Real feel: ти – послідуща падлюка… І, головне, чому? Хіба він просив її переїжджати до нього? Господи, та це мали бути стосунки, які ні до чого не зобов’язують! Але ж ні! Спершу – зубна щітка, косметичка, бігуді, фіточай і улюблена чашка, білизна, халат, капці, величезна («Та де там! Не така вона вже й велика!») валіза з найнеобхіднішим. І зрештою ще й синуля (малолітній розбишака!). Ще щось залишилось у твоєму помешканні таке, що не перекочувало до мого? Може, твоя мама? Чи твоя бабуся? Чи твій улюблений домашній песик? Чи хом’ячок твого сина?

Він ніяк не міг утямити, як це так: за якихось декілька тижнів стати для когось найдорожчою людиною? Хіба для цього не треба (м-м… як би делікатніше висловитися?) більше часу? Чому це Лариска зі щасливим поросячим кувіканням висне в нього на шиї? Сідає на коліна, щойно він примоститься переглянути новини чи просто пошаритися в неті? Він не звик до такого безперервного і всепоглинального симбіозу…

От Льона завжди знаходила собі заняття і ніколи йому не заважала, навіть дітей привчила «не займати тата, коли він зайнятий».

Як пояснити, що з успішної бізнес-вумен вона вмить перетворилася на заклопотану обідами і прибираннями домогосподарку? Спершу вона ходила в свій салон, як завжди – на весь день, потім почала ходити лише зранку, а далі вже просто забігала, щоб «поправити» зачіску й нігті (о ці її накладні пазурята! Вони його, мабуть, найдужче бісили). Чи тому, що він занадто довго прожив із Льоною, яка скрізь і всюди пропагувала природність, чи його бездоганний смак не витримував вульгарності, хтозна. Але вся її гелево-силіконова краса спричиняла протилежну реакцію, ніж та, про яку мріяла ця жінка.

Уже вдесяте натиснув на сигнал. Не може ж вона не чути на шостому поверсі, якщо он сусідка з сьомого незадоволено поглядає зі свого вікна (не забуде при зустрічі підколоти, зараза така! Досі не може йому пробачити зауваження, коли її дитинчата-слоненята розгупалися після дев’ятої вечора). Набрав її номер (дай Боже, щоб востаннє!), пішов виклик: гудків десять – і жодної відповіді. Відімкнула звук чи навмисне його нерви випробує?

Ведучий життєрадісним баритоном розповідав у радіоефірі про погоду на завтра. Не прислухаючись, вимкнув (здалась йому та погода: у машині клімат-контроль – скільки накрутиш, стільки й буде градусів, і то жодних опадів…) – заважає думати.

Чашу терпіння переповнило навіть не те її випрошування ключів від Льониної машини («Лише разочок з’їжджу на закупи, бо всі продукти закінчилися, а мій сітроєнчик у ремонті! Ну дай покататися! Ніколи ще на такій не їздила!»). Ні, від цього він відмахнувся, як від нав’язливого дзижчання мухи, хоча всередині щось неприємно зашкребло: не тому, що машини було шкода чи сумнівався у Лариному водійському хисті. Зрозумів, що він не може віддати Льониної речі чужій людині (навіть якщо в неї – чарівна руда гривка, стрункі ніжки і голлівудська усмішка), як не може спати з Ларискою в цій бісовій спальні (довелося весь час брехати про незручне ліжко, яке вже давно хотів замінити – і замінить, щойно знайде щось вартісне). Не може – до нудоти, до спазму десь там, усередині, до враження, що встромляють голки в живу плоть.

Дзвінок від Ростика. Відхилив. Набере пізніше, коли вивезе нарешті Лариску. Що ж, так сталося, таке щодня буває: люди знайомляться, сходяться, з’їжджаються, живуть, а потім розходяться, роз’їжджаються, розмінюються. Кому ж, як не їй, досвідченій, знати про це? Вона вже це проходила не раз, переживе і цей епізод.

