— Давай спочатку поговоримо, — сказала Елізабет з упевненістю в голосі. — Я хочу знати все про тебе. У тебе є син, каже Джейд.

— Так. Його звуть Лі. — Голос і вираз обличчя Рубі пом’якшали. — Він — світло у моєму житті, Елізабет. Моє дорогоцінне кошенятко. Як я за ним скучила!

— Йому зараз одинадцять?

— Так. Я не бачила його вже два з половиною роки.

— Ти маєш його фотографію?

— Ні, — різко відказала Рубі. — То була б занадто велика мука. Я просто заплющую очі і уявляю його. Такий пречудовий хлопчина!

— Джейд каже, що він навдивовижу розумний.

— Підхоплює мови, як той папуга, але Александр каже, що він не створений для того, щоб вчити гуманітарні науки в Оксфорді і здобути ступінь бакалавра — як хотілося б мені. Здається, йому більше подобається вивчення точних наук у Кембриджі.

Елізабет помітила, що ця тема є надто болючою для Рубі, тому вона змінила напрям розмови.

— А хто така Онорія Браун? — спитала вона.

Зелені очі Рубі здивовано розширилися.

— І ти туди ж? Я й гадки не маю, хто вона така, знаю лише те, що Александр вважає її втіленням всіх жіночих чеснот. Я — ніхто в порівнянні з Онорією Браун.

— Його думка про тебе, яку він висловлював мені, дещо інша. Він якось сказав мені, що захоплюється тобою навіть більше, ніж Онорією Браун. А ти певна, що не знаєш її?

— Абсолютно.

— А як ми зможемо про неї дізнатися?

— Спитати, — відповіла Рубі.

— Він не скаже нам або говоритиме загадками.

— Чортів вилупок — ось хто він такий! — погодилася Рубі.

Наступні тижні промайнули напрочуд швидко завдяки Рубі, книжкам, покеру — і Констанції Дьюї, яка приїхала погостити і залишилася на останні п’ять тижнів. Стан Елізабет був без змін; постійне кровопускання робило її трохи розслабленою, але набряки зменшилися; до того ж припинилися напади головного болю та болі у животі. Акушерка з Сіднея, яка пройшла неабияку практичну підготовку в центрі Флоренс Найтінгейл, безжально вимуштрувала трьох китаянок, наче сержант лінькуватих солдат, а потім поїхала, щоб повідомити серу Едварду, що за місіс Кінрос доглядатимуть не гірше, ніж це роблять у Сіднеї.

Але найбільше страждав Александр, усунутий від щоденного життя своєї дружини спочатку зусиллями Рубі, а потім — спільними зусиллями новоствореного альянсу Рубі—Констанція. Однак їхня компанія допомагала підбадьорювати Елізабет; кожного разу, коли Александр проходив повз спальню дружини, звідти лунали вибухи веселого сміху. А йому таки доводилося квапливо проходити повз її спальню — «як побитий собака, що уникає свого хазяїна», — казав він сам собі. Єдиною його втіхою була робота; нарешті прибули гальма системи Вестингауза, тож йому було чим зайнятися, коли гальма встановлювали на вагони.

— Я дійшов висновку, — сказав він якось Чарльзу Дьюї, — що коли чоловік одружується, то мир у його душі та свобода ідуть коту під хвіст.

— Та отож, друже, — заспокійливо мовив Чарльз. — Це та ціна, яку нам доводиться платити за те, що в старості у нас буде компанія та нащадки, які продовжать нашу справу.

— Компанію на старості я тобі гарантую, але твої нащадки — суцільно дівчата.

— Узагалі-то я дійшов висновку, що дівчата — це не так уже й погано. Вони вийдуть заміж і — якщо мої дочки хоч чогось варті — вони, можливо, приведуть в родину більше здібних чоловіків, ніж це вдалося б зробити синам. Синам не заборониш здійснювати дослідження в таких сферах, як пияцтво, легкодоступні жінки та картярство; дівчата ж усім цим займатися не будуть і не терпітимуть цих пороків у своїх чоловіках. Наречений Софії має розумну голову та ділову хватку, а чоловік Марії керує бізнесом у Данлі краще, аніж це будь-коли вдавалося мені. Якщо Генріетті вдасться підчепити такого ж гарного хлопця, як пощастило двом іншим моїм донькам, я буду дуже щасливим чолов’ягою.

Александр насупився.

— Так, усі вони гарні й розумні, але дівчата, мій дорогий Чарльзе, не можуть зберегти родинне ім’я.

— А чому б ні? — здивувався Чарльз. — Якщо вже ім’я важить так багато, то що завадить якомусь зятю взяти наше прізвище? Не забувай, що частка чоловікової крові в його онуках точнісінько така ж, як і частка крові дружини, — рівно половина. Ти що, побоюєшся, що у Елізабет будуть доньки, а не сини?

— Досі цей шлюб був невдалим, — відверто відповів Александр. — Тому, якщо доля й далі демонструватиме свою неприхильність, ця можливість перетвориться на реальність.

— Ти — наче пророк Судного дня, невиправний песиміст.

— Ні, я просто шотландець.

Однак згодом, пораючись у локомотивному депо, Александр подумав і вирішив, що Чарльз має рацію. Якщо у Елізабет і справді будуть доньки, то їх треба виховати таким чином, щоб у них були неабиякі чоловіки, та ще й такі, котрі захотіли б змінити своє прізвище на Кінрос. Це означало, що дівчатам треба буде дати університетську освіту, але при цьому пильнувати, щоб світська освіта не перетворила їх на «емансипе» з чоловічими замашками.

