– Так, домовились.
– Мені потрібно три дні для того, щоб я сформувала і підготувала своє бачення роботи. Потім ми зустрічаємось вносимо корективи і працюємо.
– Тоді за сім днів ми зустрінемось з вами тут. Так?
– Так. І від вас в свою чергу я хочу почути, бачення діяльності готелю, і плани розвитку з вказівкою орієнтовного бюджету. – Його погляд був нахальний до неможливості і він виводив мене з рівноваги. Він дратував. Всього у нього було занадто . Занадто впевненості, наполегливості, працездатності, безапеляційності , зневажливості до інших. І я на нього погодилась працювати? І за скільки часу ця «мила» людина зітре мене на порох, якщо я не зроблю того, що він хоче? Я скривилась ще раз і він тут же це вловив в його погляді з’явилось немов би розуміння моїх почуттів.
– І ще на вас розгляд я подам деякі помітки з приводу що можна вдосконалити і спростити.
– Обов’язково. – Тепер він не посміхався, він був серйозний.
– Як ви напевне знаєте, частину клієнтів я отримує завдяки турагенствам. Власне у нашому селі існує ціла програма по розвитку туризму. Програма непогана, та тільки брак коштів стоїть на заваді її втілення в життя. За певного вдосконалення інфраструктури, дбайливого ставлення до дарів природи і рукотворних витворів можна привабити значно більше туристів.
– Я був на одній з ваших екскурсій. – Неохоче зізнався він. – І це була одна з причин, чому я б хотів , що б ми працювали разом.
– Тобто екскурсія вам сподобалась?
– Вона була несподівана і цікава. – Скупо відповів він.
– Серед моєї команди багато тих, хто просто закоханий у цю землю, природу, архітектуру, історію. Ми просто даємо те , що хочуть люди найбільше.
– Так, схоже на те.
– Якщо ми все обговорили, тоді до наступної зустрічі. – Я піднялась.
– Ганна Василівна?
– Так, Дмитро Олексійовичу.
– То тут водиться чупакабра?
– З наукової точки зору існування даної істоти не доведено. Та скільки ми б не мали відповідей, завжди буде на одне питання більше.
– Чому ви почали займатись готельним бізнесом? Звідки у вас виникла ідея?
– Я народилась у невеликому селі, де найбільшою розвагою були книги. Історія, архітектура світу, ландшафтний дизайн і що саме цікаве ландшафтний дизайн і що саме цікаве географія, краса світу, велич природи і неймовірні рукотворні витвори. Життя потребує куражу. Кураж для нього, як хороші дріжджі, тоді воно бродить, піниться, міцніє і набирає смаку.
– Нестандартне мислення. – Якось задумливо сказав він.
– Хочете відмовитись від угоди? - В моїх очах уся надія світу.
– Ні. Метою латерального мислення є генерація ідей,а це рушійна сила перетворень і прогресу в усіх сферах людської діяльності.
– Гаразд. Тоді до зустрічі.
– А ти знаєш, які чутки ходять про твого Соломатіна?
– Ярославо, уявлення не маю і не знаю де ти їх береш.
– А ти спробуй почитати щось в рожевій обгортці, замість Форбс, все про бухгалтерський облік і що ти там такого ще нудного читаєш.
– Ще скажи, навіщо це мені потрібно?
– Дізнаєшся щось про те ,як це бути жінкою.
– Я чудово ідентифікую свою стать.
– Дай згадаю, коли у тебе було останній раз побачення? – Єхидно запитала Ярослава.
– Для цього для початку потрібно, щоб було бажання на нього сходити, потім , щоб було з ким.
– У тебе в готелі є багато чоловіків.
– Ярослава, зупинись і не чіпай заради усього доброго моїх постояльців.
– Не чіпаю. Ну, так от ти знаєш, що у твого Соломатіна була дружина і там трапилась якась загадкова історія. Кажуть вона хотіла від нього піти, але він не дав їй розлучення. А потім убив, це сталось після того як він попав в аварію.
– Ну, й уява.
– Це не все. Соломатін майже рік не працював і у нього виникли проблеми в бізнесі, його партнера кинули його. – Скривилась Ярослава від даного визначення.
– І ще він пив, кажуть і після трагедії став не зовсім нормальним.
– І про це пишуть в твоїх журналах?
– Я сама про це пишу.
– Так, я ще навіть пам’ятаю,як ти про це тільки ще мріяла.
– Ага, мрія і реальність, як вияснилось дещо відрізняються одна від одної. Реальність без рожевих соплів, досить жорстока, неприглядна річ. От і в твого Соломатіна все було,як в казці, він був на підйомі, справи вдавались, гроші просто текли річкою, все виходило легко і невимушено. Він був удачливим, багатим, одруженим на вродливій кралі, з тих яких знаєш на публіці показують довгонога, з волоссям до попи, вона дійсно була красунею. О, я тобі її зараз покажу. – Ярослава потикала по планшеті і з’явилось фото сяючо-щасливого Дмитра Олексійовича і казкової вроди білявки з злегка незадоволеним виразом обличчя. Потім ще одне фото він явно тягнувся до неї, а вона здається відсторонювалась від нього. Зате Дмитра Олексійовича дійсно важко було впізнати та людина, яку я бачила тепер і та , що на фотографії просто різні люди. Погляд, найбільше мене вразив його погляд – живий, гарячий, пристрасний. – Я повела плечима.
– Бачу і тебе пройняло. – Хмикнула поряд Ярослава.
– Так. Він виглядає щасливим. – Пробурмотіла я.
