щоб не могти виконати навіть такі прості вимоги! А тепер іди геть!

І я пішла.

На краєчку пірсу мене спіймала Марійка:

— Чого це вони тебе так? Це через того чоловіка, про якого ти казала?

— Так, саме через нього.

— Ти, напевне, його й любиш?

— Його. А тато, твій дід, — ненавидить.

— Чому?

— Так уже склалося. Батьки завжди рано чи пізно стають на шляху в своїх дітей. Дідусь вважає його наймерзеннішим типом у Всесвіті й забороняє мені навіть дивитися на нього.

— Неправильно так робити. Мені, наприклад, твій друг дуже сподобався.

Я відчула приплив нечуваної материнської ніжності й укотре зачудувалась, яким це чином сестра примудрилася виростити таку розумну й дорослу дитину.

Вона була дуже незвичайною дівчинкою. Мала величезні круглі очі з якимось страхітливо мені знайомим виразом замріяності. Вона знала багато віршів і могла довго й вдумливо міркувати над якоюсь зовсім не дитячою проблемою.

Papah, як і обіцяли прогнози, заборонив мені грати в будь-що з Рудою. Знаючи, як близько я з нею товаришую, він із надзвичайним розумінням виголосив вирок щодо обмеження нашого спілкування до неможливого мінімуму. Тобто, поки є Мирослава з Марійкою, — спілкуватися з ними, а коли вони поїдуть… Стосовно ж Альхена була інша розмова. Я мимрила на своє виправдання, що він проходив повз мене, і я просто сказала йому «привіт». На мене накричали віддалік, перед убиральнею. Але я не засмутилася. Попереду мріли нові обрії.

Abend

Я була суцільним передчуттям. Короткий дотик невагомої долоні Долі. Я ішла з прозеленню маяка, що пульсувала на моїй щоці, й ще ніколи мій телепатичний зв’язок із Маслиновим Бісом не був такий міцним. Зміни й спокуси лоскотали ніздрі.

Моє сімейство вийшло за межі малого маякового дворика, звернуло у високу траву до Великої гойдалки й вузькою кам’янистою стежкою продефілювало до маленького напівзруйнованого будиночка, де 20 років тому жив колись мій тато. Тепер там стояли дві лави й столик, просто перед обваленою верандою. Крізь сітку огорожі димчастою синявою проступало вечірнє море, й над стрімким урвищем схилявся покручений вітром ялівець. Трохи нижче, крізь густі зарості вела стежка до римських терм, які розкопали тут кілька років тому. А ще нижче була охайна будівля радіомаяка й за нею — плавний вигин автомобільної дороги, павукоподібні ворота й перевернутий якір. Якщо звернути праворуч, до моря — там буде Капітанський місток.

Поки сестра діловито шаруділа пакунками, викладаючи на столик заяложені ковбаску, сир і шинку, я відкинулась на спинку лави й слухала голос долі, який крізь листя шепотів мені щось. Поквапливо, поплутано, зі стривоженими придихами, торкаючись невагомими перстами до моїх щік. Якоїсь миті мені починало здаватися, що крізь ці вечірні тихі шерехи проступають чиїсь солодкі погуки: «Адоро!…Адоро!…Адоро!».

Я починала вовтузитись, намагаючись вгадати, чий це може бути голос, але тут усе грайливо замовкало і я знову залишалася наодинці з цим глибоким зоряним небом, що висіло так страхітливо низько й начебто ніжно лоскотало мерехтінням своїх соковитих зір. Я хотіла сказати своїй рідні, як це прекрасно — дивитися на індигове небо крізь чорні, мов туш, візерунки ялівцевих гілок. Але захоплені якоюсь іншою, побутовою бесідою, вони лише дратівливо відмахнулися.

— У-х-х-х! — сказав мені зелений промінь, діловито прокочуючись сплетінням гілок. Адоро!…Адоро!…Адоро!

Я намацала під лавою майже порожню пляшку з хересом. Пововтузилась із корком, надпила трохи просто з горлечка. Фантастика! На мене взагалі ніхто не звертав уваги. Потім я вирішила поласувати арахісом і заразом прихопила зі столика татусів стаканчик із джином. Він на півслові кинув на мене спопеляючий погляд, а я буркнула: «Тільки понюхаю». Гіркий жар спочатку шокував мене, обпік горлянку. Потім настало блаженне заспокоєння і я отямилась та потяглася ще по арахіс. Татусь ляпнув по руці й сказав, що це моя остання порція. Я знизала плечима й подалася кудись у кущі, шукати більш товариську компанію.

Мені вслід не озвалися й словом. Довго блукати не довелося. Зінка зі своїми двірськими подружками сиділа біля Великої гойдалки. Своєю дорослою похмурою тінню я трохи налякала їх, але коли вони в світлі тьмяної лампочки за складом ГСМ упізнали добру Адору, миттю шанобливо розступилися, простягаючи мені білу цигарку «Прима» разом із пом'ятою порожньою коробочкою. Я буркнула щось схвальне й сіла навпочіпки, так, щоб цілком сховатися в кущах від можливих ворогів.

— Будеш курити? Ми в татка поцупили. Ти що, бухала? Вино? Не вино? То будеш курити? — швидкий монолог Зінчиної подружки долітав до мене начебто здаля.

Я, загалом, ніколи раніше не курила, але це ж була ніч спокус, і мене запекло тягло на щось новеньке й заборонене.

Цигарка була добряче пожмакана, й до того ж, трішки промокла. Діти перевели цілу коробку сірників, намагаючись запалити той огидний виріб тютюнової промисловості. Я десь чула, що прикурювати потрібно, затискаючи сигарету в зубах, і всмоктуючи повітря крізь неї, потім затягтися й видихнути. Я покачала по роті ледь відчутний гіркий дим, випустила його сірою хмариною і зрозуміла, що зовсім доросла. Це було прекрасне, терпке почуття. Потім я передала цигарку Зінці. Вона хвацько затисла її між великим і вказівним пальцями, всмоктала дим і, не затягаючись, випустила його в небо. Потім була черга десятирічної Катьки та її семирічної сестри Надьки.

Трохи згодом я принесла дітям склянку мадери, й користуючись розслабленою атмосферою в батьківському колі, прихопила ще арахісу. Татусь був веселий і розповідав про виробництво вина в Греції, причому, зважаючи на обличчя найтверезішого з усіх Валентина, робив це вже мало не вп’яте. Мирослава чи то спала, чи просто балділа на плечі в свого чоловіка. Він хотів поцілувати її, але татусь хрипко й мерзенно засміявся та крекнув щось про «ще не вечір». І від цього голосу, від тріскучого сміху по моєму тілі пробіг неприємний дрож. Я встала й вийшла в темряву, пересуваючись наосліп, і отримала нове зелене «Ух-х-х-!» у обличчя перш ніж вийшла на маякову дорогу. Діти прийняли дарунки з шанобливою стриманістю. Потім розібрали з моєї спітнілої долоні весь арахіс та забралися кудись у своїх справах. А я походила трохи пустельною асфальтованою доріжкою, що крутим зиґзаґом зривалася вниз до павукоподібних воріт, намагаючись знову налаштуватися на хвилю того солодкого голосу, що кликав мене звідкілясь із хащі. Але панувала тиша.