— Не будьте таким суворим до себе, — зважено відповів Джек. Він добре знав, яким є Квінн.

— Я маю бути саме таким, Джеку. Інакше я буду суворим до когось іншого. Я не можу знову стати таким самим, принаймні стосовно Меггі. Вона задосить настраждалась у своєму житті. — Квінн любив її, але він сам буде останнім, хто довідається про це.

А наприкінці червня Квінн запросив її поїхати з ним до Голландії подивитись на його корабель. Навесні він бував там двічі або тричі, щоб перевірити, як ідуть справи, а цього разу він захотів показати вітрильника їй. Він оплатив їй вартість квитка. Вона вагалася, чи прийняти цей подарунок, бо для неї він був дорогим, і Квінн знав це. Він наполіг, щоб вона таки прийняла його запрошення, і Меггі була дуже схвильована, коли вони таки рушили. Вони полетіли до Лондона нічним рейсом, а звідти до Амстердама. Він забронював для них в «Амстелі» гарний двокімнатний номер. Їй здавалось, ніби вона померла й опинилась у раю. Сама ж не могла дочекатися, щоб побачити корабель. Упродовж місяців вона стільки разів бачила тільки креслення, тому й так хотіла побачити його наживо, а йому також кортіло показати його їй. Він ніби показував їй свій новий будинок.

Кілька годин вони відпочивали в «Амстелі», а по обіді вирушили в порт. В Амстердамі стояв гарний сонячний день, що, як знав Квінн, буває нечасто. Коли Меггі побачила корабель, у неї немов зупинилося серце. На кілька хвилин їй відібрало мову, очі наповнилися слізьми. За все своє життя вона не бачила нічого кращого, і то був його світ, куди він запросив її.

— О Господи, Квінне, це просто немислимо!

З того місця, звідки Меггі дивилась на нього, корабель виглядав не як вітрильник, а радше як океанський лайнер. Квінн будував його просто величезним. Вони ввійшли в гідравлічний ліфт, щоб піднятись на борт, і Меггі була вражена тим, що роботи з інтер’єру було майже виконано, і це знову нагадало їй, як скоро Квінн від’їде. Але зараз вона не думала про це, а щиро ділила з ним радість, споглядаючи його вітрильник. Він пишався тим враженням, яке все побачене справило на неї. Він навіть і не очікував, що її реакція буде такою бурхливою. Меггі виявляла щире, непідробне захоплення його виробом і надзвичайно захоплювалась ним самим. Це була його величезна справа, яку вона всім серцем підтримувала.

Другу половину дня вони провели в порту з Темом Хаккером та його синами, вони вже перейшли до інших креслень. Вони завжди чекали на нього, щоб супроводжувати його до корабля, і пропонували вдосконалення за новітніми розробками.

Квінн і Меггі вечеряли в готелі й повернулись у док на світанку наступного дня. Вона встала разом із ним дуже рано, захоплено споглядаючи все те, що траплялось їм дорогою в порт. Жінка була безмежно вдячна Квіннові за те, що він узяв її з собою. Вона знала: він показує їй усе це тому, що вона багато важить для нього. Його хвилювання було настільки відчутним, коли він знов і знов ходив по човну разом із Хаккерами. Меггі мовчки простувала за ним, слухаючи, що ж вони ще пропонували Квіннові. І вона знову дивувалась із масштабів тих робіт, які вони виконали.

Головний салон було обшито дубовими панелями, як і всі каюти. Особливо розкішною виглядала особиста каюта Квінна, а всі ванні кімнати були теж оздоблені найкращим італійським мармуром. Звичайно ж, усі палуби були обшиті деревом, і все ще тривала робота в надбудові. Сам корабель фарбували в темно-синій колір, а надбудова мала бути сріблястою. Він перебрав для яхти сотні назв і зупинився на одній — «Нічний політ», на честь книги Антуана де Сент-Екзюпері, яку Квінн дуже любив ще від своєї юності.

Меггі легко могла уявити, як він плистиме крізь ніч з одного екзотичного місця до іншого, і його самотні мандри дуже нагадуватимуть шлях пілота в нічному небі під зорями, коли мандрівник і судно зливаються в одне. Навіть сам колір корабля нагадував їй нічне небо зі сріблом зір. Це ім’я народжувалося дуже довго. І коли вони нарешті пішли, всі основні питання з Хаккерами було розв’язано.

Увечері вони забрали речі з готелю й рушили до аеропорту, щоб сісти на літак до Парижа. Вони збирались провести день у Парижі, але згодом передумали. Меггі була дуже рада побачити корабель, для чого вони, власне, й прилітали, і цього було досить. Тож вони провели годину в аеропорту Шарля де Голля, а потім сіли на нічний літак до Сан-Франциско. І через різницю в часі вони мали прибути до Сан-Франциско опівночі. То була коротка подорож, але змістовна для кожного з них. Коли вони вмостились у своїх кріслах, вона подарувала йому довгу вдячну посмішку й поцілувала.

— Це за що? — спитав він, виглядаючи задоволеним. Вона була таким чудовим супутником у його подорожі.

— За те, що ти показав мені своє новонароджене дитя, — сказала вона щасливо. — Воно навіть іще краще, ніж я могла собі уявити.

Вона навіть побачила зразки того, якими будуть у нього постільна білизна та скатертини, ножі, виделки, келихи й чайний сервіз. Усе, що він підібрав для свого корабля, було найкращої якості і мало значно кращий вигляд, ніж якби все це комплектував Боб Рамзей. Смак Квінна був бездоганним.

