До того ж вона сподівалася, що це заняття має відволікти її від спогадів про Менсфілд, які безроздільно заволодівали нею під час будь-якої механічної роботи; а зараз ще й сподівалася, що читання не дозволить їй полинути думками вслід за Едмундом, до Лондона, куди, як їй було відомо з останнього листа тітоньки, він уже поїхав. Фанні не мала сумніву, до чого приведе ця поїздка. Вона жила в тривожному чеканні страшної новини. Стук поштаря в сусідні двері жахав її щоразу; і якщо читання віджене ці моторошні думки хоча б на півгодини — вже буде легше.

Розділ сорок перший

Минув тиждень відтоді, як Едмунд мав би приїхати до Лондона, але Фанні досі про нього не чула. Його мовчання могло бути викликане трьома різними причинами, і Фанні переходила від одного припущення до іншого, і кожне з них свого часу здавалося їй найбільш імовірним. Або він знову затримався, або ще не мав нагоди зустрітися наодинці з міс Кроуфорд, або був надто щасливий, щоб писати листи!

Якось уранці, майже через місяць після від'їзду з Менсфілду, — Фанні не забувала лічити дні, — десь о тій порі, коли вони зі Сьюзен збиралися за своїм звичаєм іти нагору, їх зупинив стук у двері; і, побачивши, як спритно Ребекка рвонулася відчиняти — цей обов'язок вона виконувала найсумлінніше, — вони відчули, що навряд чи зможуть уникнути зустрічі з візитером.

Судячи з голосу, то був джентльмен; і Фанні зблідла, ледве почувши цей голос. А наступної миті до кімнати увійшов Кроуфорд.

Така розважливість, як у неї, завжди приходить на поміч у скрутну хвилину; і вона з подивом зрозуміла, що здатна представити його матері, не забула навіть назвати його «другом Уїльяма», хоч до цього не повірила б, що зможе в таку мить вимовити хоч слово. Усвідомлення того, що Кроуфорда тут знають лише як «друга Уїльяма», трохи її підбадьорило. Однак коли вона познайомила його з рідними і всі знову повсідалися, її охопив невимовний жах при думці про те, до чого може призвести цей візит; вона почувалася напівпритомною.

У той час як вона намагалася прийти до тями, гість, що спершу хотів був заговорити до неї у своїй звичайній жвавій манері, виявився досить-таки мудрим і добросердим, щоб відвести очі і, даючи їй час отямитись, повністю присвятив себе місіс Прайс, звертаючись до неї і слухаючи її з надзвичайно люб'язною увагою і водночас із відтінком дружньої цікавості, що робило його поведінку просто бездоганною.

Місіс Прайс також показала себе з найкращого боку, їй лестило, що син має такого друга, і, бажаючи справити на нього приємне враження, вона сповнилася вдячності — безхитрісної материнської вдячності, що не могла його не зворушити. Містера Прайса не було вдома, про що вона дуже шкодувала. Фанні вже опанувала себе настільки, щоб відчути, що вона про це аж ніяк не шкодує; до її незліченних тривог долучився ще й пекучий сором за будинок, у якому знайшов її Кроуфорд. Вона могла скільки завгодно дорікати собі за цю слабкість, але побороти її не могла. Їй було соромно; а за батька вона соромилася ще більше.

Вони говорили про Уїльяма, — про нього місіс Прайс могла говорити без упину; і містер Кроуфорд так гаряче хвалив його, як вона лишень могла бажати. Вона подумала, що ніколи в житті не бачила такого приємного юнака, і страшенно здивувалася, дізнавшись, що такий статечний та люб'язний молодик приїхав до Портсмута не для того, щоб відвідати адмірала або комісіонера, не з наміром з'їздити на острів чи оглянути доки. Ніщо з того, що вона звикла вважати ознакою високого становища чи багатства, не покликало його до Портсмута. Він прибув напередодні, вже коли споночіло, і мав намір провести тут день-два; зупинився він у «Короні», встиг випадково зустріти кількох знайомих морських офіцерів, та взагалі приїхав зовсім не для того. Повідомивши це, він цілком розумно припустив, що тепер уже можна подивитись на Фанні і заговорити до неї; і справді, вона змогла витримати його погляд і послухати розповідь про те, що він увечері перед від'їздом провів півгодини з сестрою, і вона передавала їй дружній привіт, але написати не встигла; що він вважав за щастя побачитися з Мері хоча б ці півгодини, бо між поверненням з Норфолку та від'їздом до Портсмута провів у Лондоні лише одну добу; що її кузен Едмунд у Лондоні, і приїхав туди, наскільки він розуміє, кілька днів тому; що сам він не бачив Едмунда, але тому ведеться добре, і в Менсфілді також усе гаразд, і що вчора Едмунд мав обідати у Фрезерів.

