Після обіду Берар приліг, спершись спиною на дерево, і задрімав. Азер закурив трубку і побрів у іншу частину саду з тією ж метою. Стівен зі шматку твердого дерева вирізав реалістичну фігурку чоловіка для Грегуара.

Для всіх друга половина дня тягнулася довго та нудно. Вони знов перемістилися у човен, і Берар — після недовгого керування Стівена — знову став на кормі. Стало ще спекотніше, і дами енергійно обмахувались віялами. Похмура мадам Берар у щільному офіційному вбранні сиділа у носовій частині човна, наче прикраса нещасливого корабля, на котрий насувається льодовик або екваторіальний шторм. Стівену було спекотно і трохи зле від вина. Водяні сади викликали у нього відразу: їх буйна рослинність нагадувала йому родючість цвинтаря. У густих коричнюватих водах метушились пацюки, котрі рили нори в укріплених деревом берегах над вручну викопаними канавами. Під деревами над водою літали великі мухи і сідали на гнилі маківки капусти, спаржі та артишоків, котрі так і не зібрали через безтурботне марнотратство. Територія, яка вважалася осередком природної краси, насправді була місцем загнивання живого, котре уже неможливо врятувати від руйнації.

Мадам Азер, яка також потерпала від спеки й оціпеніння цього дня, не вдавалося втримати свою офіційну поставу. Внизу шиї — там, де вона трохи розстібнула комір, — шкіра почервоніла і до неї прилипла прядка волосся полуничного кольору. Одна нога вільно спиралася на ногу Стівена, а інша була десь під лавою. Берар повільно вів човен до місця призначення, і незначні коливання призводили до відчутного напруження між ними. Стівен не забирав своєї ноги, а мадам Азер було надто спекотно — або ж просто все одно, — щоб вона захотіла змінити положення. Він зустрівся з нею поглядом, і якийсь час вона просто дивилася на нього — без тієї ввічливої посмішки або запрошення до бесіди. Нарешті вона повільно повернула голову — мабуть, для оцінки виду навколо.

З води винирнула риба, але її не помітив навіть Грегуар — куди й ділася його енергійність. Течія ріки стала повільнішою після будівництва каналу, як пояснив Берар, тому човнам більше не потрібне було стерно — поштовху жердини тепер було достатньо для прямого ходу човна. Стівен уявив величезні заплави та болота, створені тут природою ще до того, як люди розділили ріку на канали та почали обробляти землю. Призначення ріки не дуже змінилося — вона все ще постачала воду для цього колообігу надмірного розкладання, для перегнивання живої матерії, котра перетворювала землю на липкий вологий грунт.

День досяг тієї позначки, коли спека повинна спадати, але затих навіть нещодавній легенький бриз, і нерухоме повітря згустилося, стало задушливим. Грегуар почав бризкати водою на Лізетту, а та відповіла йому ляпасом, і хлопець розплакався. Азер змінив Берара на кормі, і той тепер сидів, вкритий потом, біля своєї дружини. Зрештою, навіть він замовк.

Стівен намагався відволіктися він гнилизни навколо ріки. Нога мадам Азер спиралася на його ногу все сильніше, поки повністю прихилилась до нього литкою. Тремтіння від легкого дотику перед цим дало заряд для складніших відчуттів, для бажання, більше схожого на жагу смерті.

Усіх їх, думав він, забере ця земля: язик Берара стане грудочками розсипчастого грунту, який будуть перетирати пальцями робітники у саду, а його нескінченне базікання затихне у спраглому корінні артишоків і капусти. Малий Грегуар та Лізетта стануть намулом на берегах, де копирсаються та розмножуються пацюки. А мадам Азер... Ізабель... навіть найніжніші частини її тіла, уявлені зараз Стівеном, не зможуть піднятися над жалюгідністю та недуховністю шляху, який закінчується у тягучій землі.

Здалеку вже виднівся майданчик їхньої висадки, і ставало потроху веселіше. Азер заговорив про сьогоднішню чудову прогулянку, і Берар відновив своє домінування над розмовою. За ті десять чи п’ятнадцять хвилин подорожі, які залишилися, він примудрився переписати історію цього дня, приписуючи захоплені враження від поїздки різним її учасникам. Він навіть запитував у них згоди — але перебивав їх, перш ніж вони мали змогу зруйнувати таку чудову розповідь своїми справжніми враженнями.

Мадам Азер почала виходити зі свого трансу. Вона з очевидною тривогою помітила положення своєї лівої ноги і сіла рівно. Грегуар водив у воді скляною банкою, намагаючись упіймати рибу.

Висадившись та подякувавши Берарам за їх доброту, Стівен навантажився кошиками, килимками та парасолями і повільно пішов на бульвар Гангу. Він з полегшенням залишив свій вантаж у холі для Маргарити та піднявся нагору до своєї кімнати. Там він позбувся офіційного коміра, який, як він думав, очікували на ньому побачити, і попрямував до маленької ванної кімнати у кінці коридору, котра колись належала служниці. Наповнивши ванну прохолодною водою, він з головою в неї занурився, щоб остудити навіть коріння волосся. Повернувшись до кімнати, він загорнувся у рушник, узяв колоду карт і почав розкладати на столі пасьянс. Послідовність розкладання карт він перейняв у друга свого дідуся — марновірного старого, який заробляв на життя тим, що ворожив на ярмарках. У дитинстві Стівен захоплювався старим і його іграми, і навіть після стількох років на самоті він часто подумки повертався у ті часи. Якщо бубнова дама у лівій частині з’явиться раніше за трефового валета у правій, то мадам Азер... Він тасував та пересував карти, напівжартома всміхаючись сам до себе.

