Зелені очі Рубі спостерігали за ним зі змішаним виразом цікавості й захвату. У неї аж дух перехопило.

— Александре, — нарешті видихнула вона. — Ти унікальна людина. Будь-хто інший просто обідрав би родовище та довкілля як липку — і вшився геть, але ти не такий. Дивно, чому ти назвав своє місто Кінрос. Правильніше було б назвати його Александрія.

— Бачу, ти часу не марнувала і читала книжки.

— Тепер я — знавець Александра Македонського.

— Якраз на перехресті Кінрос-стрит і Аурик-стрит я зарезервував особливо принадну місцину. Ширина її фронту, який виходить на обидві вулиці, складає сто футів, позаду — достатньо місця для конюшні та сараїв. У плани міста ця ділянка землі внесена як «готель „Кінрос“», власник-орендар — Р. Костеван. Я раджу тобі збудувати його з цегли. — Погляд Александра посуворішав. — І наступне: своїх шльондр залишиш у Гілл-Енді.

Очі Рубі спалахнули вогнем, вона розкрила була рота, щоб вибухнути прокльонами, але Александр випередив її.

— Заткнися! Лишень подумай, стара дурна відьмо! Зазвичай жінка не веде справи у готелі, чиїм власником вона є. Але якщо готель — це і дійсно готель, а не кубло з проститутками, тоді — це респектабельне заняття, через яке Лі не доведеться червоніти, коли він прокладатиме свій життєвий шлях. Який сенс витрачати купу грошей на його освіту, коли він намагатиметься влаштуватися у вибраній ним сфері діяльності, а мати його так і залишиться власницею борделю на золотому родовищі? Рубі, я пропоную тобі нове життя у новому місті, і я хочу, щоб ти була в тому місті шанованою особою. — Він посміхнувся своєю особливою чарівливою посмішкою. — Якщо ти відкриєш бордель у Кінросі, одного дня тобі доведеться поїхати звідти. Фанатики Біблії накопичать достатньо влади і впливу, щоб вигнати дам сумнівної репутації геть, та ще й наостанок вивалявши їх у смолі та пір’ї. Зрештою, хто ж тоді стане на мій бік, коли я вступлю в неминучу конфронтацію з релігійними фанатиками, які спробують стати чимось на кшталт місцевої поліції моралі в моєму місті?

Рубі розсміялася, але швидко протверезіла.

— Спорудження такого готелю, про який ти щойно розповів, стане у третину тієї суми, яку ти мені щойно дав. На це я піти не можу, бо половину цих грошей доведеться заплатити за навчання Лі; до того ж зараз такий момент, коли мої фінанси в кепському стані. Виробництво на копальні Гокінс-Гілл падає, а разом з ним занепадає і Гілл-Енд. Багато мешканців Гілл-Енда вже встигли перебратися до Кінроса або подорожують саме туди. Тому я буду з тобою відвертою. По-перше, разом з цими людьми до Кінроса помандрує і моя репутація. По-друге, я сама планую невдовзі вирушити до Кінроса, щоб збудувати там мазанку і прилаштувати моїх дівчат до єдиної роботи, яку вони знають. Я розумію сенс ваших настанов, ваша величносте, але я не зможу виконати ваші накази. Може, наступного року ви видасте мені іще частину дивідендів, але то буде остання. Бо на той час розсипне золото вичерпається.

— Давай вийдемо надвір і попрощаємося з моєю старою доброю конячиною, — сказав, підводячись, Александр, і простягнув Рубі руку.

Через півгодини ошелешена Рубі пішла до себе в кімнату, щоб надягнути плаття, яке вона спеціально зберігала до того дня, коли він повернеться, щоб з нею зустрітися: пошите з вельвету кольору апельсинового мармеладу, це плаття було достатньо стильним, щоб його могла надягнути навіть дружина міністра. Бездоганне плаття для власниці готелю «Кінрос».

«Жила. Він сказав, що на своїй землі знайшов золоту жилу. — Вона прискіпливо і абсолютно безпристрасно подивилася на себе в дзеркало. — Ніхто не скаже, що мені тридцять один. Максимум — двадцять п’ять. Одна з переваг життя, проведеного у приміщенні, — це те, що шкіра не висихає і не зморщується на сонці. А як подумати про отих жалюгідних створінь, які гарують на своїх крихітних ділянках, бо їхні чоловіки, які гарують у шахті, неспроможні заплатити ті гроші, які правлять китайці за свою городину, вирощену спеціально на продаж? За спідницю чіпляється малеча, а на плиті печеться хліб. Руки в цих жінок грубіші за руки їхніх чоловіків. Не знаю, як вони можуть так жити, я б точно не змогла! Може, це через кохання. Якщо це так, то я ніколи не кохатиму жодного чоловіка настільки сильно — ні Суня, ні Александра. А дехто з цих жінок колись були такі ж гарненькі, як і я. Колись.

Згадай, як ти прожила свій тридцять один рік, Рубі!

Я — прекрасний і переконливий приклад того, що гріх дає користь. Якби я з ранку до ночі вовтузилася на городі, як оті жінки, мене б не помітив жоден з тих чоловіків, які допомогли мені в житті. Кажуть, народження — це просто випадковість долі… Що ж, доля народжує у цей світ дуже багато жінок, і лише на невелику їх частину припадають статки, виховання та суспільні зв’язки, достатні для того, щоб вдало вийти заміж. Александр каже, що деякі жінки ідуть навчатися до університетів, але ж таке трапляється лише завдяки тому, що їхні батьки спроможні заплатити за навчання і послати їх туди. Мене ж моя мати могла послати лише за кухлем пива. Я ніколи не знала свого батька, вічного невдаху на ім’я Вільям Генрі Морґан. Він був крадій скота і завсідник в’язниць, і батько його теж з тюрем не вилазив. Він уже мав дружину і тому не міг одружитися з моєю матір’ю, також донькою каторжника. Вона померла від гангрени, коли впала п’яною і зламала ногу. Мої зведені сестри — всі п’янички та повії, мої тюхтії-брати — затавровані рецидивісти і сидять за ґратами.

