— Ну ось… Я така рада. Я знала, що він вам сподобається, — він же такий ввічливий! І ви містеру Палмеру надзвичайно подобаєтеся, як і ваша сестричка, повірте мені. І ви навіть уявити не можете, як він засмутиться, якщо ви не приїдете до Клівленда. Я просто зрозуміти не можу, чому ви відмовляєтеся!

Елінор знову була змушена відхилити її запрошення і змінила тему, щоб покласти край новим умовлянням. Вона подумала, що місіс Палмер, як сусідка Віллоубі, напевно, краще обізнана про вдачу і репутацію Віллоубі, ніж Мідлтони, чиє знайомство з ним було поверховим. А їй дуже хотілося отримати від кого-небудь таке підтвердження його чеснот, яке дало б змогу не хвилюватися за Маріанну. Вона почала з того, що спитала, чи часто вони приймають містера Віллоубі в Клівленді і чи добре вони знайомі.

— Ну звичайно ж! Я прекрасно його знаю, — відповіла місіс Палмер. — Правда, я жодного разу з ним словом не перемовилася. Але я постійно бачу його в Лондоні. Якось так випадало, що я ні разу не приїздила до Бартона, коли він гостював у Алленхемі. Мама якось бачила його тут раніше, але я гостювала в мого дядька у Веймуті. Втім, ми, напевно, часто бачилися б із ним у Сомерсетширі, якби, на жаль, не бували там у різний час. Якщо не помиляюся, він рідко живе в Комбе, але однаково містер Палмер, мені здається, не їздив би до нього, адже він, як ви розумієте, належить до опозиції, та і дорога туди від нас така довга! Знаю-знаю, чому ви про нього розпитуєтеся: ваша сестричка виходить за нього заміж. Я страшенно рада, бо тоді вона буде моєю сусідкою!

— Бігме, — сказала Елінор, — вам відомо про це набагато більше, ніж мені, якщо у вас є причини чекати цього шлюбу.

— І не кажіть мені нічого! Ви ж знаєте, всі тільки про це і говорять! Запевняю вас, я почула про це проїздом у Лондоні.

— Мила місіс Палмер, цього не може бути!

— Даю вам слово. Вранці в понеділок я зустріла полковника Брендона на Бонд-стріт, коли ми вже зовсім зібралися в дорогу, і він мені все розповів.

— Ви мене вкрай здивували! Полковник Брендон розповів вам про це? Ні, тут якесь непорозуміння. Я не можу собі уявити, щоб полковник Брендон, навіть коли б це була правда, визнав за потрібне повідомляти цю новину особі, для якої вона аніскілечки не цікава.

— Проте, запевняю вас, усе так і було. І я розкажу вам по порядку. Коли ми зустрілися, він обернувся і пішов нас проводжати; ми заговорили про мою сестру і зятя, слово по слову, і я йому сказала: «Я чула, полковнику, що в Бартонському Котеджі поселилися родички сера Джона, і мама пише, що дочки всі дуже гарні, і одна з них виходить за містера Віллоубі з Комбе-Магни. Скажіть, це правда? Ви ж повинні знати, раз ви щойно з Девонширу!»

— І що ж відповів полковник?

— Та так — майже нічого. Тільки по його очах було видно, що так воно і є. Які ж тут можуть бути сумніви! Я просто в захваті! А коли весілля?

— Сподіваюся, містер Брендон був у доброму здоров’ї?

— О, так! І в повному від вас захваті. Він так і сипав похвалами на вашу адресу.

— Його добра думка мені лестить. Він, мабуть, чудова людина, і я знаходжу його приємним з усіх поглядів.

— І я теж! Найчарівніша людина, і як шкода, що він такий серйозний і такий нудний! Мама каже, що і він закоханий у вашу сестричку. Можу вас запевнити, що коли це так, то це велика для неї втіха, бо він майже ніколи ні в кого не закохується.

— Містера Віллоубі добре знають у вашій частині Сомерсетшира? — спитала Елінор.