— Дякую, що полетіла зі мною, — вдячно відповів Квінн, задоволений тим, що сидить зараз поряд із Меггі. Він не зустрічав іншої жінки, яка б так захоплювалась вітрильниками. Однак і сам розумів: його вітрильник особливий. У світі такого більше нема. Для нього багато важило те, що Меггі це розуміла. «Нічний політ» буде вітрильником, якого ніхто не забуде, побачивши бодай одного разу. Він хотів би бути там із Джейн, але в глибині душі розумів, що вона б не полюбила його так палко, як Меггі. Вітрильники ніколи не приваблювали Джейн. Фактично, якби вона була жива, він ніколи б не побудував його. Особливо після того як вони втратили Дуга, Джейн і чути не хотіла про вітрильники. Але вона не любила їх і до того. Це було щось таке, з чим народжуються. Рідко коли ця пристрасть виникає в процесі життя. От у Меггі — у неї, як і у Квінна, любов до моря вирує в крові.

Вони вибрали собі кінофільми, щоб дивитися на своїх індивідуальних екранах, і замовили вечерю. Певний час спокійно розмовляли про деталі вітрильника, а потім Меггі відкинула своє сидіння й дивилася фільм, поки не заснула. Квінн глянув на неї сонну поряд із собою і, посміхнувшись, накрив її ковдрою. То була коротка подорож, проте він багато чого встиг зробити, але що найважливіше — він тепер іще краще знає Меггі. І не тільки її любов до кораблів, її розуміння дрібниць корабельного побуту — те, що він збагнув, є ще важливішим, ще глибшим. Він збагнув усю шляхетність її натури, її вміння порадіти за нього, святкувати завершення будівництва, добре знаючи, що це той корабель, який назавжди забере його від неї. Вона чесно глянула у вічі своєму супернику, привіталась із ним, виявила захоплення ним і спокійну готовність відступити, коли Квінн піде. Це було те, чого він не зустрічав у жодній із жінок, навіть у Джейн, і це було те, що дало йому змогу зрозуміти, як він любить Меггі.

Розділ 10

Літак із Парижа сів у Сан-Франциско з невеликим запізненням, о першій ночі. Меггі проспала більшу частину польоту й не була дуже стомлена, коли Квінн розбудив її, як вони приземлялися. Квінн заповнив її митну декларацію і простяг їй, а вона сонно посміхнулась йому. Їй було сумно знов повертатись додому, і Меггі пошкодувала, що вони відмовились переночувати в Парижі. Тепер ця подорож видавалася просто сном. Але вона добре знала, що Квінн зайнятий. Йому треба багато чого зробити перед від’їздом, до того ж він хотів уладнати справи з заповітом Джейн до вересня, що було нелегко, і Меггі це знала. Вона була в курсі його справ і просто пораділа, що він узяв її показати свій вітрильник.

У цю пору доби вони швидко пройшли митницю та взяли таксі. Коли вже були на півдорозі додому, він глянув на неї. Їм не було чого робити вдома, та йому й не хотілося. Він хотів доспати цю ніч разом із нею, але йому й досі щось заважало робити це у його або її будинку. У його домі ще й досі відчувалася присутність Джейн, і Квінн розумів, що так і буде, поки він не виїде.

— Не хочеш переночувати на борту «Моллі Б»? — спитав він із посмішкою, обіймаючи її, і вона кивнула. Вона також не хотіла лишатися на самоті цієї ночі, бо дедалі дужче звикала до нього й сумувала за ним у ті ночі, коли вони спали окремо. Але Меггі знала, що скоро муситиме звикати до цього. І немає значення, як сильно їй подобається спати з ним, і бути з ним, і кохатися — все одно він скоро піде.

— Я б хотіла цього, — щасливо відповіла вона. Вона знала, що назавжди запам’ятає дні, які вони провели разом на борту «Моллі Б».

— Ми можемо ще й завтра вранці поплавати. Я зустрічаюсь із моїм адвокатом тільки о пів на п’яту.

Коли вони приїхали, корабель був під замком, але Квінн мав ключа від дверей і від сигналізації. Команда була на борту, але всі, звичайно ж, спали. Перший помічник стояв на вахті, він і доніс їхні речі до каюти Квінна й запропонував їм щось поїсти, але вони не були голодні.

Відтак прийняли душ і лягли в ліжко, і Меггі ближче пригорнулась до нього, а він обійняв її.

— Дякую за чудову подорож, — прошепотіла вона. — Сподіваюсь, ти і твій «Нічний політ» будете дуже щасливі одне з одним.

Квінн хотів сказати їй, як багато важить для нього її благородство, але з певних причин не зробив цього. Він не знав, що сказати їй. Проте знав, що був закоханий у неї, але це нічого не змінювало, і він не хотів подавати їй марних сподівань або ілюзій. Він боявся, що коли скаже їй про всі свої почуття, то вона з надією подумає, що він зможе залишитись або повернутись до неї, а він знав, що цього не буде. Квінн відчував, що має якісь зобов’язання стосовно Джейн лишатися самотнім, мандруючи по світу. Після всього того, що він зробив і не зробив у своєму житті, він вважав, що не має права на щастя з Меггі. Вона була досить молода, щоб знайти собі когось іншого, жити повноцінним життям і забути його.