Ада Самарка - Смак заборони

— Круто, — сказала я заздро.

— А взагалі, — в запалі провадив розпусник, — я, здається, перепробував усе, що тільки може існувати в природі з ґалузі сексу й еротики. Світ цих знань такий великий… Одна моя подруга, ймовірно, ти її вже й бачила, але… Ні, не буду називати тобі її імені, це не так важливо, і… — «Орися» — похмуро подумала я, згадуючи вакханалію минулого року, — … задля приколу встромила собі туди шоколадний батончик, і поступово вичавлювала його, а я кусав.

— Ух, ти…

— Дуже смачно було…

— Не сумніваюся, — із цього моменту в моїх онаністичних сесіях з’явилася нова мізансцена. Втім, сприйнятливий мозок із задоволенням переварив цю інформацію та запропонував свій власний варіант:

— А ти знаєш такі льодяники «Чупа-Чупс», «кругла радість» називаються?

— То ви ними…

— Так, саме ними! — і потім, ледь спокійніше, — знаєш, із подругою дуже любимо їх отак… е-е-е… Їсти. Уявляєш, обмажеш там усе навколо як слід і потім злизуєш. А на її день народження я мрію купити таку машинку, куди вставляєш чупа-чупсину й вона там крутиться. Прикинь, скільки радості буде?

— Ух, ти… — схоже, я його таки дістала. — Зважаючи на твої збуджені інтонації і те, як очі блищать, — це було вкрай еротично. Варто спробувати якось.

— Виходить, обмін досвідом у нас із тобою можливий.

Він посміхнувся, мов повний місяць.

— А мені взагалі дуже подобається з тобою розмовляти, — сказала я.

— Ну, то які проблеми, дівчинко моя? Дивися, ось він я, тут, для тебе.

— О’кей. А тепер мені час іти купатися.

На морі розігралася невеличка хитавиця.

Було весело (якщо не зважати на забите місце від наближення до пірсу).

Я перекинула через плече свого мокрого розтягнутого купальника, мов нагай, та йшла з роздягальні повз їхнє заборонне лігвище. Танька йшла поруч зі мною. Вона ніколи не переодягалася після купання, але ми були зайняті якоюсь бесідою, і вона в кабінці тримала мій рушник. Зненацька монстр схопив її за руку, саме коли я старанно ігнорувала його, проходячи. Прошепотів щось, і вона втекла без мене до червоного поруччя. Я завмерла в нерішучості. Альхен зняв окуляри, звівся на ліктях і якось дуже дивно глянув на мене. Я позадкувала в бік Тані. Він тихо, але впевнено сказав: «Стій, зачекай».

І ось я стояла перед ним, точніше, над ним, вкриваючи його своєю тінню з нагаєм-купальником, з якого капало й текло з плеча на поперек. Я уявлення не мала, що він тут задумав.

— Ти хіба не хочеш мене поцілувати?

— Хочу, — я з легкістю сновиди хитнулася вперед і вниз.

Його тіло навкруг мого тіла — і цілий світ розлетівся на друзки. Спритна, натренована сухість. Пам’ятаю, як гублячи купальник і рушник, я щось простогнала. Пал його грудей, запах його шкіри, сила й прудка м’якість його рук.

Це неможливо ні з чим порівняти.

Коли пальці виявилися занадто близько до бічного входу в труси, я, мліючи, непритомніючи, знайшла в собі сили для розпачливого ривка, відсапуючись, витерлася тильним боком зап’ястя і прошепотіла:

— Basta! Годі, Гепарде, досить…

І, не обертаючись, рвонула геть від Диявола, а Танька за хвилину принесла мені рушник і купальник.

Картярська гра. Акт третій.

— Ну, розкажи про свого хлопчика.

— Якщо відверто, саме з ним мені й не подобається.

— І ніколи не сподобається. Мерзотнішого за цих підлітків і бути нічого не може. Хіба що діди столітні… Та й то не завжди.

— У мене ще є гуру. Йому 34 роки, — придумала я нового персонажа.

— О, це вже набагато краще. Просто чудово. Вік — це практика. Ти, виходить, сказала 34?

— Так, — «на жаль… На жаль… я не знаю, де мені його шукати…».

Зінка надійшла та почастувала цукерками. Проходячи повз Створіння, Віру, якихось свіжих дам і Альхена, який вочевидь розбещував їх, я, ніби нічого й не сталося, кинула йому один льодяник. Він спіймав його, практично не повертаючи голови.

— Твоє здоров’я!

Я зітхнула й посміхнулася.

Під зацікавлені погляди готових до збочень отроковиць він укинув мій подарунок собі до рота.

Уже краще б це була я…

«Дивно, що зіткнення двох закоханих вуст є передостанній щабель можливого зближення. Це переглянутий і позначений банком вексель для видачі повної суми. Таке значення любовного поцілунку між двома статями».

А. Фет. Про поцілунок.

Мабуть, єдиний захід, здійснений разом із татусем, але без бажання опору, а навпаки, з бурхливим захватом, — це щотижнева поїздка в Ялту по харчі. Раніше пригоди починалися з палуби катера для прогулянок і скелі, що звисла над причалом укупі з «Ластівчиним гніздом». Потім, у епоху економічної кризи, коли катери скасували, був курний автобус, який небезпечно хилився на крутих гірських поворотах, але захват завжди залишався незмінним.