Потім Стівен узяв книгу і влігся на ліжку — вечерю подаватимуть не раніше, ніж за годину. Дзвонили церковні дзвони, а у саду знову заспівали птахи. Під ці звуки він задрімав, і йому знов наснився сон, схожий на той, що переслідував його усе життя: він намагається допомогти вилетіти з кімнати пташці, котра несамовито б’ється об скло вікон. Несподівано кімната заповнюється шпаками, і вони літають однією великою зграєю, керуючись своїм інстинктом. Вони б’ються крилами об скло, кошлатять його волосся, а потім націлюють свої дзьоби на його обличчя.


Наступного дня Стівен отримав телеграму з Лондона, де зазначалося, що він має повертатися одразу ж після завершення справи. У відповіді він додатково просив ще місяць для вивчення деталей і особливостей виробництва у Ам’єні, ще й Азер обіцяв познайомити його з іншими власниками фабрик. Крім того, йому ще потрібно зібрати інформацію про стан фінансів Азера для доповіді своєму роботодавцю про рентабельність майбутніх інвестицій. Надсилаючи відповідь того вечора, Стівен запанікував, що йому доведеться повернутися до Англії раніше, ніж він дасть раду зі своїми почуттями, котрі ще трохи — і захоплять його повністю. Під час вечері у тьмяно освітленій їдальні він спостерігав за мадам Азер. Вона подавала вечерю родині та гостям — кузенам Азера. Стівен із розпачем розглядав риси її обличчя, завитки волосся, впевненість рухів. Він не міг далі дозволяти собі лише пасивно зачаровуватися.

Наступного дня на роботі він дізнався, що страйк фарбарів загрожує поширитися і на інші текстильні фабрики, а це може призвести до повного зупинення виробництва. Під час обіду Меро зустрівся з робітниками і у своїй промові запропонував забезпечити одягом та їжею колег із інших підрозділів галузі. Але зауважив, що для них страйк не матиме жодного сенсу.

— У вас є сім’ї та життя, і ви повинні взяти це до уваги, — говорив Меро. — Я певен, що довгострокове майбутнє цієї галузі за об’єднанням усіх процесів разом, і єдина організація буде представляти інтереси усіх робітників. Але на сьогодні ми маємо миритися з тим порядком, який існує. Зараз, коли нам загрожують іноземні конкуренти, не час для марних дій.

Промова Меро була, як завжди, обачною. Він однаково не довіряв ні запальним лідерам страйку, ні власникам. Але перш ніж він завершив свою промову логічними висновками, на вулиці за дверима зчинився галас. Вони раптово розчинилися, впускаючи кількох молодиків, які розмахували прапорами і викрикували гасла. Меро зі свого помосту закликав усіх до порядку, коли близько півдюжини поліцейських, деякі в розтріпаних мундирах, ввалилися до приміщення і, зав’язавши сутичку, намагалися виштовхати демонстрантів геть. Багато хто із жінок, які стояли ближче до дверей, стурбовано позадкували, коли присутні почали обмінюватися ударами.

Люсьєн Лебрен, який був одним із перших, хто увірвався до приміщення, стояв тепер на помості поряд із незадоволеним Меро. Щирі блакитні очі і хвилясте каштанове волосся робили хлопця дуже привабливим, і це частково компенсувало недовіру робочих до його юного віку. Він, посилаючись на братерські стосунки, запитав у Меро дозволу звернутися до робітників, і той поступився місцем.

Люсьєн жалісливо описав труднощі сімей страйкарів, а також нестерпні умови роботи, котрі змусили робітників платися до крайніх заходів. Він розповів про бідність та експлуатацію по всій долині Пікардії, що стало причиною численної міграції робітників з долини річки Сомма у такі міста, як Ам’єн та Лілль, у марних пошуках роботи.

— Я благаю вас підтримати моїх людей, — сказав він. — Ми маємо триматися разом, інакше ми не вистоємо. Ми повинні думати про наших дружин та дітей. Я прошу вас хоча би підписати цю декларацію на знак підтримки своїх колег-робітників, — тут він витяг аркуш зі ста або й більшою кількістю підписів.

— Щодо дружин, — пролунав голос із середини кімнати, — то ми усі знаємо, що про тебе говорять, юначе!

Приміщенням прокотився рев непристойного схвалення. Стівен відчув, як напружились його нерви та прискорилося серцебиття.

— Про що ви таке кажете? — закричав Люсьєн.

— Під присягою я б це не повторив, але, думаю, ти знаєш, про що я.

Люсьєн стрибнув униз з помосту, щоб знайти свого обвинувача. Він шалено розпихав натовп плечима.

— Іще одне, — продовжував той же голос, — нам тут не потрібен англійський шпигун, який приходить на наші збори і їсть із нами за одним столом!