Сара, немов вибачаючись перед гостем, пояснила: поява Мартіна – значна подія для дітей. Адже в них так давно нікого не було! Від самого початку облоги вони живуть усамітнено й відлюдно, і це ще велике щастя, що араби не вигнали їх сім’ю з рідного дому, як сталося з багатьма євреями Акри. Усе завдяки надійному покровителеві – Єгуді бен Авріелю, славетному цілителеві-юдею, який зараз лікує коменданта фортеці аль-Машуба, пораненого в ногу арбалетною стрілою.

– Ми багато чим зобов’язані шановному Єгуді, як і вся єврейська община, – додала Сара. – Поки аль-Машуба до нього прихильний, поки сарацини його потребують, тут, в Акрі, нам нічого не загрожує. Інша річ – хрестоносці. Коли місто впаде, як уже подейкують…

– Не варто цим перейматися, шановна пані. Я тут саме для того, щоб нічого лихого не сталося. Але дозвольте запитати: якщо у вас такий впливовий покровитель, то чому він не допоміг вам із сім’єю покинути місто ще до того, як хрестоносці взяли його в кільце облоги?

Пані Сара сумно поглянула на худеньку Леа та її величезний живіт.

– Спершу ніхто й не думав, що облога затягнеться, – зі спокійною покорою мовила вона. – Потім захворів і помер мій чоловік, а незабаром хвороба забрала мого первістка Йону. Мені пощастило, що вдалося надіслати братові в Нікею звістку про наше сумне становище. Проте це нічого не змінює – зараз із Акри просто неможливо вибратися. Чому – це тобі значно краще пояснить сам мудрий Єгуда бен Авріель, який завтра збирався нас навідати.

Трохи згодом пані Сара повідала Мартінові, що в їхньому будинку є таємне приміщення, де вони можуть сховатися, якщо орди франків увірвуться в Акру. Мартін негайно захотів його оглянути, однак залишився незадоволеним. Це була вузька шахта в стіні, що в ній ненадовго могли б сховатися двоє дорослих чоловіків, але аж ніяк не жінки з дітьми.

Наступного ранку він вирушив у порт, щоб добре все оглянути й почати готувати план утечі з міста. І вже до полудня переконався, що в Сари з її сімейством практично немає шансів. Поки Мартін сидів на молу з вудочкою в одязі невільника-християнина, він вивчив і запам’ятав систему укріплень, що захищали бухту з моря, й упевнився: покинути гавань непомітно просто неможливо. Вузький вихід із порту був, як на долоні в гарнізону Мушиної вежі, розташованому на скелі в кінці молу. Решта – не краще: за зовнішнім рейдом крейсувало багато кораблів хрестоносців – англійських, італійських, французьких, тому жодна шкаралупина не могла б прослизнути повз цю грізну армаду.

Зрештою думку про те, щоб покинути місто морем, Мартінові довелося відкинути. Але й пробратися з єврейським сімейством крізь табір хрестоносців теж було немислимо.

Повертаючись із порту, Мартін мозолив цим голову. На шнурку його паску теліпалося кілька дрібних рибинок, що їх після тривалого сидіння на розпеченій набережній він випросив в інших злидарів. Акрська знать поки що не відчувала голоду, а біднякам було дуже скрутно. Він бачив черги за рідкою юшкою, що її роздавала міська влада, бачив дервішів, які проповідували городянам, силкуючись уселити в них надію, що незабаром із милості Аллаха, десниця якого веде пречудового султана Салах ад-Діна, закінчаться їхні поневіряння, а богопротивні франки назавжди покинуть ці землі.

Мечеті були переповнені молільниками, але настрій у місті ставав дедалі тривожнішим. Повсюди сновигали загони воїнів коменданта фортеці аль-Машуба і його воєначальника Сафаддіна. Вони вмить розганяли будь-які скупчення людей за винятком відвідувачів базарів, і особливо пильно придивлялися до рабів-християн, котрих вважали найбільш неблагонадійними. Християнських невільників у місті було кілька сотень, іще зо дві сотні християн, котрим дозволено залишитися в Акрі після того, як чотири роки тому її захопив Саладін. Усі вони належали до бідноти, їм нікуди було податися, а сьогодні їхнє становище аж ніяк не краще за невільницьке. Варто було їм зібратися невеличким гуртом хай навіть біля того-таки собору Святого Хреста чи перед фонтаном, куди вдень подавали воду з міських резервуарів, як негайно з’являлася варта й починала їх розганяти, застосовуючи різки й батоги.

Дорогою додому Мартін теж заробив на горіхи. Це сталося в колишньому кварталі госпітальєрів, де його зупинив міцний світловолосий хлопець і почав розпитувати, звідки він тут узявся. Мовляв, знає всіх невільників-християн Акри, але Мартінове обличчя йому незнайоме. Мартін мовчав і йшов своєю дорогою, аж раптом світловолосий ухопив його за рукав, намагаючись затримати, а зрештою дісталось обом, однак Мартіна батіг лише зачепив, а його надокучливого співрозмовника охоронці збили з ніг і розпочали жорстоко гамселити. Хлопець катався по бруківці, силкуючись уникнути безжальних ударів, але батоги свистіли та свистіли.

– Знову коники викидаєш, Мартіне, собако аскалонська!.. – люто прокричав хтось з охоронців.

Спершу Мартін заціпенів, але збагнув, що звертаються не до нього, а до білявого невільника. Отже, в Акрі є його тезка – так само, як і в лазаритів. Однак зараз слід було не міркувати, а якнайшвидше покинути квартал госпітальєрів. У його планах не було привертати до себе увагу.


