Емма побачила, що Енскума Френку було мало, а Гайбері, якщо взяти його найкращі риси, і дійсно може задовольнити молодого чоловіка, якому вдома нуднувато. Його вплив в Енскумі був очевидним. Він не вихвалявся, але з розмови само собою виявлялося, що йому вдавалося переконати свою тітоньку навіть тоді, коли чоловік її неспроможний був зробити нічого; а коли Емма, сміючись, підмітила це, то він зізнався, що впевнений у власній здатності — якщо матиме на це час — переконати свою тітку в будь-чому (за винятком хіба що одного-двох питань). Одне з цих питань, стосовно якого його вплив не спрацював, він потім назвав. Колись він дуже хотів поїхати за кордон — йому просто кортіло, щоб його відпустили помандрувати, — але місіс Черчілль навіть слухати про це не захотіла. Це було рік тому. Тепер же, сказав Френк, він почав поступово втрачати це бажання.

Емма здогадалася, що іншим питанням, у якому Френкову тітку неможливо було переконати, було її добре ставлення до його батька.

— Я зробив дуже невтішне відкриття, — сказав він після короткої паузи. — Завтра якраз тиждень мого перебування тут — половина відведеного мені часу. Я і не підозрював, що дні здатні летіти так швидко. Завтра — вже тиждень! А я тільки-но почав отримувати задоволення. Тільки-но встиг познайомитися з місіс Вестон та іншими! Мені видається гидкою сама думка, що колись доведеться-таки їхати!

— От тепер ви, мабуть, пожалкуєте, що витратили один із цих таких нечисленних днів на зачіску.

— Та ні, — відповів із усмішкою Френк, — тут зовсім ні за чим жалкувати. Я не отримаю задоволення від зустрічі з друзями, доки не переконаюся, що маю належний вигляд.

Тепер, коли до кімнати зайшли решта джентльменів, Емма визнала за необхідне перервати розмову з Френком і приділити декілька хвилин містеру Коулу. Коли ж містер Коул відійшов убік і вона хотіла була відновити попередню розмову, то виявилося, що Френк Черчілль пильно придивляється через кімнату до міс Ферфакс, котра сиділа якраз напроти.

— Що трапилося? — спитала Емма.

Френк здригнувся.

— Дякую, що ви відволікли мене, — відповів він. — Мабуть, я вчинив неввічливо, але міс Ферфакс дійсно зробила таку дивну зачіску — таку дуже дивну зачіску, що я не міг відвести від неї очей. Ніколи не бачив нічого екстравагантнішого! Ці кучері! Напевне, це її власна примха. Вона не схожа на всіх інших! Неодмінно підійду і запитаю, може, це якась ірландська мода. Можна? Так, я запитаю — даю слово, що запитаю — а ви прослідкуєте, як вона це сприйме: зашаріється чи ні.

Френк пішов одразу ж; незабаром Емма побачила, що він стоїть перед міс Ферфакс і розмовляє з нею, однак зовсім не змогла розібрати, який ефект справили на неї його слова, бо він необачливо розташувався якраз між ними. Не встиг він повернутися до свого стільця, як на нього сіла місіс Вестон.

— Перевага багатолюдного прийому, — мовила вона, — полягає в тому, що кожен може підійти до кого завгодно і що завгодно сказати. Моя люба Еммо, мені так хочеться з вами поговорити. Так само, як і ви, останнім часом я робила відкриття й виношувала плани, тому поспішаю поділитися ними, доки ця ідея є цікавою. Ви знаєте, як сюди потрапили міс Бейтс та її племінниця?

— Як це — як? Хіба їх сюди не запросили?

— Так, звичайно ж, їх запросили, але я маю на увазі як саме вони сюди дістались, у який спосіб!

— Як на мене, то вони прийшли пішки. А як іще вони могли сюди дістатися?