— О, так! Надзвичайно добре! Тобто, здається, з ним мало хто знайомий, тому що до Комбе-Магни так далеко! Але запевняю вас, усі вважають його чарівним. Де б містер Віллоубі не з’являвся, він усіх зачаровує, так і передайте вашій сестричці. Слово честі, вона просто щасливиця, що виходить за нього заміж. Ну, звичайно, і він щасливець: адже вона просто диво, і вродлива, і така мила, і могла б вибрати кого завгодно! Втім, я зовсім не думаю, що ви багато поступаєтеся їй красою, запевняю вас. Я гадаю, ви обидві надзвичайно чарівні. І, звісно, містер Палмер тієї ж думки, хоча вчора ми так і не домоглися, щоб він у цьому признався.

Хоч як мало сказала місіс Палмер про Віллоубі, та будь-яке свідчення на його користь, нехай навіть дуже незначне, було приємне Елінор.

— Я така рада, що ми нарешті познайомилися, — вела далі Шарлотта. — І сподіваюся, ми тепер назавжди залишимося великими друзями. Ви і уявити не можете, як я хотіла вас побачити! Так чудово, що ви оселилися в Котеджі! Нічого приємнішого за це не може й бути! І я така рада, що ваша сестричка зробить прекрасну партію. Сподіваюся, ви часто гостюватимете в Комбе-Магні. Всі кажуть, що це чарівне місце.

— Ви давно знайомі з полковником Брендоном?

— Так, досить давно. Відтоді, як моя сестричка вийшла заміж. Він — близький приятель сера Джона. Здається, — вела вона далі, стишивши голос, — він був радий просити моєї руки. Сер Джон і леді Мідлтон дуже цього хотіли. Але мама вирішила, що я можу знайти партію значно кращу, інакше б сер Джон натякнув полковнику, і ми негайно б повінчалися.

— Але хіба полковник Брендон не знав наперед, що сер Джон мав намір говорити з вашою матінкою від його імені? І ніколи сам не освідчився вам у своїх почуттях?

— О! Якби мама не почала заперечувати, він, звичайно, був би в захваті. Він бачив мене не більше двох разів, я тоді ще вчилася в пансіоні. Втім, більшого щастя мені не треба. Містер Палмер — саме той чоловік, який мені потрібен.

РОЗДІЛ 21

Палмери вирушили до себе у Клівленд наступного дня, і дві бартонські родини знову були змушені задовольнятися товариством тільки одне одного. Проте тривало це недовго. Не встигла Елінор припинити думати про своїх останніх знайомих і дивуватися з того, що Шарлотта безпричинно така щаслива, а містер Палмер, людина немовби не без здібностей, поводиться так безцеремонно; і роздумувати про те, що часто чоловік і дружина зовсім одне одному не підходять, як доброчинність сера Джона і місіс Дженнінгс і їхня пристрасть до численного товариства вже забезпечили її новими об’єктами спостережень і зауважень.

Якось вранці сер Джон і місіс Дженнінгс вирушили до Ексетера і зустріли там двох панночок, які, на превелику втіху місіс Дженнінгс, виявилися їхніми родичками, і цього було достатньо, щоб сер Джон запросив їх погостювати в Бартоні, як тільки їхній візит до друзів в Ексетері добіжить кінця. Після такого запрошення відразу ж з’ясувалося, що в Ексетері їх ніщо не затримує, і леді Мідлтон не на жарт стривожилася, почувши від сера Джона ще з порога, що їй належить прийняти двох дівчат, яких вона ніколи раніше не бачила і чия світськість або хоча б вихованість залишалися під сумнівом, бо запевнення її чоловіка і матері в таких випадках нічого не важать. Спорідненість між ними лише підлила масла у вогонь, і місіс Дженнінгс, намагаючись її заспокоїти, вибрала, на лихо, не найкращий доказ, порадивши дочці не звертати увагу на їхнє скромне становище: кревні узи — це кревні узи, і вже тут нічого не вдієш! Перешкодити їх приїзду, проте, було тепер неможливо, і леді Мідлтон, як істинно світська пані, філософськи змирилася з неминучістю і лише лагідно дорікала чоловікові не частіше п’яти-шести разів на день.

