— Сподіваюся, що стосовно мого брата вас ввели в оману. На мою думку, у розчаруванні містера Морланда він не відіграв вагомої ролі. Я вважаю одруження Фредеріка з міс Торп неможливим. Гадаю, стосовно цього вам надали невірні відомості. Я дуже співчуваю містерові Морланду — мені шкода, що в людини, яку ви любите, таке нещастя. Але в усій цій історії мене найбільше здивувало б, якби Фредерік і справді з нею одружився.

— Втім це правда. Прочитайте листа Джеймса. О, ні, там є одна фраза… — вона почервоніла, згадавши останній рядок листа.

— Чи не могли б ви, якщо це вас не обтяжить, прочитати те місце, що стосується Фредеріка?

— Ні, читайте самі, — вигукнула Кетрін, трошки подумавши. — Сама не знаю, що це спало мені на думку (вона знову почервоніла, згадавши, чому вона почервоніла спочатку), Джеймс лише хоче дати мені добру пораду.

Генрі з готовністю взяв листа і, дуже уважно його прочитавши, повернув зі словами:

— Ну що ж, якщо це так, я можу тільки висловити свій жаль. Фредерік буде не першим чоловіком, який вибрав собі дружину не так розумно, як сподівалися на це його рідні. Я не заздрю його становищу і як закоханого, і як сина.

Кетрін передала листа міс Тілні, і та теж його прочитала; і, також висловивши здивування й занепокоєння, Елінор почала розпитувати про рідних і достатки міс Торп.

— Її мати — чудова жінка, — була відповідь Кетрін.

— А ким був її батько?

— Здається, стряпчим. Вони живуть у Патні.

— Їхня родина заможна?

— Ні, не дуже. Не думаю, що в Ізабелли взагалі є якісь статки; але для вашої родини це не має значення. У вашого батька такі вільні погляди! На днях він мені сказав, що дорожить грошима лише тому, що вони допомагають йому сприяти щастю його дітей.

Брат і сестра перезирнулися.

— Але, — сказала Елінор, трохи помовчавши, — чи допоможуть гроші сприяти щастю Фредеріка, який одружиться з такою дівчиною? Вона має бути досить легковажною, — інакше вона не обійшлася б так з вашим братом. Яка дивна сліпота з боку Фредеріка! Дівчина на його очах розриває заручини з одним чоловіком, щоб одразу ж одружитися з іншим! Хіба це тебе не дивує, Генрі? І це Фредерік, який так високо цінував своє серце, що не знаходив жінки, вартої його кохання!

— Ця обставина і є найгіршою однакою. Згадуючи, що він казав колись, я розумію, що нічого не зможу тут зробити. Більше того, я занадто високої думки про передбачливість міс Торп, щоб думати, нібито вона розстанеться з одним джентльменом, не закріпивши за собою іншого. З Фредеріком справді все скінчено! Він пропав — годі намагатися щось йому втовкмачити. Елінор, приготуйся прийняти невістку, від якої ти будеш у захопленні. Відверту, щиру, нехитру, нелукаву, з простими, але сильними почуттями, яка ніколи нічого не приховує й терпіти не може лицемірства.

— Такій невістці, Генрі, я була б дуже рада, — сказала Елінор посміхаючись.

— Але, може, — зазначила Кетрін, — хоча вона й обійшлася так погано з нашою родиною, стосовно вашої вона поведеться краще? Тепер, коли вона знайшла людину, яка їй до вподоби, вона зможе виявити постійність.

— Вона, певно, й справді її виявить, — відповів Генрі. — Їй, очевидно, доведеться бути дуже постійною, якщо тільки на її дорозі не з’явиться якийсь баронет. Для Фредеріка це єдина надія. Слід було б подивитися в батській газеті список тих, хто приїхав.

— То ви гадаєте, що вона керується одним лише розрахунком? Слово честі, чимось це справді можна підтвердити. Я не можу забути про її розчарування, коли вона дізналася про наміри мого батька. Ще ніколи в житті мені не доводилось так розчаровуватися з приводу чийогось характеру.

— Незважаючи на велику різноманітність характерів ваших знайомих, які ви вивчили?

— Я відчула вельми великі розчарування й утрату; а щодо бідолашного Джеймса, то він, мабуть, навряд чи колись зможе отямитися від такого потрясіння.

— Ваш брат, звичайно, зараз заслуговує всілякого співчуття; однак, уявляючи собі його лихо, ми не можемо недооцінювати вашого. Мабуть, вам здається, що, втративши Ізабеллу, ви втратили половинку своєї душі і що у вашому серці виникла порожнеча, яку неможливо нічим заповнити. Світське товариство стало для вас нудним, а щодо розваг, які ви з нею з втіхою ділили в Баті, то сама думка про них викликає у вас відразу. Тепер ви, наприклад, нізащо у світі не підете на бал. Ви відчуваєте, що у вас більше немає друзів, з якими ви могли б вільно ділитися думками, на чию увагу ви могли б покластися, чию пораду дістати в разі якихось труднощів. Адже ви це відчуваєте?

— Ні, — сказала Кетрін, кілька хвилин подумавши, — не відчуваю. Мабуть, це погано? Правду кажучи, хоча мені й боляче, хоча я й засмучена тим, що не зможу більше її любити, що я ніколи не одержу від неї листа, мабуть, ніколи її не побачу, я себе не відчуваю такою нещасною, як можна було від себе сподіватися.

