— Це — неправда! — скрикнула вона, коли Елізабет розповіла їй усю історію. — Цього не може бути!

— Що неправда? — стримано спитала Елізабет. — Що Джейд убила Сема О’Доннела чи що Сем О’Доннел — саме той чоловік, що зґвалтував Анну?

— Мамо, у тебе взагалі є які-небудь почуття? Сидиш, як манекен у вітрині! Точнісінько леді Кінрос! Джейд мені як сестра! А Крильце Метелика мені більше матір, аніж ти коли-небудь була для мене, Господи, прости, що скажеш! Моя сестра зізналася у вбивстві — як ви дали їй це зробити, леді Кінрос? Чому ви не заткнули їй рота рукою чи не змусили заткнутися в якийсь інший спосіб? Ви дозволили їй зізнатися! Ви не розумієте, чим це загрожує? Її взагалі не судитимуть судом присяжних! Судять тільки тоді, коли є сумніви стосовно винуватості. І це — робота присяжних. Єдина робота присяжних! Чоловіка або жінку, який не зречеться своїх показань, залучають до суду як підсудного і суддя просто виголошує йому вирок. — Нелл різко крутнулася на п’ятах. — Так, я зараз піду до поліційного відділка і поговорю з Джейд. Вона має зректися своїх показань! Якщо вона цього не зробить, її повісять!

Елізабет почула все, почула ненависть — ні, не ненависть, а антипатію до себе — в голосі доньки і, пропустивши ці жорстокі слова крізь своє серце, змушена була визнати їх правоту.

«Хтось закоркував пляшку, у якій міститься мій дух, моя душа, закоркував на віки вічні. Я горітиму в пеклі, я заслужила горіти в пеклі. Я не була ані дружиною, ані матір’ю».

— Якщо ти і справді збираєшся це зробити, — кинула вона навздогін Нелл, — то раджу тобі помитися і перевдягнутися.


Але Джейд відмовилася зрікатись. Сержант Стенлі Твейтс ніколи б і не подумав про те, щоб не дозволити міс Нелл побачитися з ув’язненою, тому Нелл пустили до камери, призначеної для порушників, що вчинили насильницькі дії. Ця камера знаходилася окремо від півдюжини камер, де утримувалися п’яниці та дрібні злодюжки.

— Джейд, вони ж тебе повісять, — заревла Нелл.

— Я не заперечую, щоб мене повісили, міс Нелл, — лагідно мовила Джейд. — Важливо, що я вбила ґвалтувателя Анни.

— Ґвалтівника, — механічно поправила її Нелл.

— Він зламав життя моїй дитинці Анні, тому мусив померти. Ніхто б інший не вдався до дій, міс Нелл. То був мій обов’язок — убити його.

— Навіть якщо ти вбила його — заперечуй це, Джейд! Тоді тебе відправлять на суд присяжних, ми зможемо навести всі пом’якшувальні обставини, я впевнена, що татко найме адвокатів, які — які б змусили Понтія Пілата відпустити Ісуса! Заперечуй свою вину, будь ласка!

— Я не можу цього зробити, міс Нелл. Я дійсно вбила його, і я цим пишаюся.

— О Джейд, ніщо не варте життя, особливо твого життя!

— Це не так, міс Нелл. Чоловік, який обдурює таку беззахисну дитину, як моя Анна, і змушує її задовольняти брудні забаганки, — це не чоловік, а гидотний смердючий слимак. Він заслуговує на те, що я зробила з Семом О’Доннелом. І я зробила б це знову, знову і знову. У моїй свідомості це залишиться як велика радість.

Ніщо не могло змусити Джейд змінити свою думку.

Наступного дня її посадили до поліцейської повозки і відправили до тюрми в Батерсті; один констебль правив кіньми, другий — сидів поруч. Вони і боялися її, і не боялися. Коли сержант Твейтс вирішив, що потреби в наручниках немає, вони подумали, що він просто дурень, але поїздка пройшла без інцидентів. Джейд Вонґ помістили до в’язниці приблизно в той самий час, коли на кінроському кладовищі було поховане тіло Сема О’Доннела, причому всі витрати на погребіння були оплачені Теодорою Дженкінс та кількома невтішними шанувальницями Сема. Преподобний Пітер Вілкінс виголосив зворушливу промову біля могили — він не став цього робити в церкві, щоб не прогнівити Бога в тому випадку, якщо Сем і справді зґвалтував Анну, — а жінки в траурі та чорних вуалях безутішно ридали побіля численних вінків.

Хоча поліція і обшукала Семів табір та його околиці з якнайбільшою і ревною ретельністю, їй не вдалося знайти нічого, щоб пов’язувало цього чоловіка з Анною. Ні предметів жіночого одягу, ні дешевих прикрас, ні хусточок з вишитими ініціалами. Нічого взагалі.

— Ми повідкривали всі його банки з фарбами, порозламували щітки, шукали у швах його одежі, навіть перерили кору та гілляччя, якими він укрив дах своєї халупи, — повідомив сержант Твейтс Рубі. — Слово честі, міс Костеван, ми обшукали все. Узагалі не схоже, щоб він жив як бомж. Чистий та дуже охайний як для чоловіка, що живе на вулиці, — вірьовка для сушіння білизни, діжка для прання, харчі тримав у старих коробках з-під печива, щоб мурахи не поїли, крем для чобіт і щітки для їх чистки, чисті простирадла на матраці — так, цей чоловік був чистим та охайним.

— І що тепер буде? — спитала Рубі, яка останніми днями страшенно постаріла.

