Розділ 18

Час ішов. Ще кілька днів — і мала прибути компанія з Лондона. Ця подія бентежила; якось вранці, коли Емма думала про ті хвилювання і смуток, до яких спричиниться майбутній приїзд, прийшов містер Найтлі, і неприємні міркування відійшли на задній план. Після привітань і приємної розмови про те і се він замовк, а потім уже серйознішим тоном почав:

— Я маю дещо сказати вам, Еммо, — сповістити новину.

— Добру чи погану? — швидко запитала вона, поглянувши йому в вічі.

— Я навіть не знаю, як її схарактеризувати.

— Я певна, що це — добра новина, судячи з виразу вашого обличчя. Ви приховуєте усмішку.

— Боюсь, — відповів містер Найтлі, надаючи безпристрасного виразу своєму обличчю, — дуже боюсь, моя люба Еммо, що вам буде не до сміху, коли ви її почуєте.

— Та невже?! Але ж чому? Не уявляю — як те, що є смішним чи приємним для вас, не може бути смішним або приємним для мене?

— Та є одна цікава тема, — пролунала відповідь. — І, сподіваюсь, єдина, де наші думки розходяться. — Він зробив коротку паузу і знову всміхнувся, невідривно дивлячись їй у вічі. — Ви не здогадуєтеся, яка саме? Не пригадуєте? Гаррієт Сміт.

Зачувши це ім'я, Емма густо почервоніла й перелякалася, хоча й сама не знала, чому.

— Ви нічого не чули про неї сьогодні вранці? — вигукнув містер Найтлі. — Безперечно ж, чули, і про все вже знаєте.

— Ні, не чула; мені нічого не відомо; благаю — розкажіть!

— Ви, я бачу, готові до найгіршого. І дійсно — гірше не буває: Гаррієт Сміт виходить заміж за Роберта Мартіна.

Емма здригнулася — несхоже, щоб вона була готовою до цього; її вуста промовчали, але очі, що загорілися жвавою цікавістю, промовили: «Ні, це неможливо!»

— Але ж це дійсно так, — продовжив містер Найтлі. — Мені про це розповів сам Роберт Мартін. Він пішов од мене всього півгодини тому.

Вона продовжувала дивитися на нього з виразом крайнього здивування.

— Вийшло так, як я і боявся, — вам це зовсім не сподобалося, люба моя Еммо. А так хотілося, щоб наші думки збігалися. Вони й збігатимуться — згодом. Можете не сумніватися — згодом хтось із нас поміняє свою думку, а поки що давайте не будемо приділяти цій темі багато уваги.

— Ви неправильно зрозуміли мене, зовсім неправильно, — відповіла Емма, намагаючись не видати своїх почуттів. — Це не та обставина, що здатна прикро мене вразити, просто не віриться якось. Ви дійсно хочете сказати, що Гаррієт Сміт погодилася вийти заміж за Роберта Мартіна? Ви що, хочете сказати, що він знову їй освідчився, чи не так? Може, він просто збирається це зробити?

— Я хочу сказати, що він уже зробив це, — відповів містер Найтлі — з усмішкою, але впевненим тоном, — і отримав ствердну відповідь.

— Боже праведний! — скрикнула Емма. — Оце так! — Вона схилилася над кошиком із шитвом, аби приховати всі ті гострі почуття радості й подиву, які боялася видати, і згодом додала: — А тепер розкажіть мені все по порядку, розтлумачте. Як це трапилося, де і коли? Розкажіть мені все. Ще ніколи не була я такою здивованою — але не засмученою, запевняю вас. Як, як це стало можливим?

– Історія дуже проста. Три дні тому він поїхав у справах до Лондона, і я попросив його взяти з собою папери, що хотів їх переслати Джону поштою. Він доставив ці папери Джону в його апартаменти, а той запросив його приєднатися до їхньої компанії, щоб разом піти до цирку Естлі. Вони хотіли зводити туди двох старших хлопчиків. До компанії мали ввійти мій брат і ваша сестра, Генрі, Джон і міс Сміт. Мій приятель Роберт не міг устояти перед такою спокусою. Вони зайшли за ним по дорозі; у цирку всі веселилися донесхочу, а потім мій брат запросив його пообідати з ними наступного дня — що Роберт і зробив — і, наскільки я розумію, в ході свого візиту знайшов можливість переговорити з Гаррієт, причому небезрезультатно. Вона відповіла йому згодою — і Роберт Мартін заслужив на таке щастя. Він повернувся вчорашньою каретою, а сьогодні вранці відразу ж після сніданку, прийшов до мене, щоб звітуватися: спочатку про мої справи, а потім — про свої. Оце і все, що я можу розповісти стосовно як, де і коли. Коли ви зустрінетеся з вашою подругою Гаррієт, то її розповідь вийде набагато довшою. Вона розкаже вам усі ті дрібні подробиці, котрі є цікавими лише в устах жінки. Чоловічі ж розмови стосуються лише суті справи. Однак радість просто переповнювала серце Роберта Мартіна — він цього і не приховував, — тож він розповів, зовсім не до речі, що коли вони вийшли з ложі у Естлі, то мій брат узявся проводити свою дружину і малого Джона, а він пішов із міс Сміт та Генрі, і що в якийсь момент виникла така товкотнеча, що міс Сміт не на жарт перелякалася.

