Емма мала щире бажання саме так і вчинити, але наразі не могла. Їй необхідно було поміркувати. Вона сама почувалася непевно. Схоже було, що поведінка молодого чоловіка та його сестри свідчила про щире почуття, і вона не могла не поспівчувати їм. За словами Гаррієт, їхні манери являли собою цікаву суміш ображеної гордості, покривдженого кохання і непідробної делікатності. Але вона й раніше вважала їх людьми добромисними і достойними, та хіба це робило більш привабливим родичання з ними? Було б дурістю піддаватися таким почуттям. Звичайно ж, він шкодує, що втратив її, — вони всі, напевне, шкодують. Крім ображеної любові, тут, мабуть, є іще й принижені амбіції. Вони, либонь, усі сподівалися вивищитися, породичавшись із Гаррієт; і взагалі — що такого незвичайного розповіла Гаррієт? Вона така нерозбірлива, так вдячно реагує на доброзичливість! її похвала мало чого варта.

Емма набралася духу та спробувала заспокоїти Гаррієт, розцінивши те, що сталося, як звичайнісіньку дрібницю, не варту того, щоб над нею замислюватися.

— Наразі це дійсно може тебе засмутити, — сказала вона, — але ти поводилася надзвичайно добре, все позаду, і може ніколи не повторитися, тим більше, що це вже буде не перша зустріч, тому тобі слід кинути думати про це.

Гаррієт сказала, що це «дійсно так» і що вона «кине думати про це», однак продовжувала про це говорити — і не могла говорити ні про що інше. Тож, зрештою, Емма, щоб витіснити Мартінів із її голови, змушена була похапцем сповістити їй новину, яку вона раніше збиралася повідати з такою делікатною обережністю. Вона сама не знала достеменно — радіти їй чи плакати, соромитися чи тільки дивуватися з того душевного стану, в якому опинилася бідолашна Гаррієт — вони гадали, що містер Елтон залицяється до неї, а насправді вийшло он як!

Однак поступово містер Елтон відновив свою захитану позицію. Хоча Гаррієт сприйняла перше повідомлення легше, ніж спромоглася б днем чи годиною раніше, її зацікавленість незабаром зросла; і не встигли вони закінчити першу розмову, як друга вже захопила її настільки, що вона тільки й говорила про щасливицю міс Гокінс із усіма відповідними почуттями цікавості, жалю, вдоволення й образи, унаслідок чого Мартіни зайняли в її уяві належне їм другорядне місце.

Емма навіть зраділа — хоча й не відразу, що така зустріч відбулася, бо вона посприяла пом'якшенню першого удару, при цьому не давши ніяких підстав для занепокоєння. Нинішній спосіб життя Гаррієт позбавляв Мартінів можливості бачитися з нею — хіба що вони навмисне стали б шукати такої зустрічі, але досі їм бракувало чи то хоробрості, чи то бажання побачитися з нею, бо відтоді, як Гаррієт відмовила Роберту, його сестри ніколи не з'являлись у пансіоні місіс Годдард; тож міг минути рік і більше, доки вони випадково не зустрінуться знову, не маючи при цьому ні необхідності, ні бажання обмовитися хоч словом.

Розділ 4

Людська природа є настільки прихильною до тих, хто потрапляє в незвичайні ситуації, що коли молода людина одружується або помирає, то про неї неодмінно говорять із симпатією.

Не минуло й тижня відтоді, як ім'я міс Гокінс уперше пролунало в Гайбері, а його мешканці вже якимось чином дізналися все про її вдачу та розум, дізналися, що вона і гарна, і елегантна, і вихована та освічена надзвичайно, і надзвичайно привітна. Тож коли прибув сам містер Елтон, торжествуючи з приводу перспектив свого щасливого майбуття, і почав славити чесноти міс Гокінс, то він уже не міг сповістити про неї нічого нового, крім її імені та імені композитора, чию музику вона воліла виконувати.