Фанні вислухала все спокійно, навіть останні слова; вона вже втомилася нічого не знати напевно. І слова «тож, певно, усе вже владналося» залишили її з вигляду байдужою, — вона лиш залилася легким рум'янцем. Ще трохи поговоривши про менсфілдські справи, що вочевидь цікавили її найбільше, Кроуфорд почав натякати на користь ранкового променаду. Ранок, мовляв, просто чудовий, а о цій порі року погода так часто змінюється, що краще не баритися з прогулянкою; і оскільки ці натяки не привели ні до чого, він невдовзі звернувся до місіс Прайс та її доньок і порадив їм не гаяти часу, якщо вони мають намір вийти. Тепер вони нарешті збагнули, про що йдеться. Виявилося, що місіс Прайс майже не виходить з дому, хіба лише в неділю; як на те, в неї й часу нема для прогулянок, з такою сім'єю! Тоді, може, вона умовить доньок піти погуляти в таку чудову днину і дозволить йому мати задоволення їх супроводжувати? Місіс Прайс була йому вельми вдячна і радо на це погодилася. Її доньки весь час сидять у чотирьох стінах; Портсмут — невеселе місце, і вони нечасто виходять з дому, а в неї є для них доручення в місті, які вони, звичайно, радо виконають. Так воно й сталося, що Фанні — приголомшена, зніяковіла, засмучена — за десять хвилин уже йшла разом зі Сьюзен до Хай-стрит, а містер Кроуфорд їх супроводжував.

За мить їй стало ще гірше — вона ладна була згоріти від сорому, бо не встигли вони ступити ще й кількох кроків по Хай-стрит, як зустріли батька, чий вигляд навіть у суботу залишав бажати кращого. Він зупинився; і хоч як мало він був схожий на джентльмена, Фанні була змушена представити його містерові Кроуфорду. Вона не сумнівалася, що містер Кроуфорд буде прикро вражений. Йому стане і соромно, й гидко — усе разом. Він скоро її покине, забуде й думати про цей шлюб; і хоч вона бажала, щоб він зцілився від своєї пристрасті, такі ліки були чи не гірші від самої недуги; гадаю, навряд чи хоч одна юна леді в Британському королівстві вбачатиме більше лихо в тому, що до неї сватається розумний, приємний чоловік, ніж у розриві з ним через неподобну поведінку її найближчих родичів.

Містер Кроуфорд, певно, не міг при погляді на свого майбутнього тестя воліти взяти за взірець його костюм; проте (що Фанні, на своє превелике полегшення, одразу ж помітила) її батько, розмовляючи з цим вельмишановним незнайомим, став зовсім іншою людиною і нічим не нагадував того містера Прайса, яким був у колі сім'ї. Його манери, хоч і не дуже ґречні, були цілком пристойними; він поводивсь, як личить чоловікові — великодушно й приязно; говорив він, як турботливий батько і розумна людина; його гучний голос просто неба звучав цілком природно, і він жодного разу не вилаявся. Так він несвідомо наслідував гарні манери містера Кроуфорда; і, мабуть, завдяки цьому Фанні трохи заспокоїлася.

Люб'язність обох джентльменів привела до того, що містер Прайс запропонував повести містера Кроуфорда в доки, а містер Кроуфорд, хоч і бачив ті доки безліч разів, був радий показати, що вважає цю пропозицію за честь для себе (чим вважав її й містер Прайс), і сподівався таким чином довше побути з Фанні; тому він, щиро подякувавши, погодився прийняти запрошення, якщо обидві міс Прайс не бояться втомитись; і оскільки вони були впевнені, чи то припускали, чи то принаймні удали, що не бояться, було вирішено іти в доки; і якби не містер Кроуфорд, містер Прайс вирушив би туди одразу ж, не маючи ані найменшої підозри, що доньки, може, захочуть щось купити на Хай-стрит. Однак містер Кроуфорд подбав, щоб їм дозволили зайти до крамниці, куди вони, власне, й збиралися; затримка була недовгою, оскільки Фанні не звикла випробовувати чиєсь терпіння та змушувати інших чекати; тому два джентльмени, стоячи в дверях, ледве встигли завести розмову про останні флотські новини і три палубних судна, коли їхні супутниці вже були готові рушити далі.