Бем, бем! — гепав Александр молотком; він твердо вирішив: ніщо не зможе його захитати — ані фригідна жінка, яка його не кохає, ані перспектива мати цілий виводок дівчат. Він мав свою мету в житті; він уже багато зробив для її досягнення, і один з найважливіших аспектів цієї мети полягав у тому, щоб ім’я, котре він собі обрав, ніколи не померло.


Сер Едвард Вайлер з дружиною прибули напередодні Різдва, і їх поселили в Північній вежі — комплексі кімнат, які привели леді Вайлер у невимовний захват. Їй не лише випала нагода вирватися з Сіднея у найгірший період літньої спеки; милосердний Господь подарував їй можливість жити в розкоші, небаченій для Сіднея; слуги в Сіднеї були пихатими, агресивними створіннями, які приходили і звільнялися, коли їм заманеться, зате в маєтку Кінрос-гаус працювали напрочуд приязні та ввічливі слуги-китайці, які, разом із тим, ані на гран не були запопадливими та улесливими. Вони поводилися, як високооплачувані працівники, яким подобається їхня робота.

Однак для Елізабет святковий сезон був просто продовженням її ув’язнення в ліжку; вона так обважніла, і їй постійно так хотілося спати, що навіть грубуваті жарти Рубі вже не справляли на неї підбадьорливого впливу.

Неймовірно, але сер Едвард спочатку приділив мало уваги своїй пацієнтці, коли він увійшов до кімнаті разом із Джейд, Перлиною та Шовковою Квіткою; дівчата несли тарілки, пляшки та миски. Лікар зняв піджак, надягнув чистий білий фартух, закотив рукави і ретельно вимив свої сильні руки. І тільки зробивши все необхідне, він присунув стілець і сів біля Елізабет.

— Як ви ся маєте, моя люба? — спитав він.

— Не так добре, як перед Різдвом, — відповіла Елізабет, повністю довіряючи своєму лікарю і відчуваючи до нього симпатію. — У мене сильно болить голова, живіт, інколи у мене буває нудота, а перед очима з’являються темні плями.

— Спочатку я маю подивитися, як ся має ваша дитина, а потім ми поговоримо на ширші теми, — мовив він, підійшовши до краю ліжка, і жестом наказав китаянкам відкинути ковдри.

— Я — людина-антисептик, — пожартував лікар, здійснюючи огляд, — тож вибачте мені запах карболки. Він збережеться тут доти, поки не народиться дитинча. — Закінчивши огляд, лікар знову сів. — Головка плода повернута в потрібному напрямку, і я гадаю, що води ось-ось відійдуть. — Голос сера Едварда змінився і став серйозним. — А тепер, Елізабет, я мушу пояснити вам, що мені, можливо, доведеться робити, якщо не все піде так як слід. Ви чули, як я колись казав вашому чоловіку, що коли у вас почнуться конвульсії, то цілком може статися так, що ви з них не зможете вийти. Загалом тут рішення приймає чоловік, але зазвичай чоловіки в подібній ситуації опиняються не на висоті — за тими винятками, коли мені вдається переконати їх у тому, що їхня дружина хоче, щоб я зробив саме те, що маю зробити. — Сер Едвард прокашлявся. — Останнім часом з’явилися деякі публікації в медичній пресі, котрі пропагують призначення сульфату магнію, якщо почнуться конвульсії, хоча мушу попередити вас, що цей метод ще не є повністю доведеним на практиці.

— А що таке сульфат магнію? — спитала вона.

— Досить нешкідлива сіль.

— А як його приймати? Пити?

— Ні. Якщо у вас почнуться конвульсії, у такому стані ви не зможете пити рідину. Сіль вводиться парентеральною ін’єкцією, тобто шприцом у черевну порожнину. Там сульфат магнію змішується з тілесними рідинами і швидко потрапляє в кров. Сподіваюся, що з часом ці шприцеві голки навчаться виготовляти достатньо тонкими, щоб їх можна було вводити у вену. Звісно, я скажу про це вашому чоловіку, але спочатку мені потрібно упевнитися в тому, що ви самі про це думаєте. На кін поставлене ваше життя і життя вашої дитини. Я також хочу зазначити, що у вас — розумове послаблення і стан, наближений до неврастенії. Ви хотіли б, щоб я ввів вам сульфат магнію в разі потреби?

— Так, — не вагаючись, відповіла Елізабет.

— От і прекрасно! Тож подивимось, як складатимуться обставини. — Він узяв її за руку і легенько стиснув. — Не падайте духом, Елізабет. Здається, ваша дитина достатньо сильна, тож будьте сильні і ви. А тепер, якщо ви готові, я відрекомендую вам свою дружину. Вона допомагатиме мені як акушерка.

— А ви саме так з нею і познайомилися — під час пологів? — поцікавилася Елізабет.

— Аякже. Молодим лікарям доводиться працювати так багато, що у них майже немає часу зустрічатися з якимись іншими дівчатами, окрім акушерок та медсестер. І мені дуже пощастило, — щиро відповів сер Едвард. — Моя дружина — прекрасна людина і високопрофесійна акушерка.


Александр вирішив побачитися з Елізабет лише наступного дня, і сер Едвард мав з ним довгу розмову і порадив йому дочекатися, поки Елізабет прокинеться після сну, викликаного прийомом настоянки опію.