— Ви, як завжди, відчуваєте те, що робить найбільшу честь людській природі. Такі почуття треба вивчати, щоб вони могли впізнавати самі себе.

З тієї чи іншої причини Кетрін відчула, що її настрій після цієї розмови помітно покращав. І вона вже не шкодувала про те, що її змусили проговоритися, хоча й усупереч її намірам, про подію, яка спричинила цю розмову.

Розділ XXVI

З цього часу стосунки капітана Тілні й міс Торп стали частою темою розмов між Генрі, Елінор і їх гостею. І Кетрін, трохи здивувавшись, дізналася, що її молоді друзі обоє вважають, що низький суспільний стан Ізабелли й відсутність у неї посагу можуть стати серйозною перешкодою її одруженню з їхнім братом. Їхнє переконання в тому, що вже тому генерал буде проти цього шлюбу, незалежно від характеру обраниці його сина, — примушувало Кетрін трохи тривожитися за своє майбутнє. Її суспільний стан був майже такий само низький, що й в Ізабелли, і вона була майже такою безпосажною, як і Ізабелла. І якщо навіть спадкоємцю всіх володінь Тілні бракувало власного багатства й величі, то що ж тоді було потрібно для одруження його молодшого брата? Знехтувати сумними наслідками цих роздумів можна було, тільки поклавшись на особливу прихильність генерала, що її пощастило завоювати від самого початку і яку вона помічала в усіх його словах і вчинках, — а також пам’ятаючи про його безкорисливість, яку він часто проголошував і яка схиляла її до думки, що його діти неправильно розуміють погляди батька.

Генрі та Елінор, однак, були настільки впевнені, що в їхнього брата забракне сміливості просити особисто в їхнього батька згоди, і так наполегливо запевняли її, що приїзд Фредеріка до Нортенґера зараз менш імовірний, ніж будь-коли раніше, що Кетрін дозволила собі заспокоїтися стосовно необхідності свого завчасного від’їзду. Але оскільки неможливо було припустити, що, звертаючись до батька, капітан Тілні дасть справедливу характеристику Ізабелли, їй здалося цілком доречним, щоб Генрі сам розповів батькові всю історію їхніх стосунків, давши генералові можливість спокійно й безсторонньо обдумати й підготувати заперечення, засновані на більш справедливих підставах, ніж суспільна нерівність. Вона запропонувала це зробити містерові Тілні, але він чомусь не підхопив цю думку з тією готовністю, якої вона очікувала.

— Ні, — сказав він, — у батька рука й так досить важка. Фредеріку краще самому зізнатись у своїй нерозсудливості, і батькові не слід знати про неї заздалегідь.

— Але він розповість вашому батькові лише про половину всіх обставин.

— Досить і чверті.

Минуло два дні, а від капітана Тілні не було ніяких звісток. Його брат і сестра не знали, що й думати. Іноді їм здавалося, що його мовчанка є природним наслідком гаданих заручин, іноді — що вона з ними несумісна. Тим часом генерал, хоча і висловлював щоранку невдоволення з приводу відсутності листів від Фредеріка, насправді за нього не тривожився. Його увага була більше зосереджена на тому, щоб міс Морланд перебування в Нортенґері здалося якнайприємнішим. Він часто висловлював своє занепокоєння з цього приводу, побоювався, що їй набридне одноманітність товариства й проводження часу, шкодував про від’їзд леді Фрезерс, говорив іноді про великий званий обід, а раз чи двічі навіть починав лічити молодих людей, які мешкали неподалік і брали участь у танцях. Але стояв мертвий сезон — ні дичини, ні полювання, — і до того ж леді Фрезерс була відсутня. І зрештою вийшло так, що одного ранку він повідомив Генрі про свій намір приїхати всім гуртом до нього в гості до Вудстона, коли він поїде туди наступного разу, щоб посмакувати там у нього відбивними з баранини. Генрі сподобалася ця пропозиція, а Кетрін була в захваті від неї.

— Коли ж, сер, можна сподіватись, що ви зробите мені цю приємність? Мені треба бути у Вудстоні в понеділок, щоб відвідати збори парафіян, і, напевне, там доведеться затриматися на два чи три дні.

— Що ж, гаразд, тоді ми скористаємось нагодою в якийсь із цих днів. Немає потреби домовлятися заздалегідь. Тобі нема чого змінювати свої плани. Нам цілком вистачить того, що буде в тебе в домі. Наважуся сказати від імені молодих леді, що за твій холостяцький стіл на тебе не образяться. Давай подумаємо. У понеділок у тебе справи, отже, ми не приїдемо. У вівторок є справи у мене: приїде мій землемір з Брокхема, а потім мені обов’язково треба бути в клубі. Я не зможу дивитися в очі знайомим, якщо цього не зроблю, — те, що я перебуваю тут, відомо, — і моя відсутність буде надто помітна. А я взяв собі за правило, міс Морланд, ніколи не кривдити сусідів, якщо цьому можна запобігти, трохи пожертвувавши свого часу й уваги. Вони люди дуже гідні. Двічі на рік їм у Нортенґері підсмажують половину оленя, і, коли в мене є час, я з ними обідаю. Отже, вівторок відпадає. Але в середу, Генрі, гадаю, ти можеш нас очікувати. Ми приїдемо раніше, щоб устигнути роззирнутися. Щоб дістатися до Вудстона, на мою думку, нам буде потрібно дві й три чверті години. І якщо ми сядемо в екіпаж о десятій годині, за чверть на першу можеш нас чекати.