Тепер вони могли одразу ж піти в доки, і, на думку містера Кроуфорда, якби містер Прайс мав змогу самочинно розпоряджатися прогулянкою, він провадив би її у звичній для нього манері — залишив дівчат плентатися позаду, а сам чимдуж рвонув уперед. Час від часу Кроуфорд примудрявся цьому запобігти, але не так часто, як йому хотілося б; а він зовсім не мав наміру віддалятися від дівчат; і на кожному перехресті чи в натовпі, коли містер Прайс лише гукав: «Нумо, дівчата, скоренько; ходімо, Фан; ходімо, Сью; дивіться під ноги… глядіть мені, не відставайте!» — Кроуфорд був до них особливо уважним.

Коли вони благополучно дісталися доків, у Кроуфорда зародилася надія, що він зможе поговорити з Фанні, оскільки дуже скоро до них приєднався товариш містера Прайса, що так само любив потинятись вулицями і якраз здійснював свій щоденний обхід; він одразу ж виявився набагато більш цінним співбесідником для містера Прайса, ніж містер Кроуфорд; і трохи згодом обидва офіцери вже залюбки прогулювалися разом, обговорюючи предмети, що викликали в них однаковий і неослабний інтерес, а молоді люди тим часом сиділи, умостившись на широкій колоді або на одному із суден, яке хотіли роздивитися. Фанні була дуже рада перепочити; а Кроуфорд тільки й чекав, коли вона втомиться й захоче посидіти. І ще йому кортіло спекатися її сестри. Кмітлива дівчина такого віку — вельми небажаний свідок, не те що леді Бертрам, — ця все бачить і чує, при ній не варто сподіватися на серйозну розмову. Він мусить вдовольнитися тим, що буде люб'язним з обома, розважатиме і Сьюзен також і лише час від часу дозволить собі кинути багатозначний погляд чи натяк Фанні, яка зрозуміє, до чого ведеться. Він говорив здебільшого про Hoрфолк; там він був недовго, і всі його тамтешні справи мали велике значення стосовно справ нинішніх. Така людина, як він, повернувшись із будь-якої поїздки, побувавши в будь-якому товаристві, знайде, чим розважити слухачів; його подорожі та знайомства становили невичерпну тему для розмови; для Сьюзен такі бесіди були в новину. Фанні ж було потрібне щось більше, ніж розповідь про швидкоплинні світські радощі; щоб заслужити її схвалення, він повідав про особливу мету своєї поїздки до Норфолку о такій незвичній порі року. Це була важлива справа, що стосувалася поновлення оренди, від якого залежав добробут великого і, як він вважає, працелюбного сімейства. Він запідозрив свого повіреного в шахрайстві та у спробі звести наклеп на достойну людину і вирішив поїхати сам, щоб прояснити для себе суть справи. Він поїхав, зробив навіть більше добра, ніж передбачав, бо допоміг іще декому, а не самій лише тій родині; і тепер він може привітати себе з успіхом і відчуває, що, виконавши свій обов'язок, збереже в душі приємні спогади. Він познайомився з деякими орендарями, яких раніше ніколи не бачив; звів знайомство з мешканцями котеджів, про існування яких не підозрював досі, хоч вони й розташовані на його землі. Усе це говорилося з певним наміром, — і Фанні справдила його сподівання, їй було приємно чути від нього такі благородні слова; він вчинив саме так, як належить. Бути другом бідних і знедолених! Ніщо не могло втішити її більше, і вона вже збиралася подарувати йому милостивий погляд, коли він відлякав її надто недвозначним натяком, що сподівається незабаром мати помічника, друга, наставника в кожному зі своїх благочинних діянь в Еврінгемі, — когось, чия присутність зробить Еврінгем набагато дорожчим для нього, ніж будь-коли.