Фанні відвернулася; їй було шкода, що він таки сказав ці слова. Вона охоче вірила, що в ньому може бути більше доброго, ніж їй здавалося спершу. Вона вже починала відчувати, що, може, він зовсім непогана людина; але їй він не підходить і не підійде ніколи, і не слід йому про це думати.

Він збагнув, що про Еврінгем сказано вже досить і не завадило б поговорити про щось інше; тому він перевів розмову на Менсфілд. Він не міг би обрати кращої теми, ніж ця, що одразу прикувала до нього і увагу, і погляд Фанні. Це була для неї справжня милість — слухати і говорити про Менсфілд. Тепер, у такій довгій розлуці з усіма, хто його знав, вона слухала Кроуфорда, мов справжнього друга, і в нестримному виливі почуттів розхвалювала красоти і розкоші Менсфілду; а Кроуфорд, з пошаною відгукнувшись про його мешканців, потішив її серце шанобливими словами про світлий розум і доброту її дядечка та янгольську вдачу тітоньки.

Він і сам був закоханий у Менсфілд; так він і сказав; він сподівається, що проводитиме там багато, дуже багато часу, — там або по сусідству. Йому любо думати про прийдешні літо й осінь, що, проведені там, обіцяють бути найщасливішими в його житті; він відчуває, що так має бути; він твердо в цьому переконаний; ці літо й осінь не зрівняти з торішніми. Вони будуть такі ж веселі, так же багаті на події, — але за обставин незрівнянно прекрасніших, ніж торік.

— Менсфілд, Созертон, Торнтон-Лейсі, — продовжував він, — яке товариство збереться в цих будинках! А на Михайла, можливо, до них приєднається й четвертий — такий собі маленький мисливський будиночок по сусідству з усім, що нам дороге; адже щодо сумісного мешкання в Торнтон-Лейсі, що було дружньою пропозицією Едмунда Бертрама, я сподіваюся почути два заперечення проти цього плану — два прекрасні, чудові, найсправедливіші заперечення.

Тут Фанні мала подвійну причину змовчати, проте за мить пошкодувала, що не змусила себе зізнатись у розумінні хоча б половини сказаного і таким чином не спонукала його до подальшої розмови про його сестру та Едмунда. Їй слід навчитися про це говорити; і слабкість, що змушує її уникати цієї теми, скоро почне здаватися просто незбагненною.

Коли містер Прайс та його приятель оглянули все, що бажали чи на що їм вистачило часу, інші готові були повертатися; і по дорозі додому містер Кроуфорд таки примудрився нечутно для інших шепнути Фанні, що єдина мета його поїздки до Портсмута — це побачити її, що він приїхав на кілька днів лише через неї і заради неї, і тому, що не міг витримати розлуки. Фанні було прикро, справді дуже прикро це чути; і все ж таки, всупереч цьому і незважаючи на ще деякі слова, яких йому не слід було б говорити, вона подумала, що він явно змінився на краще від часів їхньої останньої зустрічі; він став набагато делікатнішим, уважнішим до почуттів інших людей, ніж був у Менсфілді; ніколи ще він не здавався їй таким приємним — чи то близьким до того, щоб бути приємним; у його поводженні з батьком не було нічого образливого, і до Сьюзен він виявляв особливо сердечну, дружню увагу. Він справді змінився на краще. Їй хотілося, щоб завтрашній день був уже позаду; краще б Кроуфорд приїхав лише на один день; проте зустріч була не такою жахливою, як вона очікувала, — так втішила її розмова про Менсфілд! Перш ніж вони розпрощалися, вона мала завдячувати йому ще однією радістю, причому не зовсім звичайною. Батько висловив надію, що містер Кроуфорд зробить йому честь, розділивши з ними трапезу; і тільки-но Фанні обійняв жах, що він погодиться, Кроуфорд сказав, що його вже запрошено на обід в інших знайомих. Він має запрошення і на сьогодні, й на завтра; в «Короні» він зустрів одних знайомих, яким неможливо відмовити; проте він матиме честь відвідати їх завтра, і так далі, і тому подібне. Так вони й розпрощалися, — і Фанні ладна була стрибати від щастя, що уникнула такої страшної небезпеки. Обідати з ним разом, — щоб він побачив усе їхнє убозтво! Ото був би справжній жах! Таланти Ребекки як куховарки та служниці, ненажерливість Бетсі, яка напихає до рота все, що бачить, — це нерідко псувало апетит навіть самій Фанні. Вона була розбірливою просто з природної делікатності; він — зі звички до розкошів та епікурейства.

Розділ сорок другий

Наступного дня, коли з'явився Кроуфорд, Прайси саме збиралися до церкви. Він не став їх затримувати, але охоче до них приєднався; його запросили піти з ними до Гаррісонської церкви, яку він і сам бажав відвідати; тож пішли вони усі разом.

Сьогодні родина постала перед ним у всій красі. Природа обдарувала їх щасливою зовнішністю, а кожна неділя змушувала їх умитись і по-святковому вдягтися. Неділя завжди давала Фанні цю радість; а ця неділя втішила її ще більше. Її бідна матуся сьогодні не виглядала такою вже недостойною сестрою леді Бертрам, як завжди. Це часто засмучувало Фанні до глибини душі; лишень подумати, які вони різні, лишень подумати, як обставини посилили відмінність між ними, таку незначну від природи, і що її матуся така ж гарна, як леді Бертрам, і на кілька років від неї молодша, а з виду завжди така бліда й змучена, така затуркана, неохайна та вбога. Але неділя перетворює її на вельми статечну й приємну місіс Прайс, що вирушає з дому в оточенні своїх чарівних діточок, аби хоч трохи перепочити від щоденних клопотів, і непокоїться хіба лише тоді, як хлопці почнуть бешкетувати чи коли поруч пройде Ребекка в капелюшку з квіткою.

