— Це означає, що ви добре вчили їх. Я в коледжі завжди любив фізику, але не обирав її у старших класах. А чому ви перестали викладати? — обережно запитав він, і її відповідь вразила й засмутила його.

— Помер мій син. Усе ніби завмерло після того, — чесно зізналась вона. Жінка поводилася дуже природно, і Квіннові це подобалось. — Він покінчив життя самогубством дев’ятнадцять місяців тому. — Вона могла сказати, скільки тижнів і днів тому це трапилось, але не стала робити цього. Їй було тяжко, що лік пішов на місяці, а скоро піде на роки. Час повільно подовжував нездоланну відстань між ними. І вона не могла нічого вдіяти, так само як не могла контролювати його останніх дій. — Він страждав від тяжкої депресії. Більшість депресивних підлітків не доходять до самогубства, навіть якщо й думають про нього. А Ендрю не зміг нічого вдіяти. Коли він почав учитись у старших класах, то втратив владу над собою. А в мене просто немає душевних сил повернутись до школи після його смерті. Керівництво пожаліло мене й дало відпустку, щоб я хоч якось загоїла свої рани. Але відтак я зрозуміла, що не готова повернутись. І не певна, що колись зможу.

Проте вона розуміла, що рано чи пізно їй доведеться працювати — якщо не в школі, то в іншому місці.

— Але що ж ви робите зараз? — лагідно спитав Квінн.

Меггі зітхнула, перш ніж відповісти.

— Я почала консультувати таких батьків, як я. Не впевнена, що надаю їм суттєву допомогу, але принаймні намагаюсь. А тричі на тиждень я працюю на телефоні довіри для підлітків у суїцидальному стані. Мені провели цю лінію прямо додому, отже, я можу працювати вдома. Не знаю, чи добре я виконую свою справу, та принаймні я відчуваю, ніби роблю щось корисне, замість того щоб просто сидіти вдома й думати, яка я нещасна.

Квінн подумав, чи не заважає така робота загоєнню її рани, але, незважаючи на сумні очі, вона видавалася доволі врівноваженою особою. Він знов подумав, де її чоловік, але не хотів питати її. Проте вона трохи згодом усе розповіла сама.

— Можливо, я б уже й повернулась до своєї роботи, але смерть Ендрю стала причиною мого розлучення. Мій чоловік і я весь час дорікали одне одному щодо того, чого ми не могли змінити чи зупинити. Між нами й так не все було гаразд, а за рік після смерті Ендрю шлюб зовсім розпався. Він пішов за два дні після роковин Ендрю. За тиждень до Різдва ми розлучились остаточно. — Вона вимовила ці слова дивним буденним голосом, і Квінн зрозумів, що це сталося тоді, коли він уперше побачив її, а за хвилину вона підтвердила його здогадку. — Я отримала папери поштою в день буревію напередодні Нового року. Той шторм був чимось на кшталт логічного завершення всього. Очевидно, того дня, коли я говорила з вами, я виглядала мов божевільна, — сказала вона з нотками вибачення в голосі. — Навіть не знаю, чи адекватно я поводилась і наскільки була засмучена.

— Мені ви сподобались, — запевнив її Квінн, пригадавши, як вона стояла під шаленим дощем без дощовика й парасольки. На її обличчі було якесь спустошення, коли вона говорила йому про Ніагарський водоспад на кухні. Тепер він усе розуміє краще. Судячи з усього, в неї не було потреби приховувати свої почуття, і, як йому здавалося, зараз вона почувається краще. Досить добре, щоб нарешті піти в гості. І він раптом відчув радість, що Джек примусив його запросити її. Понад усе ця жінка потребує друзів, які б розважили її. Вони втрьох — як три душі на човні серед житейського моря. І наразі Квінн на веслах. І він ураз вирішив довіритись їй, щоб жінка відчула: вона не самотня в її горі й неодмінно виживе.

— Мій син помер двадцять три роки тому внаслідок нещасного випадку на кораблі, — заговорив він, поклавши виделку на стіл і дивлячись їй у вічі через стіл, а Джек дивився на них обох. Він ніколи не чув про це від Квінна й був глибоко вражений цим відкриттям. Квінн згадував у розмові з ним тільки дочку Алекс, яка живе в Женеві. — Йому було тринадцять, і, певно, тільки зараз я збагнув, як це змінило нас обох. Я тільки глибше поринув у свою роботу, а моя дружина стала більш зосередженою, такою й лишалася. Я добре розумію, як це глибоко змінило її. Я тоді був надто завантажений і, можливо, нечутливий до цього. Я певен, що не дуже й підтримував її. Для мене було дуже тяжко говорити про це, тож я робив це вкрай рідко, а то й зовсім не говорив. Дружина написала про сина кілька гарних оповідань.

Коли він говорив це, у його очах стояли сльози, а він ще й не розповів їй, що за кілька тижнів після смерті Дуга примусив Джейн забрати геть його речі. А те, що вона не зберігала в коробках, Джейн ховала від Квінна у своїй шафі. У певному сенсі він спонукав її зробити це, а тепер, коли збагнув, що все це для неї означало, він відчув глибокий жаль за все, що говорив і робив. Тоді він гадав, що робив саме те, що треба для неї, для себе й навіть для Алекс. А тепер знає, що не мав рації. Він так багато довідався про Джейн і себе протягом тих місяців, коли її вже не було.