— Я теж так думала. Знаєте, якийсь час тому мені спало на думку, що буде надзвичайно прикро, якщо Джейн Ферфакс доведеться повертатися додому пішки, пізно вночі — а ночі нині такі холодні! І коли я поглянула на неї, то помітила — хоча вона виглядає сьогодні гарно як ніколи, — що вона розпашілася, а значить — буде ще вразливішою до застуди. Сердешна дівчина! Думка про це не давала мені спокою, тож тільки-но до кімнати ввійшов містер Вестон і я змогла проштовхатися до нього, переговорила з ним про карету. Можете здогадатися, наскільки швидко він підтримав моє бажання! Отримавши його згоду, я протовпилася до міс Бейтс і запевнила її, що карета буде в їхньому розпорядженні ще до того, як ми самі поїдемо додому. Я гадала, що так буде краще і вона не хвилюватиметься. Добра душа! Можете уявити її вдячність! — «Ще нікому так не таланило, як мені!» Але після численних подяк вона сказала ось що: «Будь ласка, не турбуйтеся за нас, бо сюди ми приїхали в кареті містера Найтлі, і на ній же маємо намір повернутися додому». Я була вражена — і зраділа, звичайно ж, але водночас і здивувалася. Такий люб'язний вияв уваги — і такої дбайливої уваги! Не кожен чоловік здатен на таке. Коротше кажучи, я добре знаю звички містера Найтлі і тому майже переконана, що саме для їхнього перевезення він використав карету, і тільки для цього. Підозрюю, що для себе він не замовляв би пару коней, це був лише привід допомогти їм.

— Цілком можливо, — відповіла Емма. — Схоже, що саме так воно і було. Містер Найтлі більше за будь-якого іншого чоловіка здатен до подібного вчинку, здатен зробити щось по-справжньому доброзичливе, корисне, шанобливе чи поблажливе. Йому бракує галантності, але він — натура дуже людяна, от і виявив свою людяність у випадку з Джейн Ферфакс та її слабким здоров'ям. І якби мені довелося почути про здійснений кимось акт неафішованого милосердя, то першим, про кого б я подумала, був би містер Найтлі. Знаю, що на сьогодні він замовив коней, бо ми прибули майже одночасно; я навіть трохи покепкувала з нього з цього приводу, але він і словом не обмовився про міс Ферфакс.

— Що ж, — посміхнулася місіс Вестон, — у цьому випадку ви ставите йому в заслугу просто звичайнісіньку безкорисливу поблажливість, і не більше того; я ж маю дещо іншу думку, бо, поки говорила місіс Бейтс, у мене раптом виникла здогадка, якої так і не вдалося позбутися. Чим більше я про це думаю, тим вірогіднішим це видається. Коротше кажучи, мені здається, що містер Найтлі женихається до Джейн Ферфакс. Бачите, що трапляється, коли водишся з вами! Що ви на це скажете?

— Містер Найтлі і Джейн Ферфакс?! — вигукнула Емма. — Люба місіс Вестон, як ви могли про таке подумати!.. Містер Найтлі… Містер Найтлі ніколи не одружиться! Невже ви хочете, щоб малий Генрі втратив Донвелл! Тільки не це! Генрі мусить залишитися спадкоємцем. Я зовсім не бажаю, щоб містер Найтлі одружувався, і впевнена, що це абсолютно неможливо. Я просто спантеличена тим, що ви могли про таке подумати взагалі.

— Моя люба Еммо, я лише розповіла вам, що саме наштовхнуло мене на думку про це. Я не бажаю подібного шлюбу, не бажаю зла гарнесенькому малому Генрі, просто обставини підвели мене до такої думки. А коли б містер Найтлі дійсно збирався одружитися, то ви ж не захочете, щоб він обмежував себе заради Генрі, шестирічного малюка, котрий іще не розбирається в подібних справах?

— Ні, захочу! Я не потерплю, щоб хтось зайняв місце Генрі… Містер Найтлі — і одруження! Ця ідея завжди була для мене неприйнятною, не стане вона прийнятнішою і тепер. І з ким, із Джейн Ферфакс?! Що, інших жінок не знайшлося?