Мабуть, від самого початку знав, що з Ларою – тільки так, несерйозно. І чого вона вчепилася в нього мертвою хваткою? Вони ж геть-таки різні! Що їх може поєднувати, крім сексу? Вчора він відчув це особливо виразно, ніби на Ларисчиному чолі з’явився напис «я тобі не пара, я завжди буду чужою!». Її синуля, що вкотре прийшов перевідати матусю (на всі натяки, що нащадок їм не заважатиме, якщо теж тут житиме, він відповідав твердим категоричним «ні» – його ще тут бракувало), поліз шукати якісь диски й цілком випадково ввімкнув запис часів його щасливого, безповоротно колишнього, втраченого сімейного життя.

Ця музика, дитяча і наївна, вставлена у фільм про виписку з пологового його сина (такого нормального й притомного порівняно з оцим Лариним олігофреном) зачепила щось, що він намагався приховати навіть від себе. Їхні три (дочка була з ними) усміхнені обличчя, десь на тлі теща пнеться зі своїм величезним букетом, теж хоче в кадр (на згадку!) потрапити. Його голос, піднесений і врочистий, розповідає, з якої нагоди вони зібралися (теж на пам’ять!). Ця коротка мить минулого (Ларчин синок швидко зорієнтувався, що він знайшов не те) викликала якусь шалену хімічну реакцію в мозку, змішавши в одне незбагненне почуття біль, і смуток, і злість. Як хтось чужий наважився доторкнутися до цього заповітного й потаємного фільму?! Як таке взагалі можливо, що цей пацан риється тут, як у себе вдома?! І виник страх, що в його житті вже ніколи цього не буде, навіть якщо хтось замінить Льону, а можливо, навіть народиться ще дитина, – як у відео вже не буде, не повториться, не повернеться жодна щаслива мить його колишнього існування!

І в усьому цьому винна лише Льона! Тільки вона винна у тому, що сталося! Вони мали абсолютно нормальну родину! Йому було і комфортно, й затишно, і сімейний побут влаштовував. Ну, приклався там кілька разів до неї, не стримався (натура запальна, а себе ж не переробиш!), але Льона сама його провокувала! Та й з ким не буває?! Ноги-руки – цілі? Цілі. Череп не проламаний, хребет не ушкоджений? Усе на місці! А синці, подряпини, набряки (як у рекламі якоїсь мазі!) посходили й сліду немає, жодних, так би мовити, доказів.

Був неуважний до неї? На вихідні вдома не бував? То й що? Невже треба було, мов пришитому, біля її спідниці весь час сидіти? Чи він пропивав гроші? Програвав усе до копієчки? Ходив по бабах? Він, між іншим, налагоджував бізнесові зв’язки, щоб от на цю квартиру, автівки, на все їхнє життя заробити!

Пішла. То й добре! Нехай тепер живе, як знає, уміє, хоче, прагне. Хай тепер обкусає свої лікті, згадуючи їхнє класне життя і не сподіваючись, що бодай щось їй вдасться забрати в своє нове – нарізно – майбутнє! НІЧОГО (крім – ха-ха! – спогадів! Бо над її головою він влади не має, як і не мав!), саме так: нічого!

Суд. Хай надіється на суд… А заяву подати? Слабо? Він їй сказав, що не буде! Сама це заварила, сама нехай і розгрібає! Це вже її клопіт. Як позовну заяву скласти? Як зареєструвати? Скільки адвокат коштуватиме? А без нього їй взагалі ніяк! Так, розлучення – дороге задоволення!

А втім… Він уже був у їхньому районному суді. Був і про все домовився! І тепер їхня справа (коли Льона там надумає і все ж подасть заяву, як і обіцяла!) за спеціальною вказівкою піде до судді, який уже два місяці на лікарняному, а коли вийде – тільки Бог знає (такі «судді» є в кожній судовій конторі!), і коли в нескінченній череді його «висяків» знайдеться місце й час для розгляду їхнього сімейного «висяка» – теж не знати. Принаймні йому пообіцяли, що точно не цього року.