Цього разу подорож мала справді стати особливою — у Цехоцьких з’явилося авто, і без будь-якої окремої плати вони погодилися брати нас із собою раз на тиждень, щоб зробити необхідні покупки.

Зінка з нетерпінням пританцьовувала біля дверей, розглядаючи в дзеркалі своє відображення в смугастій майці й білих шортах із золотими якорями. Вона готувалася до поїздки цілий ранок, як і я.

Поки татусь збирав банки й кульки, а ми сиділи в хазяйській вітальні та фарбували нігті, Зінка сама запитала мене про цього самого йога.

Я флегматично посміхнулася, дмучи на густий фіолетовий лак.

— Ти знаєш цю Оксанку, ну, білявку, подружку йога?

— Угу, — вона тягнеться до блюдечка з арахісом, намагаючись не попсувати нігті.

— Так вона не тільки його коханка, але й…

— М-м?

— Ти що, не знала, що він її трахає? І взагалі, він, виявляється, набагато розпусніший, ніж ми з тобою можемо собі уявити.

— Га? — вона натоптує рота арахісом. Лушпайка таки прилипла до нігтя.

— Він запхав їй туди кульку якусь, і вона з тим весь час тепер ходить.

Вираз суто дитячого жаху, що граничив із відразою, спотворив її обличчя.

— Діти-и-и-и! Зіної Поїхали-и-и-и! — загукала з ґанку Галина Цехоцька.

У Ялті було весело, гомінко, спекотно й хороше. Ми з татусем вийшли біля готелю «Ореанда» й подалися в своїх справах. Домовилися зустрітись біля базару, за дві години.

Nach Mittag

Поки татусь, стомлений після Ялти, спав, ми готувалися до нової авантюри. Лампочка в моєму мозку спалахнула й закліпала цим хвилюючим: «Час, уже часі».

Я цілувалася з Гепардом…

— Значить, так, — я зробила серйозне обличчя й нависла над Зінкою, що жувала арахіс, — ми зараз з’являємося на пляж і нахабно йдемо. Завдання зрозуміле?

Дівчисько енергійно закивало. Вся моя велика антигепардівська партизанська війна була для неї захопливою грою. Довгоочікувані зміни в її відсіченому від благ цивілізації провінційному житті.

По обіді я провела з нею вступну бесіду, у стислій і сухій формі передала зміст майбутньої операції. Німфетки на пляжі. Приходимо, купаємося, викликаємо приплив крові до відповідних частин тіла в декого — і йдемо собі геть. Альхен її, загалом, дико не любив і казав, що в неї ноги, як держаки від сокири, й зовсім нема талії, але… Це все умовності.

— Виходить, просто нехай позирить на нас, а ми будемо його ігнорувати.

Зіні ця ідея дуже припала до смаку, ми намазали губи однаковою помадою, причепурились і рушили на пляж.

Побачили зовсім самотнього Альхена, і, не вітаючись, підозріло близько пройшли повз нього, покидали свої речі на сусідній лежак і подалися купатись. Спершу поводилися манірно й відносно тихо, але потім, під натиском хвиль, забули про все і впереміш із водоростями викотилися на пляж, обіймаючись із медузами, гикаючи та заливаючись хихотінням.

Альхен із цікавістю поглядав на нас обох, а ми ігнорували його, точнісінько так, як того хотів татусь, волаючи до мого сумління, коли я качала права з приводу волі й підтентів’я. А ми зіграли дві партії в «дурня», потім сушили волосся, раз у раз повертаючи голови, щоб мовчки багатозначно підморгнути одна одній.

Навіть не глянули на мерзотника, що нічогісінько не розумів і був заінтригований не менше за мене, взялись за руки та вийшли з пляжу.

Додому повернулись якраз тоді, коли татусь, іще настільки сонний, щоб не придивитися до нашого поплутаного вологого волосся й хитрих облич, виходив із кімнати в кухню щоб заварити чай.

Залишається додати, що день для мене завершився на дуже оптимістичній ноті й що я виявила у ванній, на найвищій полиці, майже повний флакон парфумів «Каїр» з дивовижно нудотним ароматом. Але з огляду на мою абсолютну невкомплектованість у плані парфюмерно-косметичних засобів, дана знахідка могла неабияк стати в пригоді, якби дійшло до серйозніших рандеву.

Із хрестоподібними відбитками простирадла на своїй червоній запаленій шкірі, я пленталася за татусем униз тінявою алеєю санаторного парку. Ми були заклопотані неприємною розмовою про прибуття сестри, яке вже наближалося.

Сестра. Похмуре майбутнє. Ось тоді-то пристрасті точно закрутяться в блискучу пружину. Необережно натиснеш — і відлетиш знавіснілим чортиком аж до самого Києва. Вони приїдуть за три дні на нестерпні чотири тижні. І батько — о Боже! — сказав, що спробує вселити в мене деякі moral principles, аби замислилася над тим, над чим раніше воліла не замислюватися. Що він не на жарт стурбований моїм вихованням і відсутністю будь-яких корисних зацікавлень (мої безглузді цидулки не бралися до уваги), що я перетворилася на звичайного, позбавленого всіляких амбіцій підлітка, до того ж, неохайного, забудькуватого й неосвіченого. І йому десь навіть соромно перед блискучою старшою сестрою — яка робить гідну заздрощів кар’єру в одному з іноземних банків, виховує чудову семирічну дочку (і чоловіка). А ось із молодшенькою попри закладений потенціал ні дідька не вийшло.