Джейн Остин - Гордість і упередженість

Наступного ранку Елізабет сиділа й писала листа Джейн; вона була сама в кімнаті, бо місіс Коллінз та Марія пішли в якійсь справі до села. Дзвінок у двері змусив її здригнутися — хтось прийшов. Оскільки звуків карети Елізабет не чула, то не виключено було, що це прийшла леді Кетрін. Побоюючись, що саме так і сталося, вона заходилася була ховати свого незакінченого листа, щоб уникнути нечемних розпитувань, як двері відчинились, і — на її превеликий подив — до кімнати ввійшов містер Дарсі, до того ж сам-один.

Заставши її одну, він явно знітився й тому вибачився за вторгнення, сказавши, що йому здалося, наче в кімнаті були всі жінки.

Вони посідали; після її розпитувань про Розінгс почало здаватися, що вони приречені отак і сидіти — в цілковитій тиші. Конче необхідно було придумати якусь тему для розмови, тож ця незручна ситуація змусила Елізабет пригадати обставини їхньої останньої зустрічі в Гертфордширі; бажаючи знати його думку з приводу їхнього похапливого від'їзду, вона зазначила:

— Минулого листопада ви всі так несподівано покинули Недерфілд, містере Дарсі! Мабуть, для містера Бінглі було вкрай приємною несподіванкою знову зустрітися з вами так швидко, бо, наскільки я пам'ятаю, він поїхав на день раніше. Сподіваюся, на час вашого від'їзду з Лондона він та його сестри почувалися добре?

— Пречудово, спасибі.

Елізабет зрозуміла, що ніякої іншої відповіді їй не дочекатись, і тому — після нетривалої паузи — додала:

— Наскільки я зрозуміла, містеру Бінглі не дуже хочеться повертатися до Недерфілда?

— Я ніколи не чув, щоб він казав щось подібне, та цілком можливо, що в майбутньому він проводитиме там дуже мало свого часу. Він має багато друзів і зараз у такому віці, коли коло знайомих і кількість запрошень постійно зростають.

— Якщо він не має наміру часто бувати в Недерфілді, то для сусідів було б краще, коли б він зовсім полишив цей маєток і там натомість оселилася б для постійного проживання якась родина. Але цілком резонно припустити, що містер Бінглі винайняв цей будинок не стільки задля вигоди сусідів, скільки задля вигоди власної, тому, скоріш за все, саме цим принципом він і керуватиметься, коли вирішуватиме — полишати його чи залишатись у ньому.

— Я не здивуюся, — сказав Дарсі, — якщо він полишить його, тільки-но трапиться нагода придбати щось підходяще.

Елізабет не відповіла, бо побоювалася продовжувати розмову про його приятеля, а оскільки сказати їй було більше нічого, то вона вирішила, що тепер настала черга містера Дарсі знайти тему для розмови.

Той зрозумів натяк і незабаром мовив:

— Цей будинок здається мені дуже зручним. Гадаю, що леді Кетрін надала чималу допомогу в його облаштуванні, коли містер Коллінз з'явився тут уперше.

— Я теж так гадаю — і я впевнена, що її доброта не могла знайти більш вдячного об'єкта.

— Здається, містеру Коллінзу надзвичайно поталанило з вибором дружини.

— Так, безперечно. Його друзі дійсно можуть радіти з того, що він зустрів одну з тих нечисленних розважливих жінок, здатних прийняти його чи зробити щасливим. Моя подруга — людина дуже розумна, хоч особисто я не впевнена, що вважаю її шлюб з містером Коллінзом наймудрішим з її вчинків. Однак вона виглядає абсолютно щасливою, і якщо міркувати розсудливо, то заміж вийшла дуже вдало.

— Напевне, їй надзвичайно приємно, що, вийшовши заміж, вона оселилася зовсім близько від своєї родини та друзів.

— Як ви кажете — «зовсім близько»? Та це ж майже п'ятдесят миль!

— А що таке п'ятдесят миль по гарній дорозі? Подорож тривалістю трохи більше ніж півдня. Так, я певен, що це — зовсім близько.

— Особисто я ніколи б не вважала відстань чимось таким, що має велике значення, коли виходиш заміж або одружуєшся, — вигукнула Елізабет. — Я ніколи не погоджуся з думкою, що місіс Коллінз оселилася близько до своєї родини.

— Це лише доводить вашу особисту прихильність до Гертфордшира. Тому все, що розташоване безпосередньо поза межами Лонгберна, видається чимось далеким.

Коли він говорив, його обличчям промайнула посмішка, і Елізабет здалося, що вона збагнула її сенс — напевне, Дарсі припускав, що вона мала на увазі Джейн і Недерфілд. Ніяково червоніючи, вона відповіла:

— Я зовсім не заперечую проти того, щоб, вийшовши заміж, жінка могла оселитись якомога ближче до своєї родини. Поняття «близько» й «далеко» — відносні й залежать од багатьох різноманітних обставин. Там, де є багатство, витрати на поїздку не мають великого значення, і подорож перестає бути тяжкою необхідністю. Але в цьому випадку не так. Містер та місіс Коллінз мають пристойний доход, але не настільки великий, аби дозволити часті поїздки, і я переконана, що моя подруга не скаже, що живе поруч зі своєю родиною, навіть якщо вона житиме вдвічі ближче до неї, ніж зараз.

Містер Дарсі трохи присунув свого стільця до Елізабет і сказав:

— Навіщо вам така сильна прихильність до якогось певного місця? Ви ж не збираєтесь усе життя прожити в Лонгберні?

На обличчі Елізабет з'явився здивований вираз. Її співрозмовник помітив цю переміну настрою і відсунувся від неї; потім узяв зі столу газету і, поглянувши поверх неї, спитав — уже не так емоційно:

— Як вам подобається Кент?

