Хоча Джейн і так була максимально стриманою, найбільшу стриманість і обачливість вона виявила в розмовах про Веймута і подружжя Діксонів. Здавалося, була налаштованою не розповідати нічого суттєвого про особу містера Діксона, про своє ставлення до нього і не висловлювати власну думку про доречність цього шлюбу. Вона говорила загальними схвально-ввічливими фразами, що не містили нічого цікавого чи оригінального. Однак це їй не допомогло. Її обережність була марною. Емма побачила напускний характер її байдужості і тому повернулася до своїх попередніх припущень. Скоріш за все, їй було що приховувати, окрім власних уподобань: мабуть, містер Діксон ледь не наважився змінити одну подругу на іншу або ж став на бік міс Кемпбелл тільки заради сподіваних дванадцяти тисяч фунтів.

Джейн була такою ж стриманою і щодо іншого. Вона і містер Френк Черчілль перебували у Веймуті в один і той же час. Не становило великої таємниці, що вони були трохи знайомі, але Емма не почула й півслова реальної інформації про те, яким він був насправді. «Він симпатичний?» — «Наскільки їй відомо, його вважали дуже привабливим молодим чоловіком». — «Він — приємна людина?» — «В основному вважали, що так». — «Він справив враження розсудливого молодого чоловіка, освіченого молодого чоловіка?» — «На курорті або в звичайній лондонській компанії про такі речі скласти уявлення важко. На підставі мого досить нетривалого спілкування з містером Черчіллем з упевненістю можна судити лише про манери. На її думку, всі знаходили його манери приємними». І цього їй Емма простити не могла.

Розділ 3

Емма не могла їй цього простити, однак містер Найтлі, котрий теж був серед гостей, не помітив ані приводу для її роздратування, ані самого роздратування, а бачив лише належну чемність і доброзичливу поведінку з обох боків; тож наступного ранку, знову відвідавши Гартфілд у справі до містера Вудхауса, він висловлював своє цілковите задоволення. Робив це не так відверто, як зробив би тоді, коли в кімнаті не було б Емминого батька, але достатньо прозоро, щоби вона зрозуміла, про що йдеться. Він завжди вважав, що Емма ставиться до Джейн несправедливо, і тепер із великим задоволенням констатував суттєве поліпшення.

— Це був такий приємний вечір, — почав він одразу, тільки-но розтлумачив містеру Вудхаусу необхідне, отримав од нього ствердну відповідь і прибрав папери. — Винятково приємний. Ви з міс Ферфакс пригостили нас чудовою музикою. Не знаю, добродію, що може бути приємніше, коли отак сидиш собі, а тебе розважають дві чарівні дівчини — то музикою, то розмовами. Еммо, я певен, що вечір сподобався міс Ферфакс, це точно. Ви були на висоті. Я радий, що ви дали Джейн можливість стільки пограти, це була така милість із вашого боку, бо в домівці її бабусі інструмента немає.

— Дуже рада, що вам сподобалося, — сказала Емма і усміхнулася. — Смію сподіватися, що я не так уже й часто буваю недостатньо уважною до наших гостей.

— Звичайно ж ні, моя люба, — відразу озвався її батько. — У цьому ти можеш не сумніватися. Ти така чемна й уважна, як ніхто. Навпаки — ти надто чемна й уважна. От, наприклад, булочки — якби вчора ввечері їх подали тільки один раз, то цього було б цілком достатньо.

— Дійсно, — відразу ж вигукнув містер Найтлі. — Вам рідко коли бракує неуважності — ви майже завжди поводитеся належним чином і виявляєте належне розуміння. Отож гадаю, що ви добре розумієте мене і зараз.

Емма хитро-грайливо поглянула на нього, що означало: «Я добре вас розумію», — але мовила лише:

— Міс Ферфакс така стримана й холодна.

— А я завжди казав, що вона така і є — трохи стримана; але вам незабаром удасться подолати ту частину її стриманості, що коріниться в недостатній упевненості в собі. Вихованість і ввічливість завжди гідні похвали.

— Значить, ви вважаєте, що вона сором'язлива. А от я ніякої сором'язливості тут не бачу.

— Люба моя Еммо, — сказав містер Найтлі і перебрався зі свого крісла в те, що стояло ближче до неї, — ви що, хочете сказати, що вам не сподобався вечір?

— Та ні! Мені сподобалася власна вперта наполегливість у намаганні про щось дізнатись, і мене здивували ті мізерні відомості, котрі я отримала.

— Ви мене неприємно дивуєте, — тільки і сказав містер Найтлі.

— Сподіваюся, що вечір сподобався всім, — як завжди спокійно мовив містер Вудхаус. — Мені — сподобався. Правда, в якийсь момент жар від каміна став надто сильним, але я трішечки відсунув крісло — зовсім небагато, і він перестав мені дошкуляти. Міс Бейтс була, як завжди, дуже балакучою та життєрадісною, хоча, по правді кажучи, розмовляє вона надто швидко. Однак усе одно дуже приємна людина, та й місіс Бейтс — по-своєму — теж. Вони — мої давні друзі і я їх люблю; а міс Джейн Ферфакс — така вже ж гарна дівчина, дуже гарна і — дуже чемна! Містере Найтлі, їй, певне, теж сподобався вечір, бо з нею була Емма.

— Певна річ, сер, і Еммі також, бо з нею була міс Ферфакс. Емма відчула його занепокоєння і, намагаючись розвіяти його принаймні тимчасово, мовила із щирістю, що не викликала ніяких сумнівів:

— Вона — створіння настільки вишукане, що очей не відвести. Не можу дивитися на неї без захоплення; і всім серцем їй співчуваю.