Повернувшись у дім пані Сари, Мартін застав там почесного гостя – лікаря Єгуду бен Авріеля. Гість спілкувався з господинею, умостившись на софі за низьким різьбленим столиком, інкрустованим перламутром та сандаловим деревом. У покої вчувався аромат кави, й оскільки цей напій із зерен, які привозили з Ємену, в оточеному місті був доступним лише сарацинським вельможам, Мартін здогадався, що лікар прийшов із подарунком.

Сара подала чашку й Мартіну, наливши в неї каву з високого глечика з тонким носиком, і, поки він розповідав про те, що йому вдалося довідатися й побачити протягом дня, шановний Єгуда уважно придивлявся до незнайомця, якого нікейський даян прислав захищати Сару та її дітей. Мартін теж зацікавлено позирав на знахаря. Він був схожим на біблійного патріарха: спокійне, сповнене гідності обличчя з яструбиним носом і невеличкими пронизливо-темними очима, сива хвиляста борода, таке ж посріблене волосся й довжелезні завиті пейси. Маківку лікареві прикривала чорна ярмулка.

– Моя дорога Сара хвалила вас, молодий друже, – мовив Єгуда бен Авріель, коли Мартін договорив. – І, схоже, надаремно. Та навіть ваша похвальна заповзятливість не зможе нічого змінити, – підсумував він. – Місто в сталевому кільці і, боюся, усім євреям Акри загрожують жорстокі поневіряння.

– Я чув, багато хто сподівається на допомогу Саладіна.

Єгуда усміхнувся в білосніжну бороду.

– Друже мій, ви щойно зі стану наших ворогів, ви бачили, як він зміцнів із прибуттям англійців, анжуйців та аквітанців короля Річарда. І хоча тепер, як ми вже знаємо, король хворий, однак він устиг дати необхідні розпорядження, й хрестоносці завзято взялись будувати облогові машини та вежі. Назаряни будь-що хочуть узяти Акру, і їх уже ніщо не зупинить. Щодо Саладіна: на жаль, розраховувати на нього не слід. Після прибуття хрестоносців з Європи він уже не раз просив про допомогу халіфа Багдада, а також володарів Персії та Аравії, але, крім улесливих похвал, нічого не отримав. Розраховувати він може лише на тих емірів, чиї землі нині під владою самого султана, однак вони готові підняти й озброїти своїх людей лише до зими. Чи протримається Акра так довго? У місті вже й нині сутужно з водою та зерном. Поки у фортеці залишався султанів син аль-Афдал, Саладін був рішучішим. Але з останнім караваном суден, що проривалися в місто з вантажем пшениці та зброї, султанові вдалося вивезти і юного принца, й тепер, боюся, місто вже не таке важливе для нього. Так, імами та мулли в усіх мечетях закликають народ до джихаду, проте користі з цього небагато.

– Нехай боронить нас Бог Ізраїлю! – судомно схлипнула Сара. – Бо хай там як учинить король Річард із рештою мешканців Акри, але я знаю: милосердя до дітей обраного народу не слід чекати від хрестоносців.

– Не можу погодитися, – несподівано заперечив Мартін. – Справді, Річард захоплюється війною, але і як правитель він розважливий та успішний. Йому не треба буде пояснювати, що євреї сприяють розвитку ремесел й торгівлі, а головне – справно платять податки. Я знаю: в Англії він суворо заборонив єврейські погроми, а заколотників попередніх безчинств жорстоко покарав.

Мартін одразу пошкодував про свої слова, помітивши, як перезирнулися лікар Єгуда з пані Сарою.

Згодом, коли знахар попрощався і вже стояв на порозі, Мартін попросив його затриматися й прошепотів на вухо кілька слів. Той швидко на нього глянув і відступив.

– Як ви наважилися ховатися в лазаритів? Ви при своєму розумі?

– Цього не можна було уникнути. І так наказав Ашер бен Соломон.

– Ну що ж… – Єгуда бен Авріель похитав головою. – Ходімо у вільну кімнату. Доведеться вам оголитися.

Лікар оглядав його так довго й ретельно, що Мартін навіть трохи знітився. Тим часом він докладно розпитував, як часто та близько Мартінові доводилося спілкуватися з ураженими лепрою і яких заходів він уживав, щоб не заразитися.

– Ви мудро чинили, що омивалися щодня, – нарешті полегшено мовив лікар. – Я не бачу жодного знаку лепри. Схоже, небо милостиве до вас. Але я все ж призначу вам певне зілля. І моя вам порада: візьміть у жінок кравецьку голку й час від часу поколюйте пучки пальців на руках та ногах. Якщо виявите щонайменші ознаки втрати чутливості – негайно покидайте цей дім задля блага всіх, хто в ньому живе!

Але хай там що, від лікаревих слів Мартінові значно полегшало. Звісно, пані Сарі та її домочадцям він не обмовився і словом, однак справно вживав зілля, передане знахарем. Тепер його життя стало майже спокійним, не враховуючи того, що вже наступного ранку він прокинувся від несамовитого гуркоту: хрестоносці знову почали обстрілювати міські вежі та мури.

Це тривало безперервно: глухі удари, гуркіт каміння, що обсипається, квапливі пересування уздовж стін загонів захисників фортеці, залпи у відповідь по табору хрестоносців. Курява проносилася вулицями Акри, осідаючи на бруківці й потрапляючи в будинки, але мешканці, звикнувши потроху до обстрілу, робили свої звичні справи: поспішали на ринок і в крамниці, рибалили в порту; у майстернях стукали молотками чеканники та ковалі, вертілися гончарні круги; муедзини закликали правовірних до молитви.