У церкві вони змушені були розділитися, але містер Кроуфорд подбав про те, щоб не розлучатись із жіночою половиною сімейства; і по виході з церкви він також лишався з ними поруч, щоб узяти участь у сімейній прогулянці до форту.

Місіс Прайс прогулювалась там щонеділі, о будь-якій порі року — аби лишень була ясна погода; вона вирушала туди одразу ж після недільної служби і лишалася там до самого обіду. Це був її світський променад, — там вона зустрічала знайомих, могла почути від них останні новини, досхочу наговоритися про вади портсмутської прислуги та якось зібратися на силі, щоб перебутися наступні шість днів.

Туди вони й вирушили зараз; містер Кроуфорд узяв на себе почесний обов'язок супроводжувати сестер Прайс, і невдовзі після того, як вони прибули на місце, якось вийшло — Фанні сама не могла цьому повірити, проте це було саме так, — що Кроуфорд ішов між ними, тримаючи обох під руку; Фанні спершу не змогла цього уникнути, а потім не знала, як покласти цьому край. Деякий час вона почувалася дуже ніяково; але все ж таки день був прекрасний, і краєвид, що відкривався довкола, не міг її не радувати.

День видався справді чудовий. Був ще тільки березень, але в м'якому повітрі, у ніжному подиху вітерця, у яскравому сонці, що лише зрідка затягувалося прозорою хмаринкою, вчувався квітень, і все під ясночолим небом сяяло красою; легкі тіні перебігали з корабля на корабель у Спітхеді і танули на острівці за ними, і вічно мінливе море здіймало берегову хвилю в шаленому танку, обіймаючи стіни форту. Все це так зачарувало Фанні, що вона поступово майже забула про обставини, за яких опинилася у владі цих чарів. І навіть більше — якби вона не спиралася на руку Кроуфорда, то скоро відчула б, що не може обійтися без цієї підтримки, оскільки їй були потрібні сили для такої двогодинної прогулянки після того, як вона тиждень просиділа в чотирьох стінах. Фанні вже починала відчувати, як згубно впливає на неї те, що вона позбавлена звичної для неї прогулянки; її здоров'я погіршилося відтоді, як вона переїхала до Портсмута, і зараз, якби не містер Кроуфорд і не чудова погода, вона б уже геть вибилася з сил. Краса цього дня та довколишнього краєвиду не залишила байдужим і Кроуфорда. Вони часто зупинялися, відчувши й подумавши одне й те саме і, спершись на мур, кілька хвилин стояли замилувані; і Фанні мусила визнати, що хоч він не Едмунд, він здатний тонко відчувати красу природи і ділитися своїми враженнями. Час від часу вона поринала у мрії, а він, скориставшись з такої нагоди, дивився на її задумане лице; і, зачарований нею, як завжди, він все ж таки не міг не помітити, що вона трохи змарніла. Вона запевняла, що почувається чудово, і не хотіла, щоб хтось запідозрив інше; але по роздумі він переконався, що її нинішнє життя не може піти їй на користь, що воно шкідливе для її здоров'я, і від душі бажав, щоб вона знов опинилася в Менсфілді, де вона буде щасливішою, а він матиме щастя її бачити.

— Ви тут уже місяць, чи не так? — сказав він.

— Ні, менше місяця. Завтра буде лише чотири тижні, як я поїхала з Менсфілду.

— Ви надзвичайно точні та сумлінні в підрахунках. Я б просто сказав, що вже близько місяця.

— Я ж приїхала сюди тільки у вівторок увечері.

– І маєте пробути тут два місяці, так?

— Авжеж. Дядечко казав про два місяці. Гадаю, так воно й буде.

– І як вас відвезуть додому? Хто за вами приїде?

— Не знаю. Тітонька ще нічого про це не писала. Може, мені доведеться затриматися довше. Можливо, їм не буде зручно приїхати саме через два місяці.

Хвилю поміркувавши, містер Кроуфорд мовив:

— Я знаю Менсфілд, знаю, як там усе робиться, і знаю, що вам не завжди приділяли належну увагу. Я знаю, може статися, що про вас забудуть, якщо заради вашого блага доведеться поступитися інтересами когось із членів родини. Цілком можливо, що вас залишать жити тут тиждень за тижнем, бо сер Томас не стане приїжджати сам або посилати за вами покоївку вашої тітоньки, якщо це внесе хоча б найменшу зміну до його планів на найближчі три місяці. Так не годиться. Два місяці — це забагато; цілком достатньо було б і півтора. Я кажу про здоров'я вашої сестри, — звернувся він до Сьюзен, — бо вважаю, що перебування в Портсмуті може йому зашкодити. Їй потрібні свіже повітря й прогулянки. Коли ви знатимете її так добре, як я, ви, звичайно, погодитеся, що їй справді це необхідно і що не можна надовго відривати її від сільського привілля. Тому, — він знову звернувся до Фанні, — якщо ви почуватиметеся недобре, а з поверненням до Менсфілду виникнуть якісь труднощі, то не ждіть, поки скінчаться ці два місяці, — це не повинно вас турбувати; якщо ви відчуєте, що заслабли чи вас щось непокоїть, лише дайте знати моїй сестрі, натякніть їй, що не все гаразд, і ми одразу ж приїдемо і заберемо вас до Менсфілду. Ви ж розумієте, як легко й приємно нам буде це зробити. Ви знаєте, якими будуть наші почуття в такому випадку.