Од радості містер Найтлі не знав, що й казати; а поки він збирався з відповіддю, містер Вудхаус, все ще думаючи про Бейтсів, мовив:

— Дуже жаль, що їм живеться так сутужно! Дуже жаль! Мені часто хотілося — щоправда, на це непросто наважитися — зробити хоча б якісь невеличкі, дрібні подарунки, щось таке незвичайне — ось ми закололи порося, і Емма хоче послати їм полядвичку або задній окіст; порося ще молоде, і м'ясо — ніжне, гартфілдська свинина не така, як скрізь, та все ж це — свинина; і, моя люба Еммо, якщо вони дійсно приготують із неї добре підсмажені біфштекси, як це робиться в нас — на власному жиру, а не запікатимуть, бо запечена свинина — то погибель для будь-якого шлунку, варто, гадаю, послати їм окіст, еге ж, моя люба?

— Тату, я вже послала їм задню четвертину, бо знала, що в тебе виникне таке бажання. З окосту вони можуть зробити солонину, причому дуже смачну, а полядвичку — приготують так, як їм забажається.

— Вірно, моя люба, істинна правда. Я чомусь раніше про це не подумав, але так дійсно буде найкраще. Аби вони тільки не пересолили окіст; бо якщо його не пересолити і ретельно відварити, як це робить наш Серлі, і споживати помірно, з вареною ріпкою та невеликою кількістю моркви чи пастернаку, то, на мою думку, таку їжу не можна буде назвати нездоровою.

— Еммо, — озвався незабаром містер Найтлі, — у мене для вас новина. Ви ж любите новини, так от — по дорозі сюди я дещо почув і, гадаю, вам це буде цікаво.

— Новина! Авжеж, я завжди люблю новини! А що за новина? І чому це ви так посміхаєтеся? Де ви її почули? В Рендоллзі?

Він тільки й устиг сказати:

— Ні, не в Рендоллзі; я там і близько не був, — як двері розчинилися навстіж і в кімнату ввійшли міс Бейтс і міс Ферфакс. Почуття вдячності й бажання повідати новину так переповнювали міс Бейтс, що вона не знала, з чого почати. Містер Найтлі швидко переконався, що свій момент він уже проґавив і що йому тепер і півслова не дадуть сказати.

— Доброго ранку, любий добродію, як почуваєтесь? Моя мила міс Вудхаус, я просто не знаю, як мені висловити свою подяку! Така чудова четвертинка свинини! Ви такі щедрі! Чули новину? Містер Елтон збирається одружитися.

Емма не підозрювала, що може йтися про містера Елтона, і тому, почувши сказане, так здивувалася, що навіть трохи здригнулась і почервоніла.

— Оце і була моя новина: я думав, що вам цікаво буде її почути, — сказав містер Найтлі з усмішкою, котра мала засвідчити його правоту, бо частково справдилося те, про що він колись казав Еммі.

— А ви де про це дізналися?! — скрикнула міс Бейтс. — Хто ж вам міг це сказати, містере Найтлі? Бо ще не минуло і п'яти хвилин, як я отримала записку від місіс Коул — ні, ніяк не більше п'яти хвилин — ну нехай десяти — я саме наділа капелюшка та жакет і вже була вийшла знову поговорити з Петті про свинину, а Джейн стояла в коридорі, — правда, Джейн? — бо моя матінка так боялася, що в нас не знайдеться достатньо великої боденьки. Отож я сказала, що піду й подивлюся, а Джейн і каже: «Може, натомість я сходжу? Здається, ви трохи нездужаєте, а Петті якраз прибирає на кухні». «Не треба, моя люба», — відповіла я — і саме в цю мить принесли записку. Містер Елтон збирається одружитись із якоюсь міс Гокінс — оце і все, що мені відомо. Із якоюсь міс Гокінс із Бата. Але ж, містере Найтлі, як же ви все-таки дізналися про це? Бо місіс Коул сіла і написала мені записку відразу ж після того, як містер Коул сповістив їй цю новину. Якась міс Гокінс…

— Півтори години тому я мав ділову зустріч із містером Коулом. Коли мене провели до нього, він якраз скінчив читати Елтонового листа і тому відразу ж передав його мені.

— Ага! Оце так… мабуть, ще ніколи не було такої цікавої для всіх новини. Шановний добродію, ви такі щедрі. Моя матінка бажає вам усіляких гараздів, вона безмежно вдячна вам і каже, що ви просто приголомшили її своєю добротою.

— Нашу гартфілдську свинину, — відповів містер Вудхаус, — ми вважаємо набагато кращою за будь-яку іншу, бо вона дійсно є такою, тому нам із Еммою було надзвичайно приємно…

— Любий добродію, як каже моя мати, наші друзі занадто до нас ласкаві. Якщо колись і були люди, що жили заможно, не будучи багатими, то це, безперечно, ми. Нам дійсно «випало жити серед добрих людей». Значить, містере Найтлі, ви на власні очі бачили листа, отож…

— Це був короткий лист, просто повідомлення — але, звичайно ж, повідомлення бадьоре й радісне, — при цьому він хитро поглянув на Емму. — Містер Елтон написав, що має щастя сповістити… не пам'ятаю точно, як саме йшлося в листі, та це, власне, і не так важливо. Коротше кажучи, повідомлення зводилося до того, що він збирається одружитися з такою собі міс Гокінс. Зі стилю самого листа я здогадався, що написаний він був одразу після того, як цю справу було вирішено.