— Але ж ви прекрасно знаєте, що вона завжди була в нього найпершою улюбленицею.

— Я вже не кажу про нерозважливість такого шлюбу!

— Про його розважливість не йдеться, йдеться про його можливість.

— Ніякої можливості я тут не бачу, якщо у вас немає підстав вагоміших, ніж ті, які вже навели. Те, що містер Найтлі найняв коней, цілком можна пояснити його доброзичливістю і людяністю. Вам же відомо, що він дуже поважає Бейтсів — без огляду на Джейн Ферфакс — і завжди радо надає їм допомогу. Люба моя місіс Вестон, не займайтеся сватанням, бо це у вас погано виходить. Джейн Ферфакс — хазяйка Еббі! О ні, ні! Всі мої почуття повстають проти цього! Заради його ж блага я не дозволю йому вчинити таке божевілля!

— Скоріше нерозважливість, але зовсім не божевілля. За винятком нерівності у статках і певної вікової розбіжності я не бачу тут ніяких заперечень.

— Але містер Найтлі не бажає одружуватися. Я певна, що він навіть і не думає про це. Тож не наштовхуйте його на цю думку. Навіщо йому одруження? Йому й самому гарно; у нього є чим займатися: ферма, вівці, бібліотека, парафіяльні справи, до того ж він дуже любить дітей свого брата. Одруження йому ні до чого: він не має для нього ні часу, ні місця у своїй душі.

— Моя люба Еммо, доки він так вважатиме — так воно і буде, але якщо дійсно покохає Джейн Ферфакс…

— Дурниці! Джейн Ферфакс йому не потрібна. Коли йдеться про любов, то не потрібна. Він здатен зробити добро їй чи її рідним, але…

— Що ж, — розсміялася місіс Вестон, — можливо, найбільше добро, яке він може зробити для Джейн, — це дати їй можливість вийти заміж за шанованого чоловіка зі становищем.

— Може, для неї це і буде добром, але для нього такий шлюб обернеться злом; нічого, крім ганьби та приниження, подібне родичання не принесе. А як він зможе винести те, що місіс Бейтс належатиме до його родини? Бігатиме по всьому Еббі та цілий день дякуватиме йому за те, що він виявив велику милість і одружився із Джейн? — «Це така велика милість з вашого боку! Ви завжди були таким добрим сусідом!» — А потім, перервавшись на половині речення, раптом заговорить про стару спідницю своєї матері: «Ця спідниця ще зовсім не стара, бо ще довго носитиметься, і взагалі всі наші спідниці — дякувати Богові — такі міцні!»

— Як вам не соромно, Еммо! Не перекривляйте її. Хоча — всупереч сумлінню — мені й самій стало смішно. А взагалі-то повірте моєму слову, я не думаю, що місіс Бейтс сильно заважатиме містеру Найтлі. Його не дратують дрібниці. Вона може говорити скільки завгодно; коли ж йому захочеться самому щось сказати, то йому варто лише підвищити голос, і її стане не чутно. Питання не в доречності такого родичання, питання в тому, чи бажає він цього сам. Я чула — та й ви напевне, чули, — як високо він відгукувався про Джейн Ферфакс! Він так співчуває їй, так переймається її здоров'ям, так непокоїться про її незавидне майбутнє! Я чула, як він говорив про все це дуже емоційно! А як захоплюється її грою на фортепіано, її співом! Я чула — колись він сказав, що тільки й знав би, що слухав, як вона грає. Ага! Я ледь не забула про думку, котра нещодавно виникла в мене: це фортепіано, що їй хтось подарував — хоча ми і зійшлися на думці, що це подарунок від Кемпбеллів — а раптом воно від містера Найтлі? Не можу позбутися цієї думки. Гадаю, що він саме та людина, від якої цього можна було очікувати, без огляду на те, кохає він міс Ферфакс чи ні.