Панночки прибули. І їм аж ніяк не бракувало світського тону. Сукні їхні були дуже модними, манери дуже чемними. Вони прийшли у захват від будинку, захоплювалися меблями і так ніжно ставилися до дітей, що і години не минуло, як леді Мідлтон мала про них найкращу думку. Вона сказала, що вони вельми приємні дівчата, а це у вустах її милості дорівнювало найпалкішому схваленню. Від такої похвали сер Джон проймався ще більшою пошаною до свого уміння судити про людей і тут же вирушив до Котеджу повідомити міс Дешвуд і її сестер про прибуття міс Стіл із сестрою і запевнити їх, що це наймиліші у світі панночки. Проте така рекомендація мало про що говорила. Елінор добре знала, що будь-який куток Англії рясніє наймилішими у світі панночками, одна краща одної і поставою, і характером, і розумом. Сер Джон вимагав, щоб вони негайно всією сім’єю відвідали Бартон-парк і познайомилися з панночками, що тепер у нього гостюють. Великодушна і добра душа! Йому було несила одному насолоджуватися товариством навіть далеких родичів.

— Та ходімо ж! — вигукнув він. — Прошу, ходімо, ви мусите піти, просто мусите! Ви і уявити не можете, як вони вам сподобаються! Люсі — неймовірно вродлива і така весела, така приємна! Діти вже всі від неї ні на крок не відходять, немов були знайомі з нею все життя. І обидві вони горять нетерпінням побачити вас, бо прочули в Ексетері, що ви — красуні, яких світ не бачив, а я їх запевнив, що так воно і є, але насправді ви ще гарніші. Ви будете від них у захваті, кажу вам. Вони привезли цілу карету подарунків для дітей. Як ви можете не піти? Адже вони вам майже родичі. Ви ж рідня мені, а вони — моїй дружині, значить, між собою ви теж рідня.

Але всі умовляння сера Джона залишилися марними. Він лише зміг домогтися обіцянки, що вони днями побувають у Бартон-парку, і, здивований такою байдужістю, пішов додому, щоб знову розхвалити їх перед панночками Стіл, як щойно розхвалював панночок Стіл перед ними.

Коли, виконуючи дане слово, вони подалися до Бартон-парку і знайомство відбулося, нічого чудового в зовнішності старшої міс Стіл, жінки років під тридцять з непоказним простеньким обличчям, вони не знайшли, але зовсім заперечувати вроду молодшої сестри, якій було не більше двадцяти двох — двадцяти трьох років, вони не могли. Риси її обличчя були миловидними, погляд — жвавим і швидким, а добрі манери хоч і не замінювали справжньої шляхетності і витонченості, проте надавали її вигляду певної гідності. Трималися обидві з невимовною люб’язністю, і Елінор, спостерігаючи, як старанно і вміло намагаються вони завоювати симпатію леді Мідлтон, повинна була визнати за ними чималу частку життєвої мудрості. Перед її дітьми вони мліли від захоплення, розсипали похвали їх ангельській вроді, прагнули розважати їх, виконували всі їхні примхи, а у хвилини, вільні від цих важливих, покладених на них ввічливістю турбот, приходили в екстаз з приводу того, що робила її милість — якщо її милість у ці хвилини щось робила, — або ж знімали викрійку з нової модної сукні, у якій вона напередодні була і яка їм неймовірно сподобалася. На щастя для тих, хто підлабузнюється до інших, потураючи таким уподобанням і слабкостям, любляча матуся, що перевершує в пожадливості — коли йдеться про похвали її дітям — усі живі істоти, перевершує їх і в довірливості. Вимоги її непомірні, зате вона охоче проковтує будь-які найгрубіші лестощі, і леді Мідлтон без щонайменшого здивування або сумніву спостерігала найніжнішу любов, яку обидві міс Стіл виливали на її дітей, і їхнє справді святе терпіння. З материнською гордістю вона поглядала на зухвалі витівки і бешкети, які покірно зносили її родичі. Вона дивилася, як розв’язуються їхні шарфи, як розтріпуються їхні локони, як обшукуються їхні робочі кошики і викрадаються їхні ножі і ножиці, з непохитною упевненістю, що обидві отримують від цього неабияку радість. Здивувала її лише байдужість, з якою Елінор і Маріанна не побажали взяти в тому, що відбувалося, ніякої участі.