І хай собі живе: вже не дружина, але й ще не розлучена, без майна, без аліментів, без усього! Бо заслужила! Бо йому так хочеться! А якщо йому хочеться, то так воно й буде!

Якось не завважив, що вже й година минула! Що ця Лариска собі думає?!

Вийшов із машини: освіжити голову. Холодно. Вечір вогкий, непривітний, бляклий і безрадісний. Спалахують ліхтарі. Підійшов до під’їзду. Поглянув на свої вікна. Доведеться піднятися.

– Ларо! – покликав з порогу: ні роззуватися, ні роздягатися не було жодного бажання.

Якесь дивне хихотіння з кухні! Що? Його колекційний коньяк? Вижерла всю пляшку?

– Ой! Це ти? А я вирішила відсвяткувати своє повернення додому! Чи свою втечу! Чи відрив від тебе! Ну, ти зрозумів… Ги-ги! Так смішно вийшло…

Ну й картина! Розмазюкана по всій пиці косметика, чорні патьоки від туші. Вся заплакана і розпатлана, наче пожована. От би сфоткати, й туди, на її сторінку, виставити! Шкода, він пароля не знає. Теж іще цяця! І головне, вже немає жодної надії спекатись її сьогодні! Не везти ж Лариску до її матусі з синочком у такому стані? Отже? Попереду ще одна ніч під одним дахом?! Без надії на спокій і відпочинок після цих виснажливих тижнів?!

З усієї люті на себе (прихистив на свою голову!), на неї (дурепу п’яну!), на Льону (через неї тут ОЦЯ завелася!), на весь цей світ – гепнув красивою порожньою пляшкою об підлогу! Зачудовано дивився на сотні скалок, що розсипались по світлих кахлях, на бліду, вмить протверезілу Ларку, яка нажахано втупилась у стілець, на перші сторожкі сутінки, що шкреблися за вікном, як нічні нетлі.

– Геть у ванну! Щоб через п’ять хвилин ти мала пристойний вигляд!

Здиміла. Сів на стілець, ще теплий від її заду, опустив голову на руки. Навалилася втома. Жаль якийсь чи що? До кого? До себе? Ні! Тільки не він! Бо не такий! Не піддасться! І враз відчув новий імпульс люті – аж кулаки стиснув і божевільно застугоніла кров у скронях. Зірвався по коридору, загупав кулаками у двері ванної, які самі прочинилися…

Стоїть у самих трусиках, п’яно всміхається. Розкинула руки й повисла на шиї.

– Давай востаннє! Ну давай! На пам’ять!

Закрив їй рот поцілунком, вдихнув цей збудливий аромат її парфумів, притиснув до себе сильно, люто, до хрускоту. Як там у пісні? «Если женщина просит…» Сама хотіла! Сама нарвалася!

Розділ дев’ятий

Лягає день.

Він віддає свої надії ночі.

Робітники

Заморились працювати.

Там вогні,

Яскраві блищуть лампи.

Приходьте, люди, на вечір у клуб,

Там будуть танці.

Там, там танці.

Та-та-та, танці.

Танці.

Олег Скрипка. Кіна не буде, сьогодні в клубі будуть танці

«Чувак! Покинула подруга? Реальна пруха!!!» – натиснув на біленьку ручку з піднятим догори великим пальцем під фразою якогось із віртуальних друзів, і відразу ж на його сторінці з’явилось повідомлення, що «вам, і ще 113 користувачам це подобається!» (нас багато таких, але ми не отара! Ні! Не штампований натовп! Не безлика маса! Ми – віртуальні друзі й однодумці, що знайшли одне одного за невидимою хвилею, ніколи не бачачись у реалі, і нас просто гріє почуття ліктя!). Так, йому це подобається! Як же це може не подобатись? Адже всі знають, що жінки, як трамваї: спізнився на один, приїде інший, потім ще один, іще – аж до самісінького кінця робочого дня, поки депо не зачиниться.