Містер Елтон повернувся дуже щасливою людиною. Він від'їжджав знехтуваним і приниженим, його оптимістичні сподівання зазнали краху після низки, як йому здавалося, заохочувальних кроків із боку міс Вудхаус; більше того: він не тільки втратив ту, яку прагнув насправді, його ще й принизили до рівня тієї, котру він насправді зовсім не прагнув. Він поїхав, зазнавши глибокої образи, а повернувся зарученим з іншою жінкою, і ця інша була, звичайно ж, настільки кращою від першої, наскільки в подібних обставинах набуте є кращим за втрачене. Він повернувся веселим і самовдоволеним, жвавим і заклопотаним, байдужим до міс Вудхаус і більш ніж байдужим до міс Сміт.

Чарівлива Авґуста Гокінс на додаток до цілком природних переваг бездоганної краси та інших особистих чеснот, була ще і власницею чималенького статку, в якому тисяч фунтів було стільки, що завжди називалася цифра десять; цей момент якось додавав ваги самому містеру Елтону і сприяв йому як оповідачу: його розповіді знаходили вдячну аудиторію; він не розмінявся на дрібноту, а здобув жінку з десятьма — чи десь так — тисячами фунтів; і здобув він її напрочуд швидко — не минуло й години після першого знайомства, як він уже встиг звернути на себе увагу; історія початку і розвитку цього роману, що він її повідав місіс Коул, була просто захоплюючою — він просувався швидкими кроками: від несподіваної зустрічі — до обіду у містера Гріна, а потім — до вечірки у місіс Браун — усмішки та сором'язливий рум'янець ставали дедалі більш промовистими, було вдосталь і ніяковості, і хвилювання — йому не склало труднощів справити на неї потрібне враження і сподобатися; тож, висловлюючись коротко і ясно, міс Гокінс із такою готовністю пішла йому назустріч, що і його самолюбство, і його розважливість були задоволені рівною мірою.

Йому вдалось отримати як матеріальне, так і духовне — і багатство, і любов; він спіймав те щастя, на яке заслуговував; він говорив тільки про себе і свої турботи, зі спокійною готовністю сприймав жарти на свою адресу, а до всіх місцевих дівчат, з якими йому лише декілька тижнів тому доводилось обходитися з обережною галантністю, він звертався тепер із щиросердою і впевненою усмішкою.

Весілля мало відбутися незабаром, бо сторонам нікому, крім самих себе, не треба було догоджати, слід було лише здійснити необхідні приготування; а коли містер Елтон знову поїхав до Бата, то всі сподівалися — і ці сподівання підтверджувалися виразом обличчя місіс Коул, — що він знову з'явиться в Гайбері вже з молодою.

Протягом нинішнього нетривалого перебування Емма бачилася з ним дуже мало, але цілком достатньо для того, щоб відчути: перша зустріч — уже в минулому, і щоб отримати враження, що те поєднання задирливої зухвалості і претензійності, яке він виражав усім своїм виглядом, робило його ще менш привабливим. Вона почала страшенно дивуватись: як це містер Елтон міг видатися їй приязним узагалі? Вигляд його став настільки міцно асоціюватися з певними неприємними емоціями, що якби в моральному плані він не був уособленням покути, гіркого уроку, джерела повсякчасного приниження для її розуму, то вона б із радістю погодилась, аби він назавжди зник із її очей. Нічого поганого вона йому не бажала; але містер Елтон дратував її, і якби він почав благоденствувати десь за двадцять миль від Гайбері, то це стало б для неї найбільшою втіхою.

Однак одруження неодмінно зменшить неприємності, викликані його перебуванням у Гайбері. Воно значною мірою усуне необхідність висловлення світських поштивостей і згладить значну кількість незручних і двозначних ситуацій. Поява місіс Елтон стане приводом для зміни стосунків; колишню дружню близькість можна буде перервати без будь-яких пояснень, можна буде навіть знову почати спілкуватися з підкресленою чемністю, як люди малознайомі.

