Коли Малік замовк, у Джоанни раптом промайнув здогад: цього вельможу послав сам Саладін, щоб вивідати все про ту, котру він би хотів отримати як одну із дружин. Але ж Іванна – християнська принцеса! Вона ніколи не погодиться на шлюб із невірним! Невже Річард… О, Боже! Адже саме Річард так наполягав, щоб сестра здійснювала ці прогулянки верхи, знаючи, з ким їй доведеться зустрітися!..

Помітивши її розгубленість, емір знову запропонував зіграти партію в шахи, бо ця гра, хоч коли б ти за неї взявся, вгамовує пристрасті й відточує розум, мов мантачка лезо. Проте цього разу Джоанна відмовилася, вказавши на те, що її гостини у благородного еміра стали значно тривалішими, ніж вона планувала, і їй уже час повертатися в Акру.

Як і напередодні, Малік її не затримував, але й не приховував засмучення, почувши, що жінка навряд чи зможе відвідати його завтра. Джоанна не могла більше ризикувати, видаючи себе за сестру короля. Та емір наполягав і, врешті-решт, заявив: він чекатиме на неї в умовленому місці під скелею ще два дні, молячи Всевишнього, щоб вона приїхала. Якщо ж цього не станеться… На превеликий жаль, справи та обов’язки змусять його вирушити в Назарет.

Джоанна вже готова була піти, але від останніх слів еміра вона завмерла. Серце прискорено забилося. Назарет! Місто, де жила Діва Марія зі своїм святим вінчаним чоловіком Йосипом, де їй було послано благу вість про народження Ісуса, де минуло дитинство та юність Спасителя! Саме там він відкрився людям і звідти ж його вигнали юдеї, не повіривши, що перед ними – месія!

Це місце було священним для кожного християнина, й Джоанні раптом спало на думку, що сама вона, прибувши в Палестину, так і не прихилила колін у жодної зі святинь, освячених присутністю Сина Божого! Кожен у стані хрестоносців мріяв про той час, коли нога його ступить на землю Єрусалима та Віфлеєма, але коли це станеться? Упертість сарацинів не дає доступу до святих місць, однак ось перед нею стоїть невірний, котрий за якихось три дні вже буде там, де мріє побувати кожен істинно віруючий християнин.

Коли Джоанна обернулася до еміра, очі в неї палали. Цієї миті вона не усвідомлювала своєї краси і того, як хвилювання оживляє її обличчя. А наступною думкою жінки було: якщо вже любовний зв’язок із Мартіном невдовзі матиме для неї негативні наслідки, молитва біля стін Назарета і джерела Марії могли б відвернути від неї біду. Віруючому дано буде по вірі його! А Джоанна вірила пристрасно та упевнено.

Слова вирвалися з її вуст іще до того, як вона спромоглася дати лад своїм думкам:

– Назарет! О, як я хотіла б там побувати!

У темних очах Маліка зблиснув веселий вогник.

– Одне ваше слово – і я готовий буду супроводжувати вас до будинку, де жила Маріам та ріс юний Іса.

Серце в Джоанни закалатало. Вона притиснула долоні до скронь. Пальці були крижаними, чоло ж палало. Чи розуміла вона, на що йде? Це вкрай небезпечно… Але ж нині перемир’я: султан дав слово повернути християнам Животворний Хрест, обіцяв своїм емірам викупити заручників з Акри й звільнити полонених християн. Якщо ці умови буде виконано, тоді… Тоді Річард, може, й обдумає пропозицію Саладіна виступити разом із ним проти ворожих до султана нащадків Ну рад-Діна. І емір Малік, який напевно все це знав, навряд чи наважиться взяти її в полон, якщо вона поїде з ним у Назарет. Адже він уже міг це зробити, однак весь цей час був з нею ввічливим та уважним.

Помітивши її вагання, емір мовив:

– Вам нема про що непокоїтися, о зоре мого серця! Я залюбки візьму вас із собою в Назарет, а вже надвечір ви, ціла і неушкоджена, повернетеся в Акру. Присягаюся Магометом, пророком Бога, і Аллахом, Богом пророка!

Наблизившись, він украдливо вів своєї: шлях від Акри до Назарета не такий уже й тривалий, його можна здолати лише за кілька годин, тим паче, на таких конях, як у них. Якщо виїхати вдосвіта, у місті пророка Іси вони будуть, коли сонце сягне зеніту. Там прекрасна пані зможе побачити і відвідати все, про що просить її серце, а він, обтяжений справами, на певний час залишить її, надавши надійну охорону. І не варто ніжній пері тривожитися: ніхто не дізнається, яка вона поважна особа. Потім вони так само швидко поскакають назад і прибудуть в Акру ще до того, як грізний Мелік Рік розпочне шукати сестру.

Але щоб владика назарян нічого не запідозрив, нехай пані Півона скаже всім, що за два дні збирається відвідати монаха-відлюдника, який живе неподалік. Цей старець мешкає серед руїн замку Саффад, тому його так і назвали – Саффадський відлюдник. Він скромно живе, молиться своєму Богові, пасе кіз, харчується коржами, сиром і молоком. Однак слава про нього розходиться далеко. Саффадського відлюдника відвідувала сама Ізабелла Єрусалимська, і цей візит не минув даремно – невдовзі вона понесла дитя.

Найкраще буде, якщо прекрасна Джоанна розповість про Саффадського самітника королеві Беренгарії та переконає її в призначений день вирушити до руїн замку. А там вона, пославшись на першу-ліпшу нагоду, покине дружину Мелік Ріка, а сама вирушить сюди, і вони негайно дістануться до Назарета. Повернувшись, вона знову зустрінеться з Беренгарією, котра, як усі знають, молиться довго, і вони разом повернуться в Акру.