Далі відбувся короткий діалог на тему цієї місцевості, з обох боків спокійний і стриманий. Невдовзі він перервався через прихід Шарлотти з сестрою, які щойно повернулися з прогулянки. Ця розмова сам на сам вельми їх здивувала. Містер Дарсі розповів, як він помилково нав'язав своє товариство міс Беннет, а потім, трохи посидівши й нікому майже нічого не сказавши, пішов собі геть.

— Що б це означало? — спитала Шарлотта, тільки-но він вийшов. — Моя люба Елізо, напевне, містер Дарсі в тебе закохався, бо інакше він ніколи не зайшов би до нас просто так.

Але коли Елізабет розповіла про його мовчання, то стало зрозуміло — попри припущення Шарлотти, — що це не так. Висловивши декілька здогадок, усі вони зійшлися, зрештою, на тому, що його візит був спричинений просто бажанням хоч чимось себе зайняти, що було недивно для такої пори року. Сезон охоти та риболовлі закінчився. У приміщенні ж перебувала леді Кетрін, книги та більярд, але не можуть же чоловіки постійно сидіти у приміщенні! Тому відтоді, спонукані або близькістю пасторату, або приємністю прогулянки, або приязністю його мешканців, двоє кузенів не встояли перед спокусою і почали ходити туди майже щодня. Вони навідувалися в різний час уранці, інколи — поодинці, інколи — разом, інколи — в супроводі своєї тітоньки. Всім було очевидно, що полковник Фітцвільям приходив тому, що знаходив утіху в їхньому товаристві, і це показувало його у ще привабливішому світлі. Приємність його товариства та його явна симпатія до неї нагадали Елізабет про її колишнього улюбленця — Джорджа Вікхема, і хоча в манерах полковника Фітцвільяма не було тієї чарівливої ніжності, він видавався їй людиною дуже розумною та освіченою.

Але причину частих візитів до пасторату містера Дарсі зрозуміти було важче. Навряд чи його цікавило їхнє товариство, оскільки частенько він міг просидіти десять хвилин поспіль, так і не відкривши рота. А коли усе ж таки починав розмовляти, то це було скоріше через необхідність, ніж через бажання; це була пожертва правилам пристойності, а не бажання потішити себе розмовою. Рідко коли йому було дійсно цікаво. Місіс Коллінз не знала, що з ним робити. Кепкування полковника Фітцвільяма з його занудливої поведінки свідчило, що загалом містер Дарсі поводиться по-іншому, але це не підтверджувалось її власним враженням про цю людину. Оскільки їй хотілося вірити, що така переміна відбулася під впливом любові, об'єктом якої є її подруга Еліза, місіс Коллінз цілком серйозно вирішила довідатися — так це чи ні. Кожного разу, коли вони бували у Розінгсі, щоразу, коли він приходив до Гансфорда вона спостерігала за ним, але без особливого успіху. Так — він і справді часто дивився на її подругу, але сам вираз цього погляду викликав сумніви. Це був відвертий і пильний погляд, але їй часто здавалося, що в ньому було замало симпатії, а часто він видавався взагалі якимось бездумним.

Двічі чи тричі вона натякала Елізабет про можливу небайдужість до неї містера Дарсі, але та тільки сміялася з такої думки. Місіс Коллінз вважала за краще не наполягати на продовженні цієї теми, побоюючись породити сподівання, єдиним результатом яких могло бути лише розчарування; на її думку, можна було не сумніватись у тому, що вся антипатія до містера Дарсі з боку її подруги неодмінно зникла б, якби їй здалося, що вона заволоділа його серцем.

Будуючи свої доброзичливі плани стосовно Елізабет, Шарлотта інколи уявляла, що та могла б вийти заміж за полковника Фітцвільяма. Він був чоловіком незрівнянно приємнішим, безперечно симпатизував їй, а його матеріальне становище було дуже сприятливим. Але на противагу цим достоїнствам містер Дарсі мав значні повноваження у справах церковних, чим не міг похвалитися його кузен.

Не один раз Елізабет, походжаючи парком, раптово зустрічала містера Дарсі. Спершу вона, ремствуючи на каприз випадку, який заніс його до куточка, в якому раніше рідко хто бував, і намагаючись надалі запобігти таким зустрічам, не проминула вказати містеру Дарсі, що це її улюблене місце. Але коли такий випадок трапився вдруге, це вже було справді дивно! Проте вони зустрілись. І навіть утретє. Або це було навмисним виявом поганого характеру, або ж добровільною покутою, бо цього разу справа не обмежилася лише формальними привітаннями, ніяковою паузою та розставанням. Містер Дарсі визнав за потрібне змінити напрямок своєї прогулянки і приєднатися до Елізабет. Він ніколи не розмовляв багато, вона теж не завдавала собі клопоту багато говорити чи багато слухати; але під час їхньої третьої зустрічі її вразило, що інколи він ставить несподівані й не пов'язані одне з одним запитання — чи подобається їй у Гансфорді, чи любить вона гуляти на самоті, що вона думає з приводу сімейного щастя містера та місіс Коллінз. А ще Елізабет вразило, що, говорячи про Розінгс та про її недостатню обізнаність з родиною, яка там мешкала, Дарсі, здавалося, мав на увазі, що кожного разу, коли вона приїжджатиме до Кента, не промине погостювати в цьому маєтку. Це припущення чулось у його словах. Може, він мав на увазі полковника Фітцвільяма? їй подумалося, що коли Дарсі й дійсно на щось натякав, то цей натяк неодмінно стосувався саме цієї людини. Це трохи засмутило її, тому Елізабет зраділа, коли опинилася перед воротами в огорожі напроти пасторату.