Про саму наречену Емма була невисокої думки. Безперечно, вона достатньо гарна — якраз для містера Елтона, достатньо вихована й освічена — якраз для Гайбері, і достатньо красива — якраз, можливо, тією мірою, щоб виглядати непоказною поряд із Гаррієт. Що ж до родовитості нареченої, то тут Емма не мала ніяких ілюзій, бо була переконаною в тому, що, після того як його хвалькуваті претензії зазнали фіаско, а Гаррієт була погордливо знехтувана, він нічого суттєвого тут не досяг. Тут отримати достовірні відомості здавалося справою неважкою. Можна було не знати напевне яка вона, але можна було з упевненістю з'ясувати, хто вона; отож якщо не брати до уваги десять тисяч фунтів, то вона зовсім не виглядала кращою за Гаррієт. Гучного імені наречена не мала, не було в неї ані родовитості, ані впливових родичів чи знайомих. Схоже, що міс Гокінс була — скажімо так — молодшою з двох дочок такого собі торговця з Брістоля; але оскільки доходи від його комерції виявилися дуже скромними, то неважко здогадатися, що і сам тип цієї діяльності теж був дуже скромним. Частину зими вона зазвичай проводила в Баті, але її рідним містом був Брістоль, самий його центр; бо хоча її батько та мати й померли декілька років тому, але в неї залишався дядько — юрист за фахом, стосовно якого нічого поважнішого, крім правничої професії, і припустити не можна було; отож у нього вона і жила. В Емминій уяві це був такий собі трудяга-повірений, недостатньо тямущий для того, щоб зробити кар'єру. Вся ж привабливість родичання з міс Гокінс полягала в її старшій сестрі, котра дуже добре вийшла заміж за дуже знатного джентльмена, що мешкав неподалік од Брістоля і держав аж дві карети! Отака це була історія, отакою була велич міс Гокінс.

От якби вона могла зробити так, щоб Гаррієт думала про все це те саме, що й вона! Своїми умовляннями вона змусила її полюбити містера Елтона, але — на превеликий жаль — куди важче було умовити її розлюбити його! Одними розмовами розвіяти чарівливість особи, що займала численні порожнини у свідомості Гаррієт, було неможливо. Його можна було б витіснити кимось іншим, до того ж досить легко; це було ясно, як Божий день; вистачило б навіть когось на кшталт Роберта Мартіна; бо ніщо інше — боялася Емма — не зможе зцілити бідолашну дівчину. Гаррієт була з тих натур, що коли вже покохають, то надовго. А після повернення містера Елтона їй, сердешній, стало ще гірше. Він почав скрізь їй ввижатися. Емма бачила його лише раз, але Гаррієт двічі або тричі на день запевняла її, що тільки-но бачила його, або щойно розминулася з ним, чи щойно чула його голос, бачила його спину; завжди щойно траплялася якась подія, котра зберігала його в уяві Гаррієт, перемежаючи несподіванки і здогадки з приязною теплотою почуттів. Крім того, Гаррієт постійно щось про нього чула, бо за винятком свого перебування в Гартфілді, вона завжди проводила час серед тих, хто не вбачав у містерові Елтоні жодного недоліку та найцікавішою річчю в світі вважав обговорення його турбот. Тому кожна розповідь, кожна здогадка про те, що вже відбулося, або могло відбутися в улаштуванні його справ, про сподіваний прибуток, про слуг та меблі — все це безперервно вирувало навколо неї. Її любов підкріплювалася безперестанною хвалою на його адресу, її жалкування підживлювались, а постійні нагадування про щасливу міс Гокінс і безперервне споглядання його закоханості збурювали її роздратування. А з яким виглядом він проходив повз будинок! Манера носити капелюха — і та свідчила, як сильно він любить свою наречену!