Чому ж я вижила і вибилася в люди? Звідки я взяла сили, щоб вибратися з життєвої ями і стати кращою?

Мій брат Монті зґвалтував мене, коли мені було одинадцять, — може, це й на краще. Квітка зірвана, битва програна. Немає крові на простирадлах після шлюбної ночі — немає надії здобути собі респектабельного чоловіка. Чоловіки, які надумали одружитися, хочуть бути певними, що вони — перші. Присягаюся, що так само міркує й Александр Кінрос!

Чого я боялася, так це підхопити сифіліс. Усе життя він ходив навколо мене, ховався і підстерігав. Коли Монті взяв мене, він його ще не мав, але рік по тому в нього з’явилися на шкірі виразки. Я не стала чекати. Якщо мою квітку було зірвано, я втекла до Сіднея і знайшла собі старого багача, щоб він мене утримував. У нього не піднімався член, поки я його не посмокчу, — не надто приємне заняття, але надійний спосіб уникнути вагітності. Коли він помер, то залишив мені п’ять тисяч фунтів — як же ж побивалися його родичі, який ґвалт підняли! Сказали, що в гробу мене бачили і що я не отримаю ані гроша. Та коли я зачитала їм його листи і пригрозила, що зачитаю їх у суді, вони вирішили не судитися зі мною. Розплатилися як шовкові. Отак я насмоктала собі купу грошей.

Тож я повернулася до Гілл-Енда з грошима і започаткувала єдиний бізнес, який я знала, — бар та проституція. І невдовзі покохала Суня. Прекрасний чоловік. Знатного походження. Але так само хитрий, як і Александр. Однак він подарував мені безцінний подарунок — сина Лі. Мою дитинку, мою надію, моє майбутнє. І я ніколи не скажу йому, що по материній лінії його предками були невдахи каторжани. Завдяки Александру Кінросу Лі уникне плями на своїй репутації.

Чи здогадується Александр, що я його кохаю? Може. А може, й ні. Можливо, він колись покохає мене. Але є одна добра річ у наших стосунках — на шлюб ніхто з нас не розраховує. Якби ми побралися, він спробував би підкорити мене своїй волі, а я б не стала коритися. Мені вже шкода його майбутню дружину, але водночас я вже ненавиджу її за те, що вона забере його у мене.

Золота жила. Він присягається, що вона там є, присягається, що сьогоднішня виплата — то лише вершечок золотого айсберга, який пливе мені назустріч. Чи вірю я йому? Чи вірю я в нього? Так, тисяча разів „так“! Тому я зроблю, як він бажає: збудую в Кінросі готель з вишуканої цегли і стану шанованою дамою».

Підвівшись з-за туалетного столика, вона пішла вниз на вечерю, поколихуючи масивним шлейфом своєї спідниці.

— У Літгоу роблять прекрасну цеглу, — сказав за вечерею Александр. — Її можуть доставляти звідти на возах, запряжених буйволами. До того часу, коли скінчиться будівництво готелю «Кінрос», у місті вже буде водогін, вода у якому рухатиметься силою власного тяжіння, витікаючи з водосховища. Каналізаційну мережу, напевне, також буде закінчено. Я знайшов ідеальне місце для зрошуваних полів. Бачить Бог, тут удосталь китайців, щоб ці поля давали гарні врожаї. Завдяки очищеним людським відходам — а саме вони використовуватимуться для зрошення — овочі на цих полях будуть украй дешевими. До того ж ці поля знаходитимуться з підвітряного боку міста, і тому вітри здуватимуть геть неприємний запах.

«Він розпатякуватиме про свій бісів Кінрос, аж поки півні не заспівають, — подумала Рубі. — Не жага золота рухає ним, а те, що за допомогою цього золота можна зробити».


Александр вийшов на основну жилу в лютому 1874 року. А за три місяці до цього він почав заглиблюватися у скелю, ретельно слідкуючи, щоб тунель не вийшов за межі його території. Він сам розробляв вузенький отвір заввишки з людський зріст, сам виконував вибухові роботи, сам робив кріпи, сам робив підкопи. Єдиними його помічниками були порохові шашки, підпорки завдовжки в кілька футів та лопата, якою він відкидав роздроблене вибухом камінюччя.

Заглибившись на п’ятдесят футів у підніжжя гори, він натрапив на кварцову жилу в глухому кінці свого тунелю. Сталося це після малопотужного вибуху, що пролунав якось слабко, приглушено. Ця жила, маючи два фути завширшки, піднімалася догори ліворуч і повільно спускалася вниз праворуч. Просіюючи уламки при тусклому світлі гасової лампи, він знайшов у них самородки вперемішку зі сланцями та кварцом. То було справжнісіньке Ельдорадо! У якому ж напрямку копати? Швидко взявшись за роботу, Александр почав відгрібати убік пусту породу. А потім взяв шматок кварцу, вийшов, похитуючись, на яскраве денне світло — і зачудовано уставився на те, що тримав у руці. Боже Всемогутній! Шматок наполовину складався з чистого золота!