Малік був переконливим, наполегливим, красномовним. І його план видався Джоанні не таким уже й поганим. Але вона не знала, чи погодиться на це. Прощаючись з еміром, Джоанна нічого не пообіцяла, натомість він весь час повторював, що чекатиме й сподіватиметься…

Думка про можливість відвідати Назарет не залищала молоду жінку і наступних два дні.

Коли ж вона розповіла про дивовижного відлюдника королеві, набожна Беренгарія прийняла це близько до серця і попросила в Річарда дозволу побувати в нього. Король не заперечував, та й Півона, яка вже почувалася краще, зголосилася супроводжувати королеву. Вона звеліла осідлати свою чудову сріблясто-бежеву кобилу – і, коли Джоанна виїхала в складі кортежу за мури Акри, саме Іванна Плантагенет гарцювала поруч із королевою на блакитноокій арабці в діадемі поверх рожевої вуалі, а Джоанна де Рінель їхала слідом на своїй незербійській гнідій – у синій сукні та блакитному серпанку, утримуваному на чолі срібним обручем.

Ще було поночі, лише на сході проблискувала смужка зорі. Дами стиха перемовлялися, а Джоанна напружено міркувала. Вона й досі не вирішила остаточно, чи приймати їй люб’язну пропозицію Маліка. Минулі два дні вона шукала зустрічі зі старшим братом, щоб розповісти йому про все й порадитися. Але Вільяма не було в Акрі, і, врешті-решт, Джоанна, помолившись, подумала, що це вищий знак – нікому заборонити їй здійснити ризиковану прощу в Назарет.

Коли фортечні мури зникли за пагорбами, вона повідомила своїм високородним супутницям, що не має наміру їхати разом із ними до самітника. Вона краще просто погуляє околицями.

Тепер Джоанна переймалася тільки одним: вона більше не могла вдавати Іванну Плантагенет. І супроводжували її лише троє вірних саксів – Дроґо і брати-близнюки Катберт та Едвін. Не надто переконливий почет для сестри короля Річарда. Та, коли Джоанна в супроводі своїх супутників виїхала на пагорб зі скелею, Малік щиро зрадів.

– Вельми завбачливо з вашого боку, моя ніжна пері, що ви надумали обмежитися такою незначною свитою. Люди балакучі, а я не менше за вас зацікавлений, щоб про нашу поїздку не поповзло чуток. Крім того, я вбачаю в цьому довіру до мене, якої не порушу за жодних обставин – присягаюся наріжним каменем Кааби!

Під час спільної поїздки Малік був таким жвавим і щасливим, що Джоанна знітилася. На додачу він похвалив її: вона навіть здогадалася спровадити до відлюдника іншу даму у своєму вбранні та на своєму ж коні.

Що ж, нехай думає, що так воно і є. Не варто йому знати про підміну. Тим паче, Джоанна в цьому не винна, як і в тому, що вона несамовито вабить цю людину. Нехай він кілька разів назвав її Джиованною – але ж вона теж Іванна, хіба не байдуже, як вимовляють її ім’я? До того ж емір жодного разу не сказав прямо, що вважає її сестрою Річарда. Та й сам не надто розповідав про те, хто він насправді.

Що цей Малік дуже поважна персона, Джоанна здогадалася, побачивши почет, який мав їх супроводжувати. Це був чисельний загін добірних вояків, а самого еміра оточили охоронці – чорношкірі велетні-нубійці в розкішних обладунках і шоломах, обвитих серпанковими чалмами. Така ж білосніжна чалма обвивала й шолом еміра – сяючий чечак із позолоченим вістрям. Кольчуга Маліка блищала, мов поліроване срібло, широкий багряний черес перевивали золоті нитки, а сідло прикрашали барвисті шовкові торочки.

Джоанна збентежено дивилася на блискучого еміра й не відразу розчула слова, звернені до неї.

– Раджу вам скористатися одним з арабських коней моїх супутників, – рішуче мовив Малік, знаком наказавши охоронцеві спішитися й підвести до неї легконогу сіру кобилу. – Під вами чудовий кінь, пані, та він не витримає скачки, яка на нас чекає. А цю сіру жоден жеребець не пережене, крім Борака, коня Пророка, – нехай славиться він навіки! А вашим супутникам доведеться залишитися тут і чекати вас до вечора…

– Заждіть! Стійте! – обурено загукав капітан Дроґо, зметикувавши, що його леді залишається без жодного захисту серед чужинців-іновірців. Але емір уже гортанно скомандував, після чого весь загін рвучко розвернув коней і поскакав услід за своїм очільником та його супутницею.

Навіть якби сакси спробували їх наздогнати, вони б не мали жодного шансу настигнути стрімку кавалькаду сарацинів.

Спустившись із лісистого пагорба, вершники понеслися відкритою сухою рівниною. Дорога йшла аж за обрій, і мчали вони так швидко, що Джоанні часом здавалося: коні не торкаються копитами до землі. Спершу було трохи лячно, та помалу замість страху прийшло неймовірне відчуття польоту. Ці дивовижні арабські жеребці просто створені змагатися з вітром!

Дорогою емір крадькома спостерігав за супутницею. Вона трималася верхи впевнено і граційно, рухи в неї були точними й невимушеними. Про таких кажуть, що вони народилися в сідлі. Від верхогонів обличчя у вершниці розпашілося, очі палали, блакитний серпанок тріпотів на вітру.