– А тепер уяви як життя може опустити, по слухам від нього відвернулись його колишні друзі, проблеми в бізнесі, кажуть, що теща звинувачує його в її вбивстві. За якусь мить усе змінилось.
– Не знаю, що кажуть, але хватка у нього бульдога і судячи з готельного комплексу не можу сказати, що у нього проблеми з грошима.
– Ми не про ті гроші говоримо. І взагалі я дуже здивована, чому він вирішив в глуші будувати готельний комплекс. Він же займався більш масштабними проектами.
– Де ж ти береш стільки інформації?
– Потрібно уміти розмовляти з людьми. От ти знаєш, що про тебе говорять в бізнес колах?
– Про мене нічого не говорять, мене просто не знають, так як я маленька і погоди не роблю.
– О, ти помиляєшся, в готельному бізнесі тебе добре знають, твої готелі дають позитивну динаміку, свіжі і креативні. А кластери? Я недавно була в Чернівцях, так ти не повіриш злямзили твої ідеї в фасадному оформленню і обслуговуванні.
–То не моя ідея, а загальноприйнятого у світі обслуговування, я тільки добавила до неї місцевого колориту. Адже коли їдуть у Карпати , то хочуть побачити Карпати, а тут є на що подивитись.
– Де ж ти тільки така скромна взялась? Тебе наслідують, а це вже говорить, про успіх.
– Я теж когось наслідую, просто намагаюсь добавляти трішки неповторності.
– Готель в такому несподіваному вигляді, що просто деякі зупиняються просто сфотографуватись поряд нього, ферма, город, чабани…зовсім ти трішки добавляєш.
– Але це цікаво.
– Ну, да. Це ти можеш не цікавитись життям, окрім своїх готелів. Та тебе знають здебільшого лають , що я думає є хорошим знаком.
– Мені байдуже хвалять мене чи лають, я роблю те, що вважаю за потрібне.
– Так, ти вперта була ще з дитинства і я дуже пишаюсь тобою.
– Я теж тебе люблю . – Розсміялась я.
– Що ти будеш робити далі?
– Працювати з Дмитром Олексійовичем, вивести його готель до точки беззбитковості, викупити свою компанію і жити далі.
– Ти збираєшся своїми руками створити конкурента?
– Конкуренція ще нікому не шкодила, від неї ще лишень виграють,компанії удосконалюють себе, а споживач отримую якісно кращі послуги, це по-перше, а по-друге для того, щоб вижити потрібно для початку просто об’єднатися і попрацювати над тим, щоб людям було куди їхати, відновити пам’ятки архітектури, розвивати інфраструктуру, влаштовувати якій масові заходи.
– Ти серйозно?
– О, так. Перспективи неясні Дмитро Олексійович непередбачуваний до неможливості, а я страшенно хочу його позбутись, тож такий сценарій.
– Навіть не знаю, що тобі сказати.
– Сказати, щоб я набралась терпіння і мені не захотілось влаштувати біг босу нещасний випадок і щоб у такої «милої» людини вистачило мужності дотриматись свого слова.
– То, що буде далі?
– Я чекаю того в що вірила завжди чітко визначена мета, наполеглива праця і віра в себе.
– І коли ж ти займешся своїм життям?
– Всьому свій час. І ще як тільки зустріну того без кого не уявляти свого життя.
– Так…так …так ти хоч пам’ятаєш, що перш ніж я почала зустрічатись з Денисом, я вважала, що він кретин.
– Хто ж таке забуде, але ви ж розгледіли один одного.
– Нас просто доля в один час міцно звела разом, от і був час роздивитись і не було куди подітись.
– Але ж ви щасливі. – Внесла я розумний аргумент.
– Бути щасливим, або нещасним це всього лише справа вибору.
– Гаразд по-домам, твій Денис досі з розуму сходить, що тебе немає.
– Нічого, міцніше любити буде. Ти ж знаєш, що коли непередбачувана ти, передбачуваний чоловік. Доки він тебе не знає до кінця то він не зможе контролювати ситуацію і її контролюєш ти.
– Скільки ж в тобі мудрості живе подруго.
– Суцільна, життєва. І врахуй до кінця місяця, або сама вибереш собі хлопця, або це зроблю я. Ти пам’ятаєш Юрка сина тітки Фросі? – Я ствердно кивнула , Юрка точно можна було не забути, щось з розряду піджачок в штанці, штанці в носочки, красунчик. – Він про тебе питав. – Злорадно закінчила Ярослава.
– Ярославо я твоя найкраща подруга, змилуйся наді мною.
– Я тебе люблю і хвилююсь за тебе.
На наступній зустрічі сюрпризи і відкриття для мене не закінчились. По-перше виявилось , що Дмитро Олексійович збирається жити в готелі і безпосередньо займатись його розвитком. Він мене лякав і перспектива, що я його весь час буду бачити натхнення не добавляла. Я уявлення не мала, як себе з ним вести з його манерою віддавати команди, не дивлячись в очі, а коли дивився то дихати легше не ставало.
– Ти як? – Два тижні потому, ми сиділи з Ярославою у мене на кухні і пили вино.
– Як в казці братів Грім. Початок гарний, а потім якесь западло.
"Чорна бузина (СИ)" отзывы
Отзывы читателей о книге "Чорна бузина (СИ)". Читайте комментарии и мнения людей о произведении.
Понравилась книга? Поделитесь впечатлениями - оставьте Ваш отзыв и расскажите о книге "Чорна бузина (СИ)" друзьям в соцсетях.