— Я так розумію, що тимчасовим магістратам уже дали право висунути їй звинувачення, а під заставу її не випустять, бо це — тяжкий злочин, який передбачає смертну кару.

На той час новина вже дісталася Сіднея, і місцеві газети живописали всі криваві деталі злочину; при цьому вони конкретно не вказували, які саме частини тіла Сема О’Доннела відрізала зловмисниця і запхала йому в рота, але робилися натяки, що вона примушувала його з’їсти їх. Редактори у своїх нотатках наголошували на небезпеці наймання китайських слуг, і смерть Сема О’Доннела наводили як іще один доказ небажаності китайської еміграції. Жовта ж преса та тижневики взагалі наполягали на екстрадиції всіх китайців з країни, навіть якщо вони народилися в Австралії. Той факт, що маленька тиха китаянка гордо заявила про свій злочин, сприймався як доказ її цілковитої моральної порочності. Водночас Анна Кінрос характеризувалася як «простодушна» — стан розуму, який неначе припускав, що вона може додавати два та два, але не тринадцять та двадцять чотири.

Телеграма застала Александра біля західного узбережжя австралійського континенту, але він не став попереджати членів ради директорів про свій терміновий приїзд. З роками він анітрохи не втратив своєї звички до скритності. Його корабель пришвартувався в Сіднеї того дня, коли Джейд було висунуто звинувачення. І його вже зустрічав гамірливий натовп журналістів, серед якого було повно кореспондентів загальноавстралійських видань та заокеанської преси — від «Таймс» до «Нью-Йорк таймс». Анітрохи не знітившись, він дав імпровізовану прес-конференцію з таким основним мотивом: ви тут у Сіднеї знаєте більше, ніж я, тож чому ви до мене причепилися?

Його зустрів Самерс і супроводив до нового готелю на Джордж-стрит, удалині від гуркотливих трамваїв та потягів.

— Що сталося, Джиме? — спитав Александр. — Тобто в чому суть справи?

Звертання «Джим» було для Самерса чимось новим; він кілька разів кліпнув і лише згодом відповів:

— Джейд убила типа, який зґвалтував Анну.

— Типа, який дійсно її зґвалтував, чи того, хто їй видався ґвалтівником?

— Я не маю жодного сумніву, сер Александре, що саме Сем і був ґвалтівником. Я був присутній, коли Анна назвала мого собаку Ровером. Я бачив її обличчя — вона була страшенно рада, схожа на рабиню, що чекала на свого хазяїна. Якби я знав, що у Сема була блакитна вівчарка на ім’я Ровер, я відразу б уторопав. А Джейд здогадалася тому, що бачила Сема і пса біля будинку Теодори Дженкінс. Він фарбував його фасад. Але я не виявив достатньої кмітливості, і Джейд мене випередила.

Александр уважно поглянув у очі Самерсу і зітхнув:

— Ненадійний доказ, еге ж? І більше жодного не було виявлено?

— Жодного, сер. Напевне, він виявляв велику обережність.

— Як ти гадаєш, нам вдасться з’їхати з цієї справи?

— Жодної надії, сер, навіть якщо ви особисто візьметеся за неї.

— Значить, залишається триматися з гідністю заради членів моєї родини і підготувати їх до найгіршого.

— Виходить, що так, сер.

— Якби ж то вона поділилася своїми підозрами з Рубі чи з тобою!

— Можливо, — з непевністю мовив Самерс, — що вона з самого початку була впевнена, що все скінчиться тим, що Сем зведе на Анну наклеп, і тому вирішила не вплутувати сюди Анну взагалі.

— Так, мабуть, так воно й було. Бідолаха Джейд! Я перед нею у великому боргу.

— Не знаю, чи думала вона про це взагалі. Вона зробила це заради Анни, і тільки заради неї.

— Кого порадили найняти мої адвокати?

— Сера Юстаса Гіт-Боттомлі, сер. Уже немолодий чолов’яга, але все ж таки член Королівської асоціації адвокатів і найвідоміший адвокат у кримінальних справах — принаймні така репутація склалася у нього в Австралії, — сказав Самерс.


Перед від’їздом з Сіднея до Кінроса Александр зробив усе, що міг. Разом з сером Юстасом (який не передбачав іншого рішення, окрім смертного вироку, у тому випадку якщо звинувачена не візьме свої слова назад) він задіяв усі свої зв’язки для того, щоб гарантувати прихильність судді, який вестиме справу, і щоб вирок зачитали без свідків у Батерсті, а не в Сіднеї. І якомога швидше. Сер Юстас подорожував у приватному вагоні Александра аж до Літгоу, де його відчепили і під’єднали до потягу на Кінрос, а далі він поїхав сам до Батерста в купе першого класу, у той час як решта публіки юрмилася в другому класі, емоційно обговорюючи англійське право і раціональність та обґрунтованість його застосування в колоніях.

Його розмова з Джейд у батерстській тюрмі була марною справою. Хоч як він не умовляв, не улещував та не обіцяв, дівчина вперто стояла на своєму: вона не зречеться своїх слів, вона пишається тим, що зробила, вона помстилася за свою дитинку Анну.

Коли Александр прибув на станцію в Кінросі, на платформі його зустрічала тільки Рубі.

Її вигляд шокував Александра — невже я і сам так швидко постарів, як вона? Її волосся і досі мало свій прекрасний натуральний колір, але Рубі так поправилася, що її очі мало не тонули в пампушках плоті, талія геть зникла, а руки стали короткими й товстими, як щупальці морської зірки. Але він поцілував її, взяв під руку і пішов з нею крізь кімнату для пасажирів.