Містер Найтлі замовк. Емма не могла наважитися на негайну відповідь. Заговорити — означало неминуче видати свою бурхливу радість. Треба виждати момент, а то він подумає, що вона з глузду з'їхала. Її мовчання збентежило його; він пильно придивився до неї, а потім додав:

— Еммо, серце моє, ви сказали, що ця обставина не здатна завдати вам прикрощів, але я боюсь, що вона пригнічує вас більше, ніж ви могли припустити. Так, суспільне становище Роберта Мартіна низьке, але ви мусите зважати на те, що воно цілком удовольняє вашу подругу. Ручаюся, що ваша думка про нього поліпшуватиметься по мірі того, як ви ближче будете знайомитися. Ви будете в захваті від його розважливості й добропорядності. Що стосується людських якостей Роберта Мартіна, то ваша подруга буде в надзвичайно надійних руках, кращого чоловіка годі й шукати. Шкода, що я не можу підвищити його суспільний статус, — і цим сказано дуже багато, повірте мені, Еммо. Ось ви жартуєте наді мною з приводу Вільяма Ларкінса, але з Робертом Мартіном розставатися мені буде так само важко.

Він хотів, щоб Емма підвела очі й усміхнулася, тож вона, опанувавши собою достатньо, щоб усміхатися не надто відверто, так і зробила, й весело відповіла:

— Вам зовсім не треба умовляти мене змиритися з думкою про цей шлюб. Я й так вважаю, що Гаррієт поталанило надзвичайно. Може виявитися, що її родичі гірші за його. Щодо благопристойності, так вони, безсумнівно, гірші. Я мовчала просто тому, що була здивована, вкрай здивована. Ви собі не уявляєте, якою несподіванкою це для мене було! Я готова була почути все, що завгодно, але не це, бо мала підстави вважати, що останнім часом вона була ще більше налаштованою проти нього, ніж раніше.

— Вам, звичайно, краще знати свою подругу, — відповів містер Найтлі, — але в мене склалося таке враження, що Гаррієт — привітна, добросерда дівчина, яка не надто опиратиметься будь-якому молодику, котрий зізнається їй у коханні.

Емма розсміялася у відповідь:

— От бачите — ви знаєте її не гірше за мене. Але, містере Найтлі, ви точно впевнені, що вона відповіла йому цілковитою і беззастережною згодою? Хіба що, може, через деякий час… Але ж не зараз! Може, ви його неправильно зрозуміли? Ви говорили з ним і про інші речі: про бізнес, про виставки худоби, нові сівалки… може, ви у плутанині численних обговорюваних вами тем неправильно його зрозуміли? Може, він висловив упевненість не стосовно згоди Гаррієт вийти за нього заміж, а стосовно розмірів якогось уславленого бика?

У цей момент Емма виразно відчула величезну різницю між зовнішністю й манерами містера Найтлі й Роберта Мартіна, ясно пригадала поведінку Гаррієт, її слова, мовлені з притиском: «Не така я тепер простачка, щоб побиватися за Робертом Мартіном!», — повідомлення про її згоду дійсно здалося їй дещо передчасним. По-іншому бути просто не могло.

— Як ви можете таке казати! — вигукнув містер Найтлі. — Невже ви дійсно вважаєте мене бовдуром, який нездатен зрозуміти, про що йому говорять? Як мені тепер до вас ставитися?

— Отакої! Я завжди заслуговую найліпшого ставлення, бо не терплю ніякого іншого; і тому ви мусите дати мені пряму і чітку відповідь: ви абсолютно певні, що правильно зрозуміли теперішній стан стосунків між містером Мартіном і Гаррієт?

— Я абсолютно певен, — повагом відповів містер Найтлі. — Він сказав мені, що вона дала йому згоду; я певен також, що слова його не містили ніякої двозначності чи сумнівності. І я певен у своїй здатності надати вам доказ, що саме так воно і є. Він спитався моєї думки стосовно своїх подальших дій. Крім місіс Годдард, він не знав більше нікого, до кого можна було б звернутися за відомостями про родичів чи опікунів Гаррієт. Чи міг я порадити йому щось доречніше, ніж узяти і сходити до місіс Годдард? То ж я й порадив йому саме так і вчинити. Тоді він висловив свій намір зайти до неї протягом сьогоднішнього дня.

— От тепер я повністю задоволена, — відповіла Емма із сяючою усмішкою, — і щиро бажаю їм щастя.

— Ви суттєво змінили свої погляди відтоді, як ми говорили на цю тему востаннє.

— Мабуть що змінила — я була тоді така дурепа!

— Я нині теж думаю інакше; бо тепер бачу, що саме вам Гаррієт завдячує своїми численними добрими рисами. Я спробував ближче познайомитися з Гаррієт, зробивши це заради вас і заради Роберта Мартіна — до речі, я завжди мав підстави вважати, що його любов до неї ніколи не слабшала. Останнім часом я багато з нею розмовляв, і ви, напевне, це помітили. Інколи мені здавалося, нібито ви підозрюєте мене в бажанні умовити її і тим самим допомогти бідолашному Мартіну — чого я, до речі, ніколи не робив. Але на підставі всіх моїх спостережень переконався, що Гаррієт — нелукава, привітна дівчина з добропорядними поглядами та уявленнями, котра не мислить свого щастя без прив'язаностей і турбот сімейного життя. І я не маю сумнівів, що більшістю цих рис вона завдячує саме вам.

— Мені?! — скрикнула Емма, хитаючи головою. — Бідолашна Гаррієт!

Однак вона встигла взяти себе в руки і покірливо вислухати не зовсім заслужену похвалу на свою адресу.