— Але ж ваш шлюб не розпався, — сказала Меггі, дивлячись на Квінна. Її очі пронизували його, ніби ставлячи тисячі питань. Вона хотіла запитати його, як він усе пережив і як пережила його дружина. Меггі все ще картала себе за те, що не зберегла свого шлюбу.

Вона завжди відчувала, що її чоловік не усвідомлював глибини синової депресії і, можливо, тим самим загострив його безглуздий відчай. І саме тому ніколи не могла вибачити Чарльзу смерті Ендрю, і він це знав — байдуже, говорила вона про це чи ні. А чоловік у свою чергу відчував, що вона могла зупинити це. Їх останній рік, прожитий разом, перетворився на нескінченне мовчазне звинувачення. І що б вони не робили одне для одного, це не могло повернути їхнього сина. І хоча вона відчула себе спустошеною, коли Чарльз пішов, проте знала, що то було правильне рішення для них обох. Бо їхній шлюб був уже так само мертвий, як і син. Чарльз надав їй найкраще житло, яке тільки міг, купивши їй будинок, щоб виїхати з того, де помер їхній син, і дав їй грошей, на які можна буде прожити протягом кількох років. Можливо, вона знову працюватиме вчителькою. Але зараз жінка все ще ховається від усіх, так само, як і Квінн. Він дуже добре розумів її. Вона ніби огорнулася коконом, щоб захиститись від реальності й життєвих негараздів. Мав спливти час для того, щоб вона одужала, тому Меггі свідомо довірилась часові. Але говорила вона чи мовчала — у її очах Квінн бачив муку та смуток.

— Ви пережили багато травм, — ніжно сказав Квінн, і вона кивнула. Меггі не хоче ні заперечувати цього, ні водночас виставляти себе жертвою. Незважаючи на всі несправедливості долі, яких вона зазнала, Квінн відчував, що вона і мужня, і сильна особистість.

— Багато людей у світі зазнали травм, — продовжила вона його думку, — і моя консультативна робота підтверджує це. Самогубство — це другий за чисельністю жертв кілер підлітків у нашій країні. Ми маємо ще багато зробити, перш ніж широкі верстви населення зрозуміють це. Ендрю чинив спробу двічі, перш ніж у нього вийшло.

— Чи він лікувався медикаментозно? — спитав Квінн стурбовано та співчутливо.

— Іноді. Він не хотів сидіти на ліках. Спочатку він пив їх, а потім перестав. Йому не подобалось, як він почувався після цього. Бо відтак він ставав або занадто збудженим, або дуже сонним. Зараз я багато чую про це на гарячій лінії.

Та робота, яку вона робить добровільно, викликала захоплення у Квінна. Це мила жінка, тепер було цілком зрозуміло, чому вона сподобалась Джеку. Вона відкрита, чесна й не приховує своєї вразливості. Коли Квінн розмовляв із нею, то зрозумів, що є й інші, хто страждає так само, як і він. Тоді він розповів їй про Джейн. Про ті роки, коли працював забагато й надто тяжко, — згаяний час без неї, — про те, як він відійшов від справ, про її раптову хворобу та смерть.

— Усе скінчилось іще до того, як ми довідались про це.

— Як довго це тривало? — співчутливо спитала Меггі.

— Дев’ять місяців. Вона померла в червні. Потім я п’ять місяців подорожував. Повернувся в листопаді. Приїхав для того, щоб привести будинок до ладу й продати його навесні.

— А що ви робитимете потім? — поцікавилась вона. Меггі, як фахівець, відзначила, що він обрав географічне лікування, як це називають консультанти. І вона не хотіла говорити йому, що це не допомагає. Де б він не був, проте всюди відчуватиме, що її нема, а є його провина перед нею, усвідомлена чи ні. Значно краще було б, аби він усвідомив, що має вибачити це самому собі, як вона пробачила собі й навіть Чарльзу смерть Ендрю. Якщо Квінн не зробить цього, то ніколи не позбудеться тих мук, які відчуває зараз.

— Я будую корабель у Голландії, — пояснив їй Квінн, а також розповів про місяці, які він провів на «Вікторі», після чого й виникло його рішення придбати корабель у Боба Рамзея й добудувати його. — Я збираюся деякий час поплавати по світу, може, й до кінця своїх днів, — сказав Квінн, і в його голосі звучало полегшення, ніби він знав напевне, що на борту корабля його не гризтимуть власні думки. Вона могла сказати йому про це, але не зробила цього. Але вітрильник, який Квінн описав їй, розбудив її уяву, і вона радісно посміхнулась.

— Схоже, він таки дуже гарний, — у погляді Меггі блиснуло захоплення й мало не заздрощі.

— Ви плавали під вітрилами? — Квінн, здавалось, був здивований.

— Бувало. Я виросла в Бостоні, влітку відпочивала на мисі. Любила плавати під вітрилами, коли була дитиною. Але багато років не робила цього. Мій чоловік ненавидів море, та й Ендрю не дуже любив. Це все було дуже давно.

— Джейн і моя дочка також не дуже любили море, особливо після смерті сина. Багато років тому, коли ми тільки переїхали сюди, в мене була яхта. Я продав її за рік після того, як Дуг помер. Я дуже рідко мав можливість віддатися своїй пристрасті.

Джек із великою приємністю слухав їхню розмову, радий, що саме він запропонував Квіннові запросити Меггі на вечерю. Вони мали значно більше спільного, ніж це усвідомлювали самі. І обоє потребували спілкування та дружби. Обоє довго були самотніми, обоє тривалий час жили болісними спогадами. Отож